Голодна Кутя на парафії св. Володимира і Ольги у Чикаґо

Несподівано і стрімко промчали білими кіньми новорічні та різдвяні свята. Ось і Голодна кутя прийшла до столу

Перед завтрашньою урочистою Службою Богоявлення Христа Спасителя пісникував народ із ранку, а з першою зіркою, що, мабуть, десь там засвітилась у чистих небесах, сіли українці всіх країн, що прийняли нас, за столи з 12 стравами, помолилися до Господа хтозащо осібно, але всі - за мир у світі та в Україні, за любов і злагоду та багатий рік у кожній родині. А наше Чикаґо не обійдено зимонькою і у переддень Водохрещі: сипався сніжок весь день, то і перша зірка вгадувалася тільки за годиною. Надвечір стало так казково, як ото у Гоголя у відомій повісті “Ніч перед Різдвом”, коли і сніг лежить, і морозець ледь бавиться, і небо ще не вияснилося...

Зміцніла традиція на другий свят-вечір збиратися в Українському Культурному Центрі міста Чикаґо. Колись давніше, самотні люди, у більшості чоловіки, що полишили сім’ї в Україні та приїхали, всіма правдами і не дуже, до Америки на заробітки, шукали сімейного тепла і ілюзії родинної єдності у осередках при парафіях. Протерміновані візи не давали можливості хоча би деколи навідати сім’ю, то й гуртувалися заробітчани навколо сімейних щирих знайомих або ж створювали “чиказькі сім’ї”, що не є також дивом для всіх країн світу, де живуть емігранти. Церква завжди служить найнадійнішим прихистком для знедолених. Так звичай вечеряти у великому рідномовному товаристві, з українською кухнею став традицією. Час дуже змінився навіть за тих 10 років, які ми сім’єю живемо у Чикаґо. Тепер частенько цілими родинами і компаніями йдеться на свят-вечір до Культурного Центру чи Осередку, як звикли казати ми, і почуваємося піднесено, коли благословить священик всіх до вечері, коли у тиші великого залу дитячі голоси колядують та щедрують, звучать хори, музика, коли на столах - дуже скромна і пісна їжа та доброзичлива бесіда.

У час нашого приїзду не було так багато української молоді, не було маленьких дітей. Дорослі у більшості, були без права на працю, на виїзд з країни.Тому і свята носили сумовитий характер. Десятиріччя притоку українців за рахунок виграних ґрін-кард змінили і демографію українства в Америці, і добробут, і ставлення до себе. Зник страх, з’явилося бажання не тільки заробити, а й потратити зі смаком, на радість сім’ї, полегшити господині її домашню працю, додати часу дозвілля. Вихід сім’єю на спільну вечерю у різдвяні та крещенські свята - теж приємність; передача традицій, що зберігаються у галицьких селах, а з недавньої пори культивуються та стилізуються у містах, вважається модним явищем, престижним для українця. Росту рівня свідомості, ідентифікації краянина сприяє нелегка ситуація у нашій країні зараз, коли дійшлося, здається, до краю у царині політичного протистояння народу і влади. Проте ми повинні твердими бути та пам’ятати: найтемніше - перед світанком!

Прости, мій читачу, за розлогі міркування, згадки, аналіз, адже сьогодні - Свят-вечір, Голодна кутя. Та не буває за батьківським столом навіть у свято без науки, без пригадувань, без колядок.

Отець-крилошанин Олег Кривокульський закликав всіх у залі Осередку, що зійшлися сьогодні, 18 січня, після цілоденного посту, до молитви, до вечері. А маленькі і дорослі артисти тим часом грали та колядували на втіху людям, на славу Господа. 

Люблю вдивлятися у ці обличчя, які, так як і я, шукають щорічної казки у зимових святах, єднаються у дитинному сприйнятті молитви і віншувань, вірять і надіються кожен на своє ДИВО...

Більше фото тут.
 

ЩЕ ФОТО

НАЗАД