ФОТОІСТОРІЯ
САМОТНЬОГО
КОШЕНЯТИ.
СВІТИЛО ДВА МІСЯЦІ, ЯК ТІ ДВОЄ ОЧЕЙ, ЩО НЕВТОМНО,
БЕЗПЕРЕБІЙНО СЛІДКУЮТЬ ЗА ТОБОЮ.
Незборно хотілося сховатися від їх невсипущого погляду.
Проворно шмигнув поміж іржавою , вкритою осіннім болотом
решіткою та трубою .
Там знайомий, і такий теплий сховок від холоду та Страху.
А саме головне - там не побачать тебе ніякі очиська.
Сіно м’яко огортало, інколи шпигаючи залазило під шерсть , але
сон переміг усі негаразди .
Приснилась мама, літо , і тепло….
- Ну ти й сонько .
Дядько Сніжок, чи як казали на нього Двоногі –
Сніг….
На своєму улюбленому місці - ловив останні теплі промені осіннього сонця.
Біленька як молоко шерсть виблискувала ,і дядько губився на фоні таких як і він пухнастих хмаринок.
І тільки очі, примружені і уважні - видавали кота.
Хоч-не-хоч , але примусив себе вилізти зі своєї солом’яної постелі .
В животику знайомо загарчало.
Знаючи що мама не прибіжить, як се бувало раніше, все ж нявкнув .
- Маму кличеш знову ? Але ти вже такий дорослий.
- А ви, пані - не знаєте де вона?
Животик все настирливіше вимагав їсти.
Качечка, учувши бурмотіння , розуміюче всміхнулась.
- Донедавна тут був Двоногий господар тож заглянь
можливо він залишив тобі щось із їжі.
Останні слова уже і не чув – блискавицею перескочив через огорожу - і влетів у кімнату .
Пані Качка не помилилася - господар приніс попоїсти.
Не забув про нього.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
