Обережно — підробки!

16 травня 2019
Inga Shepkovska

Сьогодні, коли мистецтво підробки сягнуло таких вершин, що часто-густо знані експерти не в змозі відрізнити фальшивку від оргіналу, стають в нагоді найсучасніші наукові методи експертизи картин, що ними володіють одиниці в усьому світі.

Якщо порівняти ціни на більш-менш рівнозначні за художнім значенням картини приблизно 30 років тому і тепер, побачимо, що ціни на мистецькі шедеври зросли в рази. Так, Музей Гетті в 1985-му купив "Поклоніння волхвів" Андреа Мантеньї за 10,4 млн доларів — така була максимальна аукціонна ціна на картину, у 2002-му картину "Побиття невинних" Рубенса було продано за 76,7 млн, а вже у 2017 році за картину Леонардо да Вінчі "Спаситель світу" (Salvator Mundi) було заплачено 450 млн доларів. Поки що ця сума вважається рекордом, тим не менше, дев'ятизначні цифри в цінах на картини імпресіоністів вже стали звичним явищем... гм... був час, як Моне в розпачі спалив близько двохсот своїх картин, коли кредитори приперли його до стінки — він вирішив, що, мабуть, немає сенсу бути бідним художником і треба знайти собі інше, більш прибуткове заняття.

                                  Пітер Пауль Рубенс "Побиття невинних", 16091611 роки

До речі, "Спаситель світу" пензля Леонардо да Вінчі свого часу прикрашав колекції декількох королів, але теперішня картина, продана за 450 млн, має сумнівний провенанс (історію володіння картиною). Після документа про те, що 1763 році полотно було виставлено на продаж бастардом герцога Букінґемського Гербертом Шеффілдом, слід картини загубився.

                                                 Леонардо да Вінчі "Спаситель світу", 1500 рік

Наступного разу "Спаситель світу" сплив у 1900 році під час того, як картину придбав Чарльз Робінсон, але вже не як картину пензля да Вінчі, а як картину, написану Бернардіно Луїні, що був послідовником Леонардо да Вінчі. Чи мова про одну й ту саму картину? Хто зна. А в 1958 році, без підтвердження її авторства та королівського провенансу, під час торгів на аукціоні Sotheby's "Спасителя світу" як твір одного з леонардесків продали лише за 47 фунтів стерлінґів.

Після того із цією картиною було пов'язано декілька скандалів і судових розглядів. У 1982 році знаний фахівець з творчості леонардесків Карло Перетті на виставці в місті Вінчі, звідки родом був Леонардо, намагався довести справжність "Спасителя світу", але із цього нічого не вийшло. Леонардесками називають учнів або послідовників Леонардо, що не мали власного стилю та копіювали стиль або ж композиційні рішення Леонардо. І ось, у 17-му році картина пішла з молотка за 450 млн доларів саме як твір авторства Леонардо да Вінчі.

Звісно, такі астрономічні ціни на картини надихають геніальних фальсифікаторів на подвиги: написав картину-дві і маєш забезпечену старість плюс райдужне майбутнє для своїх нащадків. Ще гірше, коли підроблювачі працюють в спайці з колекціонерами, реставраторами чи навіть експертами.

Якось взимку 2015 року до Центру мистецтв, розташованого в Екс-ан-Провансі нагрянула поліція. Наслідком стала конфіскація картини "Венера" пензля німецького художника епохи Відродження Лукаса Кранаха Старшого. Причиною цього стало повідомлення від аноніма, що "Венера" — досконала сучасна підробка.

                                                    Лукас Кранах Старший "Венера", 1531 рік

"Венера" зовсім невелика, здається, близько 30х40 см, написана на дерев'яній панелі.

У 2013 році "Венеру" купив князь Ліхтенштейну за 6 млн фунтів. Ця картина стала окрасою його колекції, що демонструвалась у цій самій галереї, в яку нанесла візит поліція. Саме ця картина прикрашала обкладинку виставкового каталогу цієї галереї.

Під слідство потрапив відомий французький колекціонер Джуліано Руффіні. Саме він виставив на продаж "Венеру". Крім цієї картини, цей тип продав ще не менш як 25 картин, сумарна вартість яких склала 179 млн фунтів. Тепер всі ці картини теж під підозрою. Особливі сумніви викликають чотири з них.

Мистецтвознавець Бендор Гросвенор припускає, що ці картини можуть виявитись "найкращими підробками старих майстрів у світовій історії". Сам же Руффіні тепер виправдовується, що ніколи не стверджував, що ці картини належать пензлям старих майстів і, що він лише колекціонер, а не експерт.

Колекціонери та експерти не на жарт сполошились: ніхто не хоче бути ошуканим, особливо, коли на кону астрономічні суми. Тим паче, тепер можливості фальсифікаторів значно збільшилися, чому посприяв технічний прогрес. Якість підробок настільки зросла, що їх не можуть розрізнити ні експерти, ні мистецтвознавці, ні аукціонні доми чи галереї.

Дивує і насторожує те, скількох людей... не просто людей — знаних фахівців підробникам вдалось пошити в дурні. До прикладу, "Давід, що споглядає голову Голіафа", яку приписували караваджистові Ораціо Джентілескі і яка демонструвалась у Національній галереї в Лондоні. Цю картину було "знайдено" у 2012 році, і тоді ж на Лондонському ринку мистецтва її придбав приватний колекціонер, котрий через рік люб'язно погодився передати картину для тимчасового експонування Національній Галереї. Що цікаво, у кураторів галереї та експертів не виникло жодних підозр стосовно картини. Але французький суддя, що якраз перед тим виявив підробну "Венеру" Кранаха, почав розслідування і стосовно "Давіда... " Джентілескі.

           Ораціо Джентілескі "Давід, що споглядає голову Голіафа", плитка лазуриту 25х29 см

Синє небо та море на картині — це непрокритий фарбами лазурит. До речі, яка хитромудра ідея прийшла на думку фальсифікаторові — малювати на кам'яній плитці: не треба вишукувати п'ятисотлітню деревину чи полотно з підрамником такого ж самого віку, адже камінь все одно набагато давніший і з ним точно проколу не буде. Тим більше лазурит — порода, яку в давнину перетирали на синій пігмент, і сам Джентілескі користувався в живописі пігментом з лазуриту, тож ніби і не дивно, що в Ораціо Джентілескі був зайвий шматок лазуриту, на якому він вирішив зобразити Давіда. А от із фарбами...

Також підробкою виявився "Портрет невідомого", або "Портрет чоловіка" Франса Хальса, за який на аукціоні Sotheby's приватний колекціонер заплатив 8,5 млн фунтів стерлінґів. У перерахунку на долари це 10,7 млн. Після експертизи, що виявила підробність картини, аукціон повернув клієнтові гроші. 

                                                                Франс Хальс "Портрет невідомого"

Полотно "Святий Ієронім" нібито пензля італійського маньєриста Джироламо Франческо Марія Маццола, більше відомого як Парміджаніно (мешканець Парми), продане на тому ж Sotheby's за 842,5 тис доларів, теж виявилося сучасною підробкою.

                                                             Парміджаніно "Св. Ієронім"

Між тим, у каталозі Sotheby's підстрахувалися і написали, що картина, ймовірно, належить пензлю художника "з кола Паміджаніно". А от експерти, все одно, кажуть, що впевнені в авторстві Парміджаніно.

Всі ці сумнівні картини мали багато дрібних деталей, що відповідали стилю авторів та епосі. Також кракелюр. У картинах італійського Відродження малюнок кракелюру (тріщинки від давності) зазвичай нагадує не дуже рівну цегляну кладку, на картинах фламандців того ж періоду візерунок тріщин скидається на кору дерев, а от на французьких картинах ХVIII ст. тріщинки розходяться, як павутиння. Малюнок кракелюру на "Св. Ієронімі" ідеально відповідає як епосі, так і країні, в якій жив Парміджаніно. Підробити тріщинки майже неможливо. Але, виявляється, деякі підробники малювали навіть кракелюр, але вони не врахували, що його підробність легко викрити, користаючись стереомікроскопом.

Sotheby's дає п'ять років гарантії на свої картини. Якщо впродовж цього часу виявиться, що картина сфальсифікована, аукціонний дім повертає гроші клієнтам. Коли в 2016 році над полотнами Хальса та Парміджаніно нависла підозра, Sotheby's відправив їх в Orion Analytycal  науково-аналітичний центр, що в Массачусетсі. Власне, центр  це лабораторія з виявлення мистецьких підробок, в якій працює експерт Джеймс Мартін. Майже всі експертизи він проводить сам.

Джеймс Мартін упродовж останніх двадцяти років визнаний найкращим у світі детективом-аналітиком в галузі мистецтва. Його експертизи не раз допомагали викрити найталановитіших фальсифікаторів сучасності, навіть ФБР неодноразово залучало його до консультацій і він ніразу не підвів. 

                            Провідний спеціаліст в галузі мистецтвознавства Джеймс Мартін

За кілька днів по тому, як Sotheby's звернувся по експертизу, у Мартіна вже була готова відповідь: і Хальс, і Парміджаніно однозначно підробні. У "Св. Ієронімі" він виявив сучасний зелений пігмент фталоцианін, який винайшли через 400 років після смерті Парміджаніно. У Хальса теж картина була написана за допомогою синтетичних пігментів, яких, звісно, ще не існувало у ХVII сторіччі. Тож аукціонний дім повернув гроші за картини клієнтам, а на здавача картини подав на суд, бо він відмовився повертати свою частку грошей від суми продажу  672 000 $. Правда, слід зазначити, що не завджи суди стають на бік потерпілих.

І вже в грудні того ж 2016 року Sotheby's прийняв мудре рішення  придбав Orion Analytycal, на базі якого був створений Департамент наукових досліджень, що займається експертизою картин, зокрема хімічним аналізом картин та пігментів фарб. Тепер це чи не єдиний аукціонний дім зі своєю експертною лабораторією. Причому обладнання в лабораторії надсучасне і дороговартісне, і це дозволяє виявляти підробки ще до торгів, та й довіра клієнтів до справжності картин аукціонного дому зросла. Минулоріч, ще до торгів Джеймс Мартін проаналізував картини на суму 100 млн доларів. Це унеможливило потрапляння до продажу фальшивок.

Минулого року на Sotheby's було продано творів мистецтва та коштовностей на суму 5,5 млрд $, тож для аукціонного дому наявність надсучасної лабораторії є питанням не тільки науковим чи мистецтвознавчим, а й  фінансової безпеки. Тим більше Sotheby's є найстарішим аукціонним домом з гарною репутацією, що, починаючи з 1913 року, торгує предметами мистецтва. До цього Sotheby's спеціалізувався на книжковій торгівлі. Саме в 1913 році на Sotheby's було продано першу картину. До речі, це теж був Хальс, але справжній.

Але і фальсифікатори не пасуть задніх, вони намагаються бути в курсі новітніх технологій, за допомогою яких їх можна викрити. Вони знають, що Мартін спеціалізується на виявленні невідповідності заявленого віку картини та віку матеріалів, з яких її виготовлено, тому більш прискіпливо вишукують старі холсти чи дерев'яні панелі, віднаходять старовинні фарби. Зрештою вони не перші на цьому поприщі: ще в XVII сторіччі Теренціо да Урбіна віднаходив давні полотна та деревину, а потім на них ваяв "шедеври Рафаеля".

Деякі підробники взагалі озброїлися тими ж новітніми технічними засобами, що й в експертів, призваних їх викривати. Знаменитий німецький підроблювач картин Вольфґанґ Белтраччі, що відсидів 3 роки за підробку картин на суму 45 млн $, мав флюоресцентний рентгенівський спектрограф, за допомогою якого перевіряв свої фальшивки на здатність пройти таку перевірку на аналогічному обладнанні експертів, що покликані викривати підробки.

Саме через важкодоступність старовинних матеріалів для писання підробок більшість фальсифікаторів перекинулися на підробляння картин ХХ сторіччя. Експертка арт-ринку Джорджина Адамс зазначає: "Для того, щоб підробити Леонардо, потрібно володіти витонченою технікою письма. Щоб підробити, наприклад, Модільяні, це не обов'язково. Мистецтвознавці скажуть вам, що таку фальшивку легко виявити, але насправді — зовсім не легко". Так, в січні 2018-го на виставці Модільяні, що проходила в Генуї, фальшивими виявились 20 картин із...... із 21.

З плином часу ціни на картини стрімко зростають. Це стимулює фальсифікаторів, що йдуть в ногу з технічним прогресом... Колекціонери, що придбали підробні полотна, притягують до відповідальності експертів, що припустилися помилки. Тому експертиза картин в теперішні часи стала ризикованою справою. Еспертам та мистецтвознавцям спокійніше самоусунутися від автентифікації творів мистецтва, щоб не мати потім репутаційних та фінансових втрат.

Так, у 2011 році спадкоємці Енді Воргола розпустили комісію, що складалася з мистецтвознавців, спеціалістів, колег та друзів художника, бо втомилися від судових позовів власників підробок та багатомільйонних судових витрат, пов'язаних з ними. Така сама доля спіткала й інші мистецтвознавчі комісії та комітети.

Усе менше спеціалістів згодні ризикувати, висловлюючи власну думку на противагу усталеним оцінкам. Тому у Нью-Йорку невеличка група юристів намагається впровадити закон, що має захистити експертів від судових переслідувань за висловлення власної думки стосовно творів мистецтва. Страждають же не тільки ті експерти, що помиляються — страждають і ті, хто викриває підробників — від їхніх викриттів несуть величезні репутаційні втрати вже самі колекціонери, знані музейні експерти та галеристи.
 

Крім репутаційних втрат, вони також, як Джуліано Руффіні, можуть потрапити до рук слідчих, тому йдуть в контрнаступ на викривачів. Ось через такі обставини, експертні висновки Джеймса Мартіна стають на вагу золота, тим більш, він послуговується не тільки інтуїцією чи досвідом, але й новітніми пристроями, як-от інфрачервоний мікроскоп з фур'є-спектрометром, за допомогою якого можна вивчати хімічний склад картин, аналізувати ніжчі шари фарб чи пігменти і з великою точністю визначати дату створення картини. Навіть підробник Белтраччі, що за участі Мартіна сів на три роки, у захваті сказав: "Його звіти завжди максимально точні. Усі його висновки нейтральні і базуються на фактах, а не на неясних доводах". 

Через дороговартісність обладнання конкурентів у Мартіна майже нема. Найперше, коли картина потрапляє до лабораторії, її вивчають візуально — направляють на неї дуже яскраве світло під різними кутами. Все це може виявити острівці, невластиві всій картині. Потім картину фотографують під інфачервоним, ультрафіолетовим та рентгенівським опроміненням. За допомогою комп'ютера хтось з помічників Джеймса Мартіна ретельно вивчає зроблені фото. Часто-густо вже на цьому етапі можна визначити хімічний склад фарб чи пізніші за датування картини шари фарб. Коли потрібен більш детальний аналіз, картину поміщають під стереомікроскоп і Мартін за допомогою скальпеля виокремлює малюсіньку піщинку фарби, яку потім досліджує під інфрачервоним мікроскопом з фур'є-спектрометром.

Далеко не всі картини аукціонного дому проходять такі процедури — тільки ті, що мають сумнівний провенанс чи твори майстрів, що їх найчастіше підроблюють. Для Мартіна це "пацієнти із симптомами". Іноді перед великими торгами Мартін рушає в галерею робити "загальний огляд", який він робить за допомогою інфрачервоної камери.

Так, минулого року Мартін запобіг продажу декількох підробок, одна з яких (оціночною вартістю в 7 млн $) була знята з продажу перед самим початком торгів: виявилось, що вона повністю переписана реставратором.

Цікава і історія самого Джеймса Мартіна. Він любив малювати з дитинства. З дитинства ж захоплювався мистецтвом. Коли його сім'я приїздила у Вашинґтон, він надавав перевагу відвідуваню музеїв, ніж гулянню по вулицях. Батько хлопчика був розвідником, тож малий з дитинства полюбляв детективи (особливо про судового експерта-паталогоанатома Кей Скарпетту) та, граючись, намагався вгадувати в незнайомцях шпигунів. Тепер про Кей Скарпетту Джеймс жартує: "У нас з нею схожа робота: і її, і мої пацієнти не можуть самі розповісти, що з ними сталося". Знаючи такі захоплення сина, батько на тринадцятиріччя подарував Джеймсові мікроскоп, набір юного хіміка та курс лекцій з мистецтва.

Крім того, Джеймс відвідував художню школу, а у вільний час полюбляв ходити в музей Балтимора та копіювати вподобані картини, що там виставлялися. Його успіхи були настільки вражаючими, що одного разу, коли він йшов з музею з тільки що написаною копією "Розбитого кувшина" Вільяма Мерріта Чейза, його зупинив директор музею і грізно почав вимагати повернути картину на місце.

Тож Джеймс запросто міг стати фальсифікатором, але вроджена правдивість та принциповість не дали цьому статися. "У мене була досконала техніка, але, як і більшість фальсифікаторів, я був повністю позбавлений власної творчої манери", — згадує Мартін. 

Зрештою Джеймс всерйоз вирішив стати ілюстратором підручників з медицини, але раптом дізнався, що в Делаверському музеї Вінтертура відкрили набір на курси реставраторів, тож, не вагаючись, хлопець вирушив туди. Майстерність Джеймса, з якою він копіював картини, настільки вразила приймальну комісію, що хлопцеві ледве не відмовили в навчанні — викладачі не безпідставно остерігалися, що, можливо, вчитимуть майбутнього фальсифікатора: "Пізніше я дізнався, що прийомна комісія всерйоз непокоїлась про те, що я природжений фальсифікатор: таку людину небезпечно вчити секретам професії".

Після навчання та кількарічної роботи в Інституті мистецтв Кларка Мартін заснував свою першу реставраційну лабораторію. Вона містилася все в тому ж інституті Кларка. Частину обладнання Мартін купив, іншу частину випросив у хімічних лабораторій університетів, що були розташовані неподалік. Вже тоді він мав інфрачервоні мікроскопи з фур'є-спектрометром, спектроскопи та інфрачервоні камери. Інші реставратори не могли похвалитись таким передовим обладнанням.

Звісно, вони були озброєні мікроскопами, в деяких навіть були рентген-апарати, але це і все. Ті реставратори, в яких не було рентгенівського обладнання, мусили носити картини до... ветеринарів... В ті часи таке обладнання було надто громіздким, дуже складним в експлуатації і страшенно дороговартісним, тому мати власні лабораторії могли собі дозволити лише одиниці з музеїв. Ні в Гуггенхаймі, ні в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва, ні в музеях Сан-Франциско, ні в Бруклінському музеї не було власних лабораторій. Тільки Метрополітен-музей мав на той час таку лабораторію.

От якраз лабораторія Мартіна і допомагала реставраторам з дослідженнями творів мистецтва.
Джеймс Мартін: "До прикладу, людина на знала, чим краще зняти лак з картини, щоб не зашкодити їй, вона надсилала мені зразок лаку і я казав: "Це шеллак, з ним потрібно використовувати спирт. Коли хтось вбачав, що небо на картині має неприродньо яскравий вигляд, ніби написане іншою фарбою зверху оригінального малюнка в ході пізніших реставрацій, він надсилав мені фрагмент фарби, я роздивлявся його під мікроскопом і бачив всі шари в поперечному розрізі: лак, лак, лак, блакитне небо, під ним знов лак і знов небо". Тож, коли хімічний аналіз картини здатен розповісти всю історію написання цієї картини, то Мартін з його унікальною лабораторією став знаним арбітром в царині розпізнавання підробок. Тільки недавно з'явились схожі лабораторії в Європі та Штатах, а у 1990—2000-х роках лабораторія Мартіна була чи не єдиною, де можна було дослідити сумнівні твори мистецтва.

За ці роки з Джеймсом траплялись історії, за якими могли би зняти серіал. Одого разу клієнт попросив Мартіна дати на аукціоні експертну оцінку картини, що її він нібито мав намір купити. Пізніше цей самий клієнт запросив Мартіна на склад, щоб показати йому "жахливу копію" тої ж самої картини, яку він нібито мав купити на аукціоні. З часом до Мартіна дійшло, що клієнт хотів перевірити, наскільки підробка відрізняється від копії і чи зможе експерт побачити різницю між ними.

Іншого разу до Мартіна в лабораторію завітали двоє підозрілих типів з тубусами в руках. З тубусів вони вийняли два полотна, скручених в рулони, розвернули їх, як коврики, і попросили Джеймса, щоб він підтвердив, що ці полотна належать пензлю Модільяні. Модільяні там і не пахло.

Ще одного разу один поважний клієнт запропонував Мартінові злітати з ним на літаку в одне засекречене місце, де знаходилася стародавня кам'яна різьблена мексиканська стела, що ймовірно вартувала 50 млн $ і стосовно якої Мартін мав дати експертну оцінку. Щось Мартіну видалось дивним і напередодні вильоту він пошукав ім'я цього клієнта в Ґуґлі. Результат був вельми цікавий: цей тип тільки-но вийшов з федеральної в'язниці, де відбував покарання за торгівлю зброєю. Коли Мартін зателефонував цьому клієнтові з тим, щоб відмовитись, клієнт дуже засмутився і видав таке: "Ви прочитали про вбивства, чи не так?" Виявляється, цей чувак ще й був замішаний у вбивстві двох людей, а вбивство було безпосередньо пов'язане з тими самими стародавніми мексиканськими стелами.

А у 1994-му до Мартіна звернулись з ФБР. Раптом на арт-ринку з'явилося чимало картин, які, ймовірно, належали Вільяму Айкену Вокеру, художнику ХІХ сторіччя. Вони продавались на невеличких аукціонах за сміховинними цінами — від 5 тис. $ до 10 тис. $. Мартін почав досліджувати і виявив жовтий пігмент, що вироблявся в Німеччині і, який потрапив в Америку лише в сорокових роках ХХ сторіччя. Тобто Вокер їм писати ніяк не міг. До того ж Вокер при написанні картин користувався свинцевими білилами, а на картинах виявились білила цинкові. Згодом з'ясувалось, що фальсифікував картини колишній продавець вітамінів Чарльз Ґеллер, тож після викриття йому довелось покинути своє кримінальне хоббі і сісти до в'язниці.

Звісно, досвідчені фальсифікатори не допускають таких промахів, що їх допустив Геллер, вони намагаються робити такі підробки, щоб комар носа не підточив, вивчають звіти експертів та лабораторій, намагаються бути в курсі новинок лабораторного обладнання, але... Якось Мартіну довелося досліджувати картину, датовану 1932 роком. Перші аналізи не виявили нічого підозрілого, але дуже дивним видавався провенанс цього полотна, тож Мартін не міг заспокоїтися. Цілісінький день він міліметр за міліметром досліджував картину площею 3,5 кв.м. Все гаразд, але відчуття, що щось тут не так, не відпускало. І вже наприкінці дня він був нагороджений за терпіння  у мазку блакитної фарби він виявив маленьке волокно поліпропілену. Гм... фальсифікатор у 1932 році писав картину у флісовій курточці?:))

Як знаний експерт в царині виявлення підробок, Мартін вів для реставраторів двотижневі курси. Кожного разу він наводив приклад із цією флісовою ворсинкою. І ось, одного разу в минулому році він прочитав у французькому романі такі слова: "Остерігайся мікрочастинок одягу. Завджи працюй в старій полотняній блузі. Ніякого нейлону, ніяких сучасних фартухів!" Він впевнений, що ця фраза з'явилася в романі саме через його розповіді на курсах. Саме через цю обставину Мартін припинив викладання на курсах, щоб не озброювати знаннями фальсифікаторів.

Як вже було сказано вище, експерти, що насмілюються казати правду стосовно сумнівних творів мистецтва, часто-густо опиняються під сильном тиском. Якось Мартін вів справу галереї Кнойдлер  найстарішої галереї Нью-Йорка (це була його найважча справа). Саме після того як у 2011 році Мартін опублікував звіт стосовно того, що картина Джексона Поллока, яку було продано галереєю Кнойдлер за 17 млн $   фальшивка, галерею закрили. Але підробний Поллок, як з'ясувалося — дрібниці. Останні 15 років перед закриттям через галерею було продано понад 40 підробних картин, нібито написаних сучасними художниками. Саме через цей факт десять ошуканих покупців подали в суд на галерею та її директорку Енн Фрідман.

Тож Мартіну довелося взяти участь у понад чотирьох судових процесах проти галереї Кнойдлер. Ошукані покупці наймали його, щоб він давав експертні висновки стосовно сумнівних картин, які були придбані в галереї. Звісно, усі вони виявилися підробками.

Наприклад, фальшивкою виявилось полотно 1956 року, що приписували Маркові Ротку, яке було продане за 8,3 млн $. Сам Марк для ґрунтування полотна завжди використовував прозору фарбу, а удаваний Марк Ротко використовував білила. Чи от сумнівний Поллок помилився у написанні власного прізвища, коли підписував свою картину:))

Згодом Джеймс Мартін дослідив ще 16 картин різних художників, що були продані галереєю Кнойдлер, і в усіх екземплярах знайшов все ті ж білила та пігменти, що не відповідали заявленому часу написання картин. Складалось враження, що Ротко, де Кунінґ та Мазервелл подорожували в майбутнє за допомогою машини часу, там же в майбутньому зустрічалися за келишком в якомусь барі, а потім обмінювалися тюбиками з фарбами:))

Зрештою за два роки агенти ФБР знайшли і самого підробника. Виявилося, що це був 73-річний китайський імігрант, що писав картини у власному гаражі, який знаходився у Квінсі. У гаражі виявили ті самі тюбики з фарбами, якими були написані фальшиві картини. Виявилося, що галерея отримувала ці підробки через дилера-шахрая.

Керівництво галереї спочатку вирішило звалити всю провину на цих двох: ми нічого не знали і самі виявилися ошуканими, бо кожна із сумнівних картин була перевірена експертами. Потім галерейники найняли експертів вже для атаки на самого Мартіна. Йому закидали, що він ненавмисне або й навпаки під час аналізування псував дорогоцінні картини. Тож замість того, щоб викривати шахраїв, він змушений був захищатися сам і захищати правильність та безпечність своїх методів.

Галерейникам, що втратили шалені гроші та репутацію, тепер конче потрібно було зіпсувати репутацію самого Мартіна
— позбавити його права на довіру клієнтів, тому вони не зупинялися ні перед чим. Цей нервово важкий, часом несправедливий та виснажливий  процес тривав декілька років, тому зовсім не дивно, що Мартін так швидко дав згоду на співпрацю з Sotheby's  він вирішив, що продуктивніше викривати підробки ще до того, як вони будуть продані, тоді не доведеться доводити свою правоту в судах.

Мартін вважає, що для виявлення справжності картини необхідні три складові: високі експертні знання із живопису, технічний аналіз, базований на новітніх технологіях, та провенанс (історія володіння картиною). Щоправда, ці пропорції не є незмінними. Крім того, на допомогу експертам приходять все нові й нові методи. Нині вже існують комп'ютерні програми, здатні розпізнавати підробки за мазками фарби: у кожного художника свої мазки (майже, як відбитки пальців).

Навіть якщо уявити, що у світі з'явиться неперевершений фальсифікатор, що має доступ до автентичних матеріалів: деревини, полотен, підрамників, фарб..., що пише, як бог, що досконало вивчив стиль та манеру художника, якого підробляє, що вміє зістарювати картини і робити малюнок кракелюра таким, що відповідає епосі та географії... такий, до якого неможливо прискіпатись. Але все одно сучасний світ  той, в якому зроблено фальшивку, в якийсь спосіб лишить згадку про себе — або ворсинку з флісової курточки, або котячу шерстинку, або ще якийсь малюсінький сувенір із теперішнього часу. І от завдання науковця  знайти цей доказ, бо, крім нього, на це не здатен ніхто.

За матеріалом The Gardian

Попередню статтю про підробки читайте тут.

Зображення  pinterest.com 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

10 таємниць, захованих у всесвітньо відомих картинах
Образотворче мистецтво здатне не тільки надихати, а й мучити наш мозок таємницями і загадками. На полотнах великих художників часто зустрічаються дивні хитромудрі деталі або навіть послання, які піддаються розшифровці тільки через сотні років.
Читати більше
Дружба довжиною в життя: собаки
Кажуть, аби мати найліпшого друга, не обов'язково треба знати людей:) Мова про собак. Ці дивовижні створіння знають про відданість більше, ніж ми. Завжди поряд: підтримають, посумують з вами та ще й захистять. Дружба довжиною в життя. Чотирилапі.
Читати більше