Фальсифіковане майбутнє. Частина друга

23 січня 2015
Редакція
Кожного разу, коли у моєму житті настають переломні моменти, я закриваю очі й опиняюся в одному і тому ж місці: чорні стіни, чорна стеля та підлога, довгий коридор і безліч дверей. Заходжу в першу.

Звичайна домашня кімната, ніч. На підвіконні сидить підліток, курить цигарку. Місячне сяйво падає на його обличчя, тому без проблем можна впізнати, хто це. На колінах у нього клаптик паперу, на якому жахливим почерком написаний якийсь текст.

— Вона зустрічається з цим придурком, - сказав підліток.

— Я знаю, - відповів я.

— Досі не можу в це повірити. Це продовжується уже кілька місяців, я щодня бачу їх. Такі щасливі...

— Мабуть, вона його дійсно любить.

— Ти правий. Вона не з тих, хто буде з кимось зустрічатися без кохання. Я її знаю.

— У тебе немає шансів. Вона сприймає тебе лише як знайомого і навіть не здогадується про твої почуття.

— А я навіть не можу наважитися їй у цьому зізнатися!

У місячному сяйві я помітив блиск леза.

— Час покінчити з цим раз і назавжди.

— Ти правий...

Підліток за мить переріже собі зап'ястя.

— ... Але що, якщо спробувати все ж зізнатися їй? Так вона хоч відчуватиме докори сумління.

— Я не хочу завдавати їй такого болю.

— Але ж вона завдає тобі! Схаменися, невже ти так просто програєш навіть не вступивши у гру? Будь сильним!

Підліток підняв очі й в цю ж мить кімната розчинилася у повітрі, немов цукор у чашці чаю. Я опинився у невизначеному місці. Поряд була парочка - цей самий підліток з дівчиною, яка ще зовсім недавно зустрічалася з "тим придурком".

— Знаєш, мені дуже добре з тобою, - мовила вона.

— Можеш бути певна, це найщасливіша мить мого життя.

— Але я боюсь...

— Боїшся? Чого? Що сталося?

— Боюсь, що це не назавжди. Мине час і ми будемо чужими людьми. Ти більше не будеш кохати мене.

— Що ти таке кажеш? Звісно буду, що може статися?

— Не знаю... У мене таке відчуття. І я дуже боюся, що все так і буде.

Підліток обняв дівчину. В цю мить він відчув, що вона кохає його не менше, ніж він її.

Перш ніж вийти з кімнати, я прошепотів йому на вухо:

— Мабуть, десь у глибині душі ти теж уже знаєш, що вона права. Тим не менше, це краще ніж накласти на себе руки. Не джекпот, звісно, але ти виграв партію.

Знову коридор. Йду далі. З кожним кроком відчуваю, що десь у грудях все перемішується, ніби дим у замкненому просторі. Я знаю: це душа. Кожне наше рішення, кожна подія викликає у ній процес змін, просто ми не відчуваємо цього через занадто повільний плин часу. Ця субстанція повністю визначає наші думки, рішення, емоції. Я відчуваю, як з кожним кроком вона охолоджується. Наступні двері.
П'яний студент повертається до гуртожитку.

— Як вона могла?.. Ми ж стільки пережили разом!.. Я віддав їй всю свою душу!..

— Але вона не цінувала її.

— Всі її слова...

— Суцільна брехня, чувак.

— Але я був впевнений, що вона кохає мене! Бачив це у її очах!

— Це була пристрасть. Не кохання, розумієш? Вони всі такі.

— Але це було так інтимно... Це більше ніж поцілунки та секс! Наші душі зливалися воєдино!

— З чого ти взяв, що у неї взагалі є душа?

— Я був саме тим, хто потрібен їй...

— Помиляєшся. Їй потрібен хтось типу тебе. Ти крутий, у тебе цікаві думки, ви зійшлись характерами, з тобою їй було затишно... Але ось, що я хочу сказати: ти знаєш, той мудак, заради якого вона кинула тебе, він такий же крутий як і ти. Тільки він ще й поет.

— Я не знаю як далі жити.

— І що, хочеш вистрибнути з вікна?

— Ні, з даху.

— Так навіть краще. Піди, зроби це.

— Просто зараз.

— Але що, якщо піти взяти ще алкоголю і навідатися до тієї подружки, з якою так тісно спілкуєшся останні кілька тижнів?

— Вона пошле мене.

— А ти їй налий.

— Це тупо. І аморально.

— А ще цинічно і бездуховно. Давай, зроби це.

— Ти глузуєш з мене?

— Твоя міс-споріднена-душа зараз бавиться у ліжку з недоробленим поетом. Віддяч їй тим же.

— Твоя правда.

— Будь сильним.

Я вийшов з кімнати і стало важко дихати. На тому місці, де була душа, відчувалася величезна дірка. Я пішов далі.

Через наступні двері потрапив до камери у в'язниці.

— Ну і що ти тут робиш?

— Відбуваю термін за вбивство.

— І як воно?

— Жахливо.

— І що, не міг нічого з цим зробити?

— Був варіант...

— Ну от і виправляйся!

Кімната знову розчинилася у чашці чаю і я опинився на місці вбивства за кілька хвилин до нього.

— Привіт...

Підходжу до юнака, шепочу йому на вухо: "Пам'ятаєш, вона зрадила тобі?"

— Я визнаю провину...

— "І тобі стане від цього легше?"

— Я не могла спокійно жити весь цей час...

— "То позбав її цих страждань!.."

— Ти ж прийшов...

— "Бачиш, вона посміхається. Це підстава. Давай, зроби вже це нарешті".

— Сука, ти заслужила! Благо, я знаю куди подіти труп, - прокричав юнак.

— Тепер я бачу, що ти саме той, хто мені потрібен.

— Що за?..

Тепер юнак нарешті мене помітив.

— Ти щойно задушив свою колишню. Це ж треба бути таким цинічним!

— Мене посадять?

— Тобі вирішувати.

— Що ви маєте на увазі?

— Я можу прикрити тебе. В обмін на співпрацю.

— Що потрібно робити?

— У тобі вигоріли всі залишки почуттів, ти залишив своє колишнє життя. А тепер ще й задушив колишню дівчину. Саме такі люди потрібні на вакансію найманого вбивці.

— Це якийсь розіграш?

— А я схожий на клоуна?

— Що ж, схоже у мене немає вибору. Я згоден.

Я вийшов з кімнати і пішов до останньої. Я вже не відчував всередині нічого крім порожнечі. Повітря не вистачало. Скоро це закінчиться.

Останні двері завжди повертали до реальності.

— Твої останні слова?

Я не бачив хто їх промовив. Та і яка вже була різниця, що я скажу перед смертю? Кого взагалі цікавить, що відбувається у моїй голові в цю мить?

Здається, я все зрозумів.

— Мої останні слова? Я хочу запитати: чому за весь цей час ніхто не називав мене по імені?

Сміх натовпу.

Постріл.

Запах чаю.

Хтось зняв мішок з моєї голови.

— Тікай. Тікай звідси поки можеш, ще не все втрачено.

— Добре. Куди?

— Геть з цієї історії. Тікай якомога скоріше.

— Якщо я не втечу, все що я бачив - буде моєю долею?

— Саме так. Але цього разу всі знають твоє ім'я, Джоне.

— Дякую.

— Пішов нафіг.

***

— Перепрошую, до чого була вся ця історія?

— Це називається фальсифікація майбутнього. Ментальний експеримент.

— Тобто?..

— Життя постійно провокує нас на підвищення ставок. Кожна невдача або закінчиться фатально, або спровокує в майбутньому таку ж гру, тільки ризик буде більшим. Врешті-решт, усі ми програємо.

— І що ж робити?

— Просто вийти з гри.

У цю мить підійшов третій.

— Джоне, я вже півгодини чекаю на свою каву! Скільки можна?

Це був керівник. Помітивши мого співрозмовника, він звернувся до нього:

— Новенький? Я бачу, ви вже почали знайомитися з персоналом. Ходімо до мого кабінету.

Перед тим, як вирушити до кабінету керівника, новачок запитав:

— Це була ваша історія? До чого все це?

— Я просто готую каву та відповідаю на дзвінки. Ти ж опинився за мить до початку великої гри. Будь обачним зі своїми рішеннями. Пам'ятай: такі події зазвичай відбуваються, якщо старанно на них нариватися.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Який матрац обрати при болю в спині
Турбота про власне здоров’я завжди має бути в пріоритеті, особливо, якщо справа стосується стану спини. Для відновлення сил та здорового стану хребта й м’язів дуже важливо правильно відпочивати, користуючись усіма перевагами сучасних якісних матраців.
Читати більше
З чого почати навчання гри на гітарі
Вивчення нового музичного інструменту розширює кругозір та допомагає відкрити в собі нові таланти. Бажання освоїти гітару на початковому рівні легко реалізувати навіть при самостійній роботі, без звернення до викладачів. Розглянемо первинні етапи, що передують впевненому відтворенню кількох улюблених мелодій.
Читати більше