Фальсифіковане майбутнє. Частина друга

Кожного разу, коли у моєму житті настають переломні моменти, я закриваю очі й опиняюся в одному і тому ж місці: чорні стіни, чорна стеля та підлога, довгий коридор і безліч дверей. Заходжу в першу.

Звичайна домашня кімната, ніч. На підвіконні сидить підліток, курить цигарку. Місячне сяйво падає на його обличчя, тому без проблем можна впізнати, хто це. На колінах у нього клаптик паперу, на якому жахливим почерком написаний якийсь текст.

— Вона зустрічається з цим придурком, - сказав підліток.

— Я знаю, - відповів я.

— Досі не можу в це повірити. Це продовжується уже кілька місяців, я щодня бачу їх. Такі щасливі...

— Мабуть, вона його дійсно любить.

— Ти правий. Вона не з тих, хто буде з кимось зустрічатися без кохання. Я її знаю.

— У тебе немає шансів. Вона сприймає тебе лише як знайомого і навіть не здогадується про твої почуття.

— А я навіть не можу наважитися їй у цьому зізнатися!

У місячному сяйві я помітив блиск леза.

— Час покінчити з цим раз і назавжди.

— Ти правий...

Підліток за мить переріже собі зап'ястя.

— ... Але що, якщо спробувати все ж зізнатися їй? Так вона хоч відчуватиме докори сумління.

— Я не хочу завдавати їй такого болю.

— Але ж вона завдає тобі! Схаменися, невже ти так просто програєш навіть не вступивши у гру? Будь сильним!

Підліток підняв очі й в цю ж мить кімната розчинилася у повітрі, немов цукор у чашці чаю. Я опинився у невизначеному місці. Поряд була парочка - цей самий підліток з дівчиною, яка ще зовсім недавно зустрічалася з "тим придурком".

— Знаєш, мені дуже добре з тобою, - мовила вона.

— Можеш бути певна, це найщасливіша мить мого життя.

— Але я боюсь...

— Боїшся? Чого? Що сталося?

— Боюсь, що це не назавжди. Мине час і ми будемо чужими людьми. Ти більше не будеш кохати мене.

— Що ти таке кажеш? Звісно буду, що може статися?

— Не знаю... У мене таке відчуття. І я дуже боюся, що все так і буде.

Підліток обняв дівчину. В цю мить він відчув, що вона кохає його не менше, ніж він її.

Перш ніж вийти з кімнати, я прошепотів йому на вухо:

— Мабуть, десь у глибині душі ти теж уже знаєш, що вона права. Тим не менше, це краще ніж накласти на себе руки. Не джекпот, звісно, але ти виграв партію.

Знову коридор. Йду далі. З кожним кроком відчуваю, що десь у грудях все перемішується, ніби дим у замкненому просторі. Я знаю: це душа. Кожне наше рішення, кожна подія викликає у ній процес змін, просто ми не відчуваємо цього через занадто повільний плин часу. Ця субстанція повністю визначає наші думки, рішення, емоції. Я відчуваю, як з кожним кроком вона охолоджується. Наступні двері.
П'яний студент повертається до гуртожитку.

— Як вона могла?.. Ми ж стільки пережили разом!.. Я віддав їй всю свою душу!..

— Але вона не цінувала її.

— Всі її слова...

— Суцільна брехня, чувак.

— Але я був впевнений, що вона кохає мене! Бачив це у її очах!

— Це була пристрасть. Не кохання, розумієш? Вони всі такі.

— Але це було так інтимно... Це більше ніж поцілунки та секс! Наші душі зливалися воєдино!

— З чого ти взяв, що у неї взагалі є душа?

— Я був саме тим, хто потрібен їй...

— Помиляєшся. Їй потрібен хтось типу тебе. Ти крутий, у тебе цікаві думки, ви зійшлись характерами, з тобою їй було затишно... Але ось, що я хочу сказати: ти знаєш, той мудак, заради якого вона кинула тебе, він такий же крутий як і ти. Тільки він ще й поет.

— Я не знаю як далі жити.

— І що, хочеш вистрибнути з вікна?

— Ні, з даху.

— Так навіть краще. Піди, зроби це.

— Просто зараз.

— Але що, якщо піти взяти ще алкоголю і навідатися до тієї подружки, з якою так тісно спілкуєшся останні кілька тижнів?

— Вона пошле мене.

— А ти їй налий.

— Це тупо. І аморально.

— А ще цинічно і бездуховно. Давай, зроби це.

— Ти глузуєш з мене?

— Твоя міс-споріднена-душа зараз бавиться у ліжку з недоробленим поетом. Віддяч їй тим же.

— Твоя правда.

— Будь сильним.

Я вийшов з кімнати і стало важко дихати. На тому місці, де була душа, відчувалася величезна дірка. Я пішов далі.

Через наступні двері потрапив до камери у в'язниці.

— Ну і що ти тут робиш?

— Відбуваю термін за вбивство.

— І як воно?

— Жахливо.

— І що, не міг нічого з цим зробити?

— Був варіант...

— Ну от і виправляйся!

Кімната знову розчинилася у чашці чаю і я опинився на місці вбивства за кілька хвилин до нього.

— Привіт...

Підходжу до юнака, шепочу йому на вухо: "Пам'ятаєш, вона зрадила тобі?"

— Я визнаю провину...

— "І тобі стане від цього легше?"

— Я не могла спокійно жити весь цей час...

— "То позбав її цих страждань!.."

— Ти ж прийшов...

— "Бачиш, вона посміхається. Це підстава. Давай, зроби вже це нарешті".

— Сука, ти заслужила! Благо, я знаю куди подіти труп, - прокричав юнак.

— Тепер я бачу, що ти саме той, хто мені потрібен.

— Що за?..

Тепер юнак нарешті мене помітив.

— Ти щойно задушив свою колишню. Це ж треба бути таким цинічним!

— Мене посадять?

— Тобі вирішувати.

— Що ви маєте на увазі?

— Я можу прикрити тебе. В обмін на співпрацю.

— Що потрібно робити?

— У тобі вигоріли всі залишки почуттів, ти залишив своє колишнє життя. А тепер ще й задушив колишню дівчину. Саме такі люди потрібні на вакансію найманого вбивці.

— Це якийсь розіграш?

— А я схожий на клоуна?

— Що ж, схоже у мене немає вибору. Я згоден.

Я вийшов з кімнати і пішов до останньої. Я вже не відчував всередині нічого крім порожнечі. Повітря не вистачало. Скоро це закінчиться.

Останні двері завжди повертали до реальності.

— Твої останні слова?

Я не бачив хто їх промовив. Та і яка вже була різниця, що я скажу перед смертю? Кого взагалі цікавить, що відбувається у моїй голові в цю мить?

Здається, я все зрозумів.

— Мої останні слова? Я хочу запитати: чому за весь цей час ніхто не називав мене по імені?

Сміх натовпу.

Постріл.

Запах чаю.

Хтось зняв мішок з моєї голови.

— Тікай. Тікай звідси поки можеш, ще не все втрачено.

— Добре. Куди?

— Геть з цієї історії. Тікай якомога скоріше.

— Якщо я не втечу, все що я бачив - буде моєю долею?

— Саме так. Але цього разу всі знають твоє ім'я, Джоне.

— Дякую.

— Пішов нафіг.

***

— Перепрошую, до чого була вся ця історія?

— Це називається фальсифікація майбутнього. Ментальний експеримент.

— Тобто?..

— Життя постійно провокує нас на підвищення ставок. Кожна невдача або закінчиться фатально, або спровокує в майбутньому таку ж гру, тільки ризик буде більшим. Врешті-решт, усі ми програємо.

— І що ж робити?

— Просто вийти з гри.

У цю мить підійшов третій.

— Джоне, я вже півгодини чекаю на свою каву! Скільки можна?

Це був керівник. Помітивши мого співрозмовника, він звернувся до нього:

— Новенький? Я бачу, ви вже почали знайомитися з персоналом. Ходімо до мого кабінету.

Перед тим, як вирушити до кабінету керівника, новачок запитав:

— Це була ваша історія? До чого все це?

— Я просто готую каву та відповідаю на дзвінки. Ти ж опинився за мить до початку великої гри. Будь обачним зі своїми рішеннями. Пам'ятай: такі події зазвичай відбуваються, якщо старанно на них нариватися.