Не будемо ходити довкола, кволячи мозок суміжними фактами, а одразу візьмемося до діла. Це я так себе налаштовую на відвертість, адже говорити прямо про те, на що, за необхідності, дивишся під певним кутом, – складно. Серійні убивці. Їхні жертви. Демон та Людина. От на кого пропонує поглянути автор одного з найзахопливіших, на мою думку, українських романів сучасності – Ілля Лоскучерявий.
Книга зветься досить розлого в ідейно-тематичному плані (Експеримент? Що за експеримент?), незважаючи на достеменну конкретику в назві (автор уже з обкладинки знайомить нас із головним героєм роману – академіком Каменєвим). Тож можна, узявши її до читання, подумати про що завгодно, відпустивши сприйняття. І з вивільненням пірнути у текст, не встигнувши навіть затримати подих, – аж ось уже й видихати немає сенсу – текст поглинув.
Отже, "Експеримент Каменєва". Трилогія. Книга перша: "Демон всередині".
Справді, ніби вчишся дихати по-новому, як при рідинній вентиляції легень. І в тому для читача з перших сторінок роману
починається експеримент – перевірка себе на здатність відкрити очі й подивитися на дійсність поза безпечними стінами. І автор без якихось обтяжливих для ока, мозку та шлунку зображально-виражальних маневрів проводить читача в безжалісний світ крові – невиправданої крові жертв, що потрапили не в те місце та не в той час. У світ жорстокості людини над людиною, що при первісному своєму абсолюті знаходить спірні для сприйняття, та все ж існуючі форми. Врешті, вводить у світ переплетення реальностей, їхніх гострих граней, котрі ранять – когось глибоко, когось поверхнево, та ранять усіх, навіть непомітно для них.
Ще один експеримент – перестати оцінювати однобоко те, що має боків більше, ніж можна порахувати.
Це і про ідеї, котрі самі собою виринають, поки пливеш по тексту. Книга не зовсім те, чим здається. А чим здається – не зовсім і сам тямиш. Адже серед героїв Науковець і Демон – як це сприйняти водночас. Убивця та вбивця вбивць – як із цим миритись, дізнавшись. До того ж жанрово книга охоплює далеко не тривіальну детективну площину – занурення тому й глибоке, бо потрапляєш у багатовимірне середовище фантастичного трилеру із запропонованими автором перипетіями, котрі провокують то до роздумів, то до тахікардії.
Це і про героїв: жоден із них, як убивць, так і тих, хто бореться з убивцями, не справляє однозначного враження впродовж усього тексту.
— Згоден, — мовив Психолог, — кожен тримає в запасі своєрідний "простір для маневрів"…
Це і про події: зміни реальностей – часово-просторові подорожі Луки, позачасово-просторові втілення Демона – активізують сюжет, а з цим вправно підкидають та ловлять увагу читача, поки та готує черговий умовивід.
— Виспався, братику? Ну давай, дорогенький, давай! Годі філонити, пора вишибати мізки.
І якщо вже експериментувати за допомогою художнього слова, то так, аби на виході отримати досвід.
Той, що торкається проблематики: автор далеко заходить за безпредметні стенання на тему маніяків, зайнятих самокопанням чи самовихвалянням. Матеріал для книги збирався з письменницьким запалом на рівні зі скрупульозністю юриста, котрому за фахом не належить вести оповідь без опрацювання фактажу. Тож текст місцями нагадує документальну прозу.
Той, що додає літературі літературної вартості: автор так само далеко заходить за стиль початківця, вражаючи мовними достатком та доцільністю. При цьому будь-які сцени, навіть найкривавіші, читаються легко, на одному подиху (хай його, і не на жарт, переймає від жаху описаного).
До речі, книга обґрунтовано має обмеження за віком і за психічною лабільністю, про що автор попереджає. Та складно уявляється, кого б це могло зупинити в наш інформаційно прогресивний час. Адже інтерес до тематики, що досить свіжа в широтах українського "поля для експериментів", є підозри, візьме верх над будь-якими засторогами, якщо такий інтерес хоч раз виринав у свідомості. Ба навіть читачу, котрий поза темою, книга, вочевидь, здатна додати кілька приводів подумати над реальністю, у якій той живе. Це само собою виклик. Адже вписавши не завжди помітну пересічному громадянину буденність у фантастичну канву подій, автор уміло, зі знанням справи, актуалізував зовсім не фантастичну дійсність на сторінках першої з трьох книг про серійних убивць.
Логічно, після прочитання "Демона всередині" мені не дає спокою питання: "Яким буде продовження?" Особисто для мене мінусом постало подібне відчуття неспокою. Проте, якби це питання покинуло мене десь на другий тиждень після закінчення "Експерименту", я, забувши, як учорашній день, і автора, і його книгу, жила би далі ще з однією поличкою серед безпрецедентної кількості прочитаних і переглянутих детективів та трилерів, що припадає пилом у голові. Ба ні. Не відпускає. Що є неодмінним плюсом автору і трохи бентежним знаком для мене: адже дві наступні частини, зізнаюсь, готуюся ловити на злеті.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
