Дивлюся на Дюка з другого люка

– От хочу у тебе запитати: одеський Дюк Ришельє і кардинал у "Трьох мушкетерах" – часом не родичі? – дістає мене Хомівна.
– Так, кардинал, права рука короля "Перший Ришельє" і Дюк – родичі, при чому Дюк був останнім п’ятим паростком на дереві цього роду.
– Ага, значить дітей у нього не було. А чому у нього таке смішне ім’я "Дюк"?
– Взагалі-то ім’я п’ятого герцога де Ришельє – Арман Еммануїл Софія-Септимані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, або, як казали в Одесі, – Еммануїл Йосипович. Слово ж "дука" в італійській - герцог, "дюк" – у французькій - герцог. Від цього слова утворилася назва найбільш шанованої козаками золотої монети – дукат.
– А чому кажуть: "Дивись на Дюка з другого люка"?
– Ну, так кажуть тільки сексуал-демократи, бо фото Дюка, зроблене з другого люка, дійсно двозначне…
– Ходоком, мабуть, був?
– Як тобі сказати...
  Арман народився 14 вересня 1766 р. у дуже багатій родині в Бордо. У хлопчини рано померла мати, батько ставився до сина дуже зимно, майже байдуже. Спартанцем Армана виховував дід-маршал. Юний герцог був дуже схожим на засновника роду: високий, тонкий, загартований; темні блискучі очі, горбатенький ніс. Улюблений учень абата Ніколя прекрасно фехтував, гарцював на коні, спілкувався п’ятьма мовами.

Ришельє рано став чоловіком. Йому йшов 15-ий рік, коли довелося повести під вінець 13-річну герцогиню Розалію де Рошенуар. І справа не в ранньому сексі, просто тоді був закон: кінчив учитися, давай женитися. От і одружився красень Арман із бідною калічкою: горб у неї був на спині й грудях, обличчя викликало жалість і бажання відвернутися. Увечері після весілля молоді попрощалися і роз’їхалися: Розалія додому, а Арман разом із абатом – мандрувати Європою. Через півтора роки Арман повернувся, наніс візит дружині – і зник. Все життя Арман і Розалія вели ввічливе листування.

Здається, все змінила революція: 37-річний герцог став "громадянином", усе майно було націоналізовано. Розалія де Ришельє була арештована, але дивом врятувалася. Доля занесла Ришельє в Росію. Він брав участь у суворівському штурмі Ізмаїла, будував Одеський порт, з березня 1803 р. генерал-майор був першим градоначальником Одеси. Як писав Марко Алданов: "Градоначальник был. Города не было". Скарбниця була пустісінька, бо (знайома картина!) усі гроші йшли до кишень місцевої мафії та податкової. Довелося меру засукати рукава: запросити "братків" на круту профілактичну бесіду. Він палив люльку і такими крутими словами умовив повернути накрадене, що повернули таки.

– Слухай, чому француз зумів знайти слова, щоб укоськати республіку шахраїв, а наші англомовно-блямовні не вмовлять?
– Далі був цикл реформ... 

Одеса розбагатіла, розбудувалася, час її уквітчати, але що може вирости на камені без дощу, без води? Ришельє у себе вдома спробував виростити кущі й дерева. Виявилося, що найкраще приживається біла акація (От звідки "в цветущих акациях город!"). За наказом мера хазяїнам будинків завезли деревинки акацій – висаджуйте, доглядайте. Кожного дня Дюк об’їздив місто, оглядав рослинки-хворостинки. Якщо деревинка починала хиріти, мер йшов до хазяїна і пропонував свою допомогу: "Я буду сам поливати Ваші акації!". Виховувалися миттєво!

А коли зацвіла акація, прийшло повідомлення про війну Наполеона. Всі жертвували на війну: не тільки голота віддавала останнє, Ришельє віддав, що мав – 40 тисяч рублів.

Здолали Наполеона, почав косити тиф. Ришельє рівно о 9-ій ранку був біля собору й починав порятунок. Допомагали не геполизи, а сам герцог. Кажуть, коли сусіди боялися ховати померлого, Ришельє брався за лопату.

12 років був Дюк градоначальником: усі роки ходив у тій же старій шинельці, сам не крав й іншим не давав. Жив у найменшому будиночку міста, але спромігся побудувати дачу у Гурзуфі.

Коли ж король Людовик ХVІІІ повернувся до Франції і покликав Ришельє, той поїхав додому. Цей день став трауром для Одеси. Якщо приїздив герцог до Одеси в "республіку шахраїв", то від’їздив він у тій же шинельці, але з пристойного європейського міста. Ришельє плакав.