Дмитро Дяченко - один із засновників українського стилю в архітектурі

130 років тому, 28 серпня 1884 р., м. Таганрог народився Дмитро Дяченко, український архітектор, один із засновників українського стилю.
 
Дмитро Дяченко народився у багатодітній сім'ї власника шевської майстерні, який походив з села Патлаївки (Полтавщина). Перші роки життя Дмитра пройшли в Новочеркаську, де він закінчив церковно-приходську школу та навчався у гімназії. Потім хлопець перейшов у технічне училище, далі поступив до Харківського технологічного інституту. Правда, після закінчення першого курсу в 1908 році Дмитро перебрався до Петербурга, де одночасно навчався у двох учбових закладах — Академії мистецтв та Інституті цивільних інженерів. У 1905 р. українці С.Тимошенко, М.Даміловський. О.Литвиненко створили в інституті студентський гурток прибічників розвитку української архітектури "Громада". На літні канікули члени цього гуртка їздили в Україну, досліджували архітектурні пам’ятки; замальовували старовинні будівлі, церкви, дзвіниці, монастирі тощо. У 1909 р. на чолі цього гуртка став Д.Дяченко.

Ще студентом Дмитро Дяченко створив безліч проектів будівель, частина з яких були втілені в життя. Найбільш відомі з них головний вхід на Всеросійську сільськогосподарську виставку в Москві і земська лікарня в Лубнах Полтавської губернії (1913). У 1913 р. в с. Круглику Дмитро Дяченко спроектував будинок А.Климова, чим розпочав формування нового архітектурного стилю – українського необароко. У 1915 р. зодчий спроектував будівлю церковно-археологічного музею для м. Кам’янця-Подільського та будинок міської управи для Ковеля, переміг у конкурсах на проект меморіальної каплиці Шеметів і невеликої церкви у Харкові.

 
Закінчивши інститут у 1915 р., Дмитро Дяченко отримав звання цивільного інженера і працював земським інженером у Полтаві. 

Протягом 1917–1937 рр. він працював земським інженером Київської губернії та головним інженером тресту "Київцукор", архітектором Київського комунального відділу, проектної майстерні Київської міськради та ін. Перед головним архітектором "Київцукру" і головою технічної секції Сільськогосподарського наукового комітету УРСР поставили завдання розробити проект сільських житлових і громадських будинків. У 1918 р. його обрано головою Товариства українських архітекторів, у 1918–1921 рр. він обіймав посаду ректора заснованого за його участі Київського архітектурного інституту. У 1922 р. за "неблагонадійність" Д.Дяченка звільнено з посади ректора. У 1924 р. архітектурний інститут перетворено на архітектурний факультет, а згодом – його було об’єднано з Інститутом пластичних мистецтв. 

У 1926–1931 рр. зодчий спроектував комплекс споруд Української сільськогосподарської академії (нині – Національний університет біоресурсів і природокористування) в Голосіївському районі. Дослідники відзначають високу художню якість споруди Лісотехнічного факультету, пізніше були споруджені корпуси інститутів агрохімії та землеробства. У 1929–1931 рр. зведено споруду Зоотехнічного (згодом – Ветеринарного) інституту на вул. Васильківській. 

У 1930 році Дяченко опинився в опалі. Його барокові твори, про які раніше добре відгукувалося багато архітекторів і преса, були піддані різкій критиці. Звинувачували Дяченка передусім у націоналізмі. Органи ОДПУ вперше заарештували Дяченка в Києві в 1931 році. Звинувачення: "участь у контрреволюційній націоналістичній діяльності". 

Дяченку дозволили працювати в архітектурі, але в його творах вже були відсутні елементи українського бароко, які були замінені архітектурою класицизму (будівля Торгової академії на бульварі Шевченка, зоотехнічний факультет УСХА). 

Протягом 1932–1935 рр. Д. Дяченко викладав архітектурне проектування в майстерні Київського художнього інституту. У 1934–1937 за його проектом зведено Торговельну академію (нині – корпус Міністерства освіти України) в Києві.

З 1935 року архітектор жив у Москві, але вже 1 липня 1941 року Дмитро Дяченко був заарештований. Після перебування в Лефортовому, де ув’язнений підірвав здоров’я, ухвалою Особливої наради НКВС СРСР звинувачений у "націоналістичній діяльності" архітектор отримав вісім років таборів. 

21 травня 1942 року Дмитро Михайлович "достроково" помер "від пелагри III ступеня виснаження" в концтаборі НКВС у Саратовській області.

Підготовлено за інтернет-матеріалами
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Гемінґвей: 10 цитат письменника, що наштовхують на роздуми (фото)
Він любив котів і дайкірі, у молоді роки займався боксом, був гірськолижником, яхтсменом, мисливцем, письменником, військовим кореспондентом... а в результаті вкоротив собі віку. До вашої уваги топ-10 цитат Гемінґвея в картинках.
Читати більше