Для двох. Про двох. 15 вiршiв про кохання

 *************

****************

*****************

В твоих глазах уснуло солнце
Красным яблоком заката.
Сердце твое ровно бьется
С безразличьем, без утраты.
 
Твое дыханье – морской брис
С чайками над вечным морем,
Ты оказался моим горем
И сном, что надо мной повис.
 
Твоя душа – черна до бела,
Ты полуангел и полубес,
Сказать бы: "Нет прекраснее на свете!"
Да нет – свет прекрасней без тебя
Под высью голубых небес!
 
Твое сердце – обыкновенный орган
В человеческой плоти,
Твое сердце дышит ровно
С безразличьем, без любви.
 
Коли кохаєш, дуже сильно і до нестями,
Про все на світі забуваєш; ти в Бога віриш,
Ти в собі блукаєш. Ти повітря, як ніколи,
Жадібним ковтком вдихаєш.
 
Ти мариш уві сні;
Ти долю кличеш і знаходиш
Щастя у її долонях;
Ти присвячуєш пісні
Музиці і вона лунає скрізь по світу,
Наче пташка в небі крилами пархає,
Простягає їх до Сонця і за хмарами зникає;
Наче вітер, що сховався від людського ока,
Так  лагідно і ніжно його ім’я нечутно промовляє.
 
І серце б’ється все частіш,
Коли погляд твій торкається небес.
І байдуже, що я не небо,
Я ще встигну небом стати!
І звідти тобі прокричати,
Як дуже я тебе люблю!
 
Идем..скамейка..нам тепло
Его рука в моей руке.
И где-то там так глубоко
Рождается любовь во мне.
 
Горит фонарь, цветет сирень,
И дрожь по телу, мир теней,
И губ касанье, облизанье,
Неловкость, взгляд, двоих желанье
 
Разбудит утро  и в тумане
Исчезнет ночь, его дыханье…
 
Где ты? В какие края лежит твой путь?
И несказанное "люблю" болит
и нет желания уснуть.
В твоём молчании я вижу свет
Загадкой мира горят твои глаза,
Но не любовью дышишь, нет
Я своё счастье строю из песка.
 
Це було і це минуло,
Дотиком твоїм відчула,
Що життя буває дивним,
Що воно дано нам певно,
Дарувати іншим подих,
Розкривати в собі крила,
І літати, десь літати,
Щоб любити, щоб кохати
Міцно-міцно,
Вічно-вічно,
Більше-більше
За життя, яке дано нам всім напевно
Для єднання добра і зла!
 
Навіщо я тебе зустріла?
Чи то весна так захотіла,
Чи то наснився сон мені.
Та я не хочу прокидатись
Не хочу знову помилятись,
Що ти не той, кого хотіла,
Кого чекала і зустріла!
 
Не хочу я без тебе жити
І просто так собі радіти
Лише думками багатіти
І пити каву як колись…
 
Я просто хочу поруч бути
В обіймах твоїх засинати
Тепло долоней відчувати
І чути музику навколо
І щоби завжди так було!
 
Моя весна, рождённая во воспоминаниях, в мыслях, в искании, скитании, душевной глубине,
в молчании, в неразделённой ласке и забытых встречах, в распустившимся цветке
пришла,

Как приходит девушка на свидание, нервно и торопясь поправляя платье и оставляя шлейф духов,
ловя восхищённые взгляды прохожих мужчин,
среди которых

Один нерастворённый в толпе, славе, богатстве, времени,
поглядывая на часы и с букетом сирени
ждал её....
  Моя жизнь на волоске,
Как подвешенное солнце,
На ладонь легла тебе
Не удержишь –оборвется…
 
Уйти, чтобы вновь вернуться,
Потеряться, чтобы себя найти,
Душой к душе твоей коснуться,
А может, просто мимо пройти.

Куда бежать, во что мне верить,
Где покой свой обрести?
Вспоминая, счастье шагами мерить,
Идя по краю к пропасти.
 
Червоне намисто
на шиї повисло
стрічкою обвило
і душе душею
твоєю навмисно
 
Забракло повітря,
Не бачу я Всесвіт,
А море шептало:
«Бідна русалка!»
 
Мов листя жовтневе,
Літає по світу
Дівоче нещастя...
 
Мені без тебе дуже важко
І дихати і жити!
Скажи мені чому так тяжко
Мрії свої не розгубити?
Чому у снах все досить  просто –
Якщо загубиш, то знов знайдеш.
Чого ти хочеш і що шукаєш?
Чого в душі моїй блукаєш
І спокою мені ти не даєш?!!