Для двох. Про двох. 15 вiршiв про кохання

27 вересня 2015
Вiкторiя Фоменко
Світ цей – дивний,
         Люди – дивні,
                   Дивний й ТИ.
 
Скільки ж  треба
         було часу,
                   щоб тебе у ньому знайти!
 
Мені важко,
         та я знаю,
                   що десь там у глибині,
 
Ти кохаєш,
         Бо й я кохаю
                   дивний світ, ТЕБЕ і дні,
 
Що дарують нам
         з тобою
                  Цю спокусу в самоті,
Це бажання "БУТИ РАЗОМ"
         Все життя на цій Землі!!!    
 
 *************

У дня есть итог,
Во взгляде - восторг,
В словах - интонация,
Знаки пунктуации.
В молчании - согласие,
В весах - равновесие,
В часах есть песок,
У шелкопряда - шелк,
У Космоса - Вечность,
У замка есть крепость,
У ночи есть день,
В котором итог - 
Ты- мой Восторг!!!

****************

А в этом что-то есть,
в прикосновениях случайных,
взглядах.
Ловить улыбку и этим
сердце греть,
хранить любовь в своих душевных
тайнах.
А в этом что-то есть,
делить планету пополам,
воздухом одним дышать,
и знать, что ты не сам..
 
Ми з тобою зовсім різні!
Зовсім різні в нас світи!
З неба світять нам зірки,
В ніжні хмари оповиті.
 
Ти не я, а я – не ти!
Скільки ж нам ще іти
По дорозі до світанку
До пробудження весни?
 
Ось і ранок… Ми прийшли.
Розійшлися в нас шляхи,
Розійшлися хмари в небі,
Розійшлись з тобою й ми!
 
Залишилися лише зірки,
Одна – це Я, а інша – Ти!!!   
 
*****************

В твоих глазах уснуло солнце
Красным яблоком заката.
Сердце твое ровно бьется
С безразличьем, без утраты.
 
Твое дыханье – морской брис
С чайками над вечным морем,
Ты оказался моим горем
И сном, что надо мной повис.
 
Твоя душа – черна до бела,
Ты полуангел и полубес,
Сказать бы: "Нет прекраснее на свете!"
Да нет – свет прекрасней без тебя
Под высью голубых небес!
 
Твое сердце – обыкновенный орган
В человеческой плоти,
Твое сердце дышит ровно
С безразличьем, без любви.
 
****************

Коли кохаєш, дуже сильно і до нестями,
Про все на світі забуваєш; ти в Бога віриш,
Ти в собі блукаєш. Ти повітря, як ніколи,
Жадібним ковтком вдихаєш.
 
Ти мариш уві сні;
Ти долю кличеш і знаходиш
Щастя у її долонях;
Ти присвячуєш пісні
Музиці і вона лунає скрізь по світу,
Наче пташка в небі крилами пархає,
Простягає їх до Сонця і за хмарами зникає;
Наче вітер, що сховався від людського ока,
Так  лагідно і ніжно його ім’я нечутно промовляє.
 
І серце б’ється все частіш,
Коли погляд твій торкається небес.
І байдуже, що я не небо,
Я ще встигну небом стати!
І звідти тобі прокричати,
Як дуже я тебе люблю!
 
Идем..скамейка..нам тепло
Его рука в моей руке.
И где-то там так глубоко
Рождается любовь во мне.
 
Горит фонарь, цветет сирень,
И дрожь по телу, мир теней,
И губ касанье, облизанье,
Неловкость, взгляд, двоих желанье
 
Разбудит утро  и в тумане
Исчезнет ночь, его дыханье…
 
Где ты? В какие края лежит твой путь?
И несказанное "люблю" болит
и нет желания уснуть.
В твоём молчании я вижу свет
Загадкой мира горят твои глаза,
Но не любовью дышишь, нет
Я своё счастье строю из песка.
 
***************

Це було і це минуло,
Дотиком твоїм відчула,
Що життя буває дивним,
Що воно дано нам певно,
Дарувати іншим подих,
Розкривати в собі крила,
І літати, десь літати,
Щоб любити, щоб кохати
Міцно-міцно,
Вічно-вічно,
Більше-більше
За життя, яке дано нам всім напевно
Для єднання добра і зла!
 
Навіщо я тебе зустріла?
Чи то весна так захотіла,
Чи то наснився сон мені.
Та я не хочу прокидатись
Не хочу знову помилятись,
Що ти не той, кого хотіла,
Кого чекала і зустріла!
 
Не хочу я без тебе жити
І просто так собі радіти
Лише думками багатіти
І пити каву як колись…
 
Я просто хочу поруч бути
В обіймах твоїх засинати
Тепло долоней відчувати
І чути музику навколо
І щоби завжди так було!
 
Моя весна, рождённая во воспоминаниях, в мыслях, в искании, скитании, душевной глубине,
в молчании, в неразделённой ласке и забытых встречах, в распустившимся цветке
пришла,

Как приходит девушка на свидание, нервно и торопясь поправляя платье и оставляя шлейф духов,
ловя восхищённые взгляды прохожих мужчин,
среди которых

Один нерастворённый в толпе, славе, богатстве, времени,
поглядывая на часы и с букетом сирени
ждал её....
 
*************
 
Моя жизнь на волоске,
Как подвешенное солнце,
На ладонь легла тебе
Не удержишь –оборвется…
 
**************

Уйти, чтобы вновь вернуться,
Потеряться, чтобы себя найти,
Душой к душе твоей коснуться,
А может, просто мимо пройти.

Куда бежать, во что мне верить,
Где покой свой обрести?
Вспоминая, счастье шагами мерить,
Идя по краю к пропасти.
 
Червоне намисто
на шиї повисло
стрічкою обвило
і душе душею
твоєю навмисно
 
Забракло повітря,
Не бачу я Всесвіт,
А море шептало:
«Бідна русалка!»
 
Мов листя жовтневе,
Літає по світу
Дівоче нещастя...
 
Мені без тебе дуже важко
І дихати і жити!
Скажи мені чому так тяжко
Мрії свої не розгубити?
Чому у снах все досить  просто –
Якщо загубиш, то знов знайдеш.
Чого ти хочеш і що шукаєш?
Чого в душі моїй блукаєш
І спокою мені ти не даєш?!!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше