Діти, виховані вовками

Оксана, Україна, 1991

Красиве, казкове фото з останнього проекту Джулії Фуллертон-Баттен, в той же час, викликає занепокоєння. Проте воно зображує реальну історію.

"Є два різні сценарії - один, коли дитина опинилася в лісі, а інший, коли дитина була насправді у себе вдома, але нею так нехтували та ображали, що вона знайшла більше комфорту серед тварин, ніж людей", - розповіла Джулі BBC Culture.

Це фото розповідає про випадок з українською дівчиною Оксаною. За словами Фуллертон-Баттен, "Оксану знайшли в 1991 році. Їй було 8 і вона жила в будці поряд із собаками уже 6 років. Її батьки були алкоголіками і однієї ночі вони залишили її на вулиці. У пошуках тепла, 3-річне дитя залізло у будку і згорнулося серед бездомних собак. Можливо, саме це врятувало їй життя. Вона бігала на четвереньках, дихала з висолопленим язиком, гарчала і гавкала. Через відсутність людської взаємодії, вона знала тільки слова "так" і "ні".Оксана зараз живе в клініці в Одесі, працює з тваринами у лікарні. 

Shamdeo, Індія, 1972

"Це не схоже на історії про знайомого нам Тарзана", - розповідає Фуллертон-Баттен. "Діти повинні були боротися з тваринами за їжу - їм довелось навчитися виживати. Коли я прочитала їхні історії, я була вражена." У її проекті "Дикі діти" є 15 фотографій, котрі розповідають історії дітей, ізольованих від контактів з людьми, найчастіше, з раннього віку.

Це фото, наприклад, показує Shamdeo - хлопчика, якого знайшли в індійському лісі в 1972 році - йому було приблизно 4 роки. "Він грав з вовченятами. Його шкіра була дуже темною, зуби гострими, довгі нігті закрученими, волосся сплутаним. На долонях, ліктях і колінах були мозолі. Він захоплювався полюванням на курей, міг їсти землю і мав жагу до крові." Він ніколи не навчився говорив, але трохи знав мову жестів, і помер в 1985 році.

Марина Чапман, Колумбія, 1959

Джулія вирішила почати свій проект після прочитання книги "The Girl With No Name", котра розповідала про колумбійську жінку Марину Чапман.

"Марину викрали в 1954 році у 5-річному віці з віддаленого села Південної Америки і залишили в джунглях", - розповідає Фуллертон-Баттен. "Вона жила з родиною мавп-капуцинів впродовж п'яти років, перш ніж її знайшли ​​мисливці. Вона їла ягоди, коріння і банани, котрі скидали мавпи; спала в дуплах дерев і ходила на четвереньках, як її рятівники. Мавпи, насправді, не давали їй їжу - вона повинна була навчитися виживати, тому копіювала їхню поведінку. Вони звикли до неї, витягували вошей з її волосся і ставилися до неї як до мавпи."

Марина живе зараз в Йоркширі з чоловіком і двома дочками. "Оскільки це була настільки незвичайна історія, багато людей не повірили їй, - вони зробили рентген її тіла, щоби перевірити кістки та переконатись, що вона справді мало їла. І дішли висновку, що це могло статися."

Джулія зв'язалася з Мариною: "Вона дуже зраділа, коли почула, що я хочу використати її ім'я і зробити це фото."

John Ssebunya, Уганда, 1991

З проектом Джулії допомагала Мері-Енн Очота (Mary-Ann Ochota) - британський антрополог і ведуча телевізійної програми "Дикі діти". "Вона їздила в Україну, Уганду і Фіджі, зустрілася з трьома дітьми, котрі вижили", розповідає Фуллертон-Баттен. "Мені вона розповідала, як вони рухалися, як ходили, як вижили. Я хотіла, щоби ці фотогрфії виглядали настільки реально та правдоподібно, наскільки це можливо".  

Це фото розповідає історію Джона. "Він втік з дому в 1988 році, після того, як побачив, що його батько вбив його матір. Йому було тоді три роки", - каже Фуллертон-Баттен. "Він втік у джунглі, де жив з мавпами. Його впіймали в 1991 році, коли йому було приблизно 6 років, і поселили в притулок... На його колінах були мозолі від мавп'ячої ходи."

Джон навчився говорити і почав співати в дитячому хорі Pearl of Africa. 

Мадіна, Росія, 2013 

"Ці дивні, дикі діти часто є причиною сорому для сім'ї або громади, тому їх часто приховують" - пише Мері-Енн на своєму сайті. "Це не розповіді з "Книги джунглів", це реальні випадки зневаги і жорстокого поводження з дітьми. І, скоріш за все, це відбувається через трагічне поєднання наркоманії, домашнього насильства та злиднів. Це діти, яких забували, ігнорували, або ховали від світу".

За словами Фуллертон-Баттен, "Мадіна жила з собаками від народження, поки їй не виповнилося три роки. Вона розділяла з ними їжу, гралася і спала з ними взимку, коли було холодно. Коли соціальні працівники знайшли її в 2013 році, вона була голою, ходила на четвереньках і гарчала, як собака. Батько дівчинки пішов після її народження. 23-річна мати була алкоголічкою. Вона була часто занадто п'яною, щоби доглядати за своєю дитиною і... їла за столом, в той час як її дочка гризла кістки на підлозі з собаками".

Мадіну взяли під опіку. Лікарі виявили, що вона психічно і фізично здорова, незважаючи на те, що пережила.

Sujit Kumar, Фіджі, 1978

"Хлопчику було вісім років, коли його знайшли в курнику. Він махав руками і вів себе як курка", розповіждає Джулія. "Він клював свою їжу, присідав на стілець, коли хотів спати, і швидко клацав язиком. Його батьки замкнули його в курнику. Мати наклала на себе руки, а батька вбили. Дідусь узяв на себе відповідальність за дитину, але як і раніше тримав її замкненою в курнику."

Для дітей адаптація до суспільства може бути настільки ж важкою, як і роки, проведені в ізоляції. "Коли їх знаходять, це справжній шок - вони знають лише поведінку тварин, на їхніх пальцях ростуть кігті, вони навіть не можуть тримати ложку. І раптом всі ці люди намагаються змусити їх правильно сидіти і говорити."

Про Кумара тепер піклується Елізабет Клейтон, яка врятувала його і створила благодійне житло для дітей, котрі потребують допомоги.

Іван Мішуков, Росія, 1998