Діти, виховані вовками

4 березня 2016
Annie

Оксана, Україна, 1991

www.happyfinish.com
 
Красиве, казкове фото з останнього проекту Джулії Фуллертон-Баттен, в той же час, викликає занепокоєння. Проте воно зображує реальну історію.

"Є два різні сценарії - один, коли дитина опинилася в лісі, а інший, коли дитина була насправді у себе вдома, але нею так нехтували та ображали, що вона знайшла більше комфорту серед тварин, ніж людей", - розповіла Джулі BBC Culture.

Це фото розповідає про випадок з українською дівчиною Оксаною. За словами Фуллертон-Баттен, "Оксану знайшли в 1991 році. Їй було 8 і вона жила в будці поряд із собаками уже 6 років. Її батьки були алкоголіками і однієї ночі вони залишили її на вулиці. У пошуках тепла, 3-річне дитя залізло у будку і згорнулося серед бездомних собак. Можливо, саме це врятувало їй життя. Вона бігала на четвереньках, дихала з висолопленим язиком, гарчала і гавкала. Через відсутність людської взаємодії, вона знала тільки слова "так" і "ні".Оксана зараз живе в клініці в Одесі, працює з тваринами у лікарні. 

Shamdeo, Індія, 1972

boredpanda.com
 
"Це не схоже на історії про знайомого нам Тарзана", - розповідає Фуллертон-Баттен. "Діти повинні були боротися з тваринами за їжу - їм довелось навчитися виживати. Коли я прочитала їхні історії, я була вражена." У її проекті "Дикі діти" є 15 фотографій, котрі розповідають історії дітей, ізольованих від контактів з людьми, найчастіше, з раннього віку.

Це фото, наприклад, показує Shamdeo - хлопчика, якого знайшли в індійському лісі в 1972 році - йому було приблизно 4 роки. "Він грав з вовченятами. Його шкіра була дуже темною, зуби гострими, довгі нігті закрученими, волосся сплутаним. На долонях, ліктях і колінах були мозолі. Він захоплювався полюванням на курей, міг їсти землю і мав жагу до крові." Він ніколи не навчився говорив, але трохи знав мову жестів, і помер в 1985 році.

Марина Чапман, Колумбія, 1959

boredpanda.com
 
Джулія вирішила почати свій проект після прочитання книги "The Girl With No Name", котра розповідала про колумбійську жінку Марину Чапман.

"Марину викрали в 1954 році у 5-річному віці з віддаленого села Південної Америки і залишили в джунглях", - розповідає Фуллертон-Баттен. "Вона жила з родиною мавп-капуцинів впродовж п'яти років, перш ніж її знайшли ​​мисливці. Вона їла ягоди, коріння і банани, котрі скидали мавпи; спала в дуплах дерев і ходила на четвереньках, як її рятівники. Мавпи, насправді, не давали їй їжу - вона повинна була навчитися виживати, тому копіювала їхню поведінку. Вони звикли до неї, витягували вошей з її волосся і ставилися до неї як до мавпи."

Марина живе зараз в Йоркширі з чоловіком і двома дочками. "Оскільки це була настільки незвичайна історія, багато людей не повірили їй, - вони зробили рентген її тіла, щоби перевірити кістки та переконатись, що вона справді мало їла. І дішли висновку, що це могло статися."

Джулія зв'язалася з Мариною: "Вона дуже зраділа, коли почула, що я хочу використати її ім'я і зробити це фото."

John Ssebunya, Уганда, 1991

boredpanda.com

З проектом Джулії допомагала Мері-Енн Очота (Mary-Ann Ochota) - британський антрополог і ведуча телевізійної програми "Дикі діти". "Вона їздила в Україну, Уганду і Фіджі, зустрілася з трьома дітьми, котрі вижили", розповідає Фуллертон-Баттен. "Мені вона розповідала, як вони рухалися, як ходили, як вижили. Я хотіла, щоби ці фотогрфії виглядали настільки реально та правдоподібно, наскільки це можливо".  

Це фото розповідає історію Джона. "Він втік з дому в 1988 році, після того, як побачив, що його батько вбив його матір. Йому було тоді три роки", - каже Фуллертон-Баттен. "Він втік у джунглі, де жив з мавпами. Його впіймали в 1991 році, коли йому було приблизно 6 років, і поселили в притулок... На його колінах були мозолі від мавп'ячої ходи."

Джон навчився говорити і почав співати в дитячому хорі Pearl of Africa. 

Мадіна, Росія, 2013 

boredpanda.com
 
"Ці дивні, дикі діти часто є причиною сорому для сім'ї або громади, тому їх часто приховують" - пише Мері-Енн на своєму сайті. "Це не розповіді з "Книги джунглів", це реальні випадки зневаги і жорстокого поводження з дітьми. І, скоріш за все, це відбувається через трагічне поєднання наркоманії, домашнього насильства та злиднів. Це діти, яких забували, ігнорували, або ховали від світу".

За словами Фуллертон-Баттен, "Мадіна жила з собаками від народження, поки їй не виповнилося три роки. Вона розділяла з ними їжу, гралася і спала з ними взимку, коли було холодно. Коли соціальні працівники знайшли її в 2013 році, вона була голою, ходила на четвереньках і гарчала, як собака. Батько дівчинки пішов після її народження. 23-річна мати була алкоголічкою. Вона була часто занадто п'яною, щоби доглядати за своєю дитиною і... їла за столом, в той час як її дочка гризла кістки на підлозі з собаками".

Мадіну взяли під опіку. Лікарі виявили, що вона психічно і фізично здорова, незважаючи на те, що пережила.

Sujit Kumar, Фіджі, 1978


"Хлопчику було вісім років, коли його знайшли в курнику. Він махав руками і вів себе як курка", розповіждає Джулія. "Він клював свою їжу, присідав на стілець, коли хотів спати, і швидко клацав язиком. Його батьки замкнули його в курнику. Мати наклала на себе руки, а батька вбили. Дідусь узяв на себе відповідальність за дитину, але як і раніше тримав її замкненою в курнику."

Для дітей адаптація до суспільства може бути настільки ж важкою, як і роки, проведені в ізоляції. "Коли їх знаходять, це справжній шок - вони знають лише поведінку тварин, на їхніх пальцях ростуть кігті, вони навіть не можуть тримати ложку. І раптом всі ці люди намагаються змусити їх правильно сидіти і говорити."

Про Кумара тепер піклується Елізабет Клейтон, яка врятувала його і створила благодійне житло для дітей, котрі потребують допомоги.

Іван Мішуков, Росія, 1998

boredpanda.com
 
"Всі люди потребують людського контакту, але все життя цих дітей зосереджене на інстинктах виживання," говорить вона, додаючи - "напевно, тим, хто живе в хороших стосунках хоча б з дикими тваринами краще, ніж тим, хто за свої дитинство та молодість не знав жодних хороших відносини взагалі".

Іван втік від своєї сім'ї у віці чотирьох років, харчувався залишками їжі в зграї диких собак, і врешті-решт став свого роду ватажком. Він жив на вулиці впродовж двох років, перш ніж його поселили в дитячий будинок.

У своїй книзі "Savage Girls And Wild Boys: A History Of Feral Children", Майкл Ньютон писав, що "ці відносини були прекрасними, набагато кращими, ніж будь-які відносини, які Іван коли-небудь мав з людьми. Він просив їжу та ділився нею зі своєю зграєю. У свою чергу, Іван спав із собаками довгими зимовими ночами, коли температура різко падала."

Фуллертон-Баттен вважає, що "дике дитя" може показати багато того, що ховається всередині, здавалося б, цивілізованого суспільства. Місто може бути настільки ж негостинним як і ліс.

"Іван втік, це був його вибір. Він не хотів залишаится вдома. Але, очевидно, ситуація вдома була настільки жвхливою, що він вважав за краще жити на вулиці зі зграєю собак", говорить вона.

"Я намагалася не експлуатувати цю тему. Три таких випадки надихнули людей на благодійність. Я просто хотіла підвищити обізнаність людей про те, що ця проблема все ще існує".

Більше фото та історій шукайте тут: www.juliafullerton-batten.com

Джерело
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше