Чуфут-Кале

Тут чути відгомін підков конячих, 

Тих, що гуділи, здіймавши пил добряче, 

І спритні вершники на них—але чого чекати,  

Чи довго їм залишилось блукати

Серед безмежних гірських стін?  

Каменясті двори—куди оком не кинь, 

І дикі птахи—свободи визнання:

 "О, Чуфут-Кале!

Поселення у скелі чимале!»,—лунає зітхання, 

Тим часом в небі розливається світання.

І втоми наче не було в мандрівника,

Натомість в ньому поселився дух кочівника.

Сотні прийшли - сотні прийдуть, 

А воно буде стояти тут,

І мудро мовчати, і не помічати... 

Але час швидко летить у вітрах, 

У диво-міста залишився страх, 

Що ночами відвідує його у снах: 

Ось орди скажених коней, 

Ось крики безпорадних людей—

Забули про усе на світі, 

Перед очима лише сіті;  

Розкинув їх той град-примара, 

Що вабить жебраків й царів,

Його вершини майоріють в хмарах

Безсмертям увінчаний на всі віки!  

Творіння у чарівних горах Криму, 

До тебе ще приїдуть пілігрими...