Багато тисяч років тому наші предки понад усе вшановували природу і природні явища. Усе живе на землі мало своє божественне походження. Багату символіку уособлювали рослини й тварини, вода і небо, вітер і небесні світила, але головним Божеством вважали Сонце і ім’я йому було Дажбог, тобто той, хто дає буття. Але в кожну пору року воно набувало нового образу, кожен з яких мав нове ім’я: взимку це новонароджений Коляда; весною це юний Ярило; влітку – закоханий Купайло; восени – Свiтовид, а коли скорочуєтьсясвітловий день– Калита. Дбайливий господар, зранку уздрівши світило нового дня, шанобливо здіймав перед ним капелюха і вклонявся, а молоді дівчата вітали Божича такими словами:
Добрий день тобі, Сонечко ясне!
Ти святе, ти прекрасне.
Ти чисте, величне й поважне!
Ти освітлюєш гори й долини і високії могили.
Освіти і мене своєю красою, любощами й милощами,
Щоб і я була така – ясна, велична і прекрасна!
Також наші предки мали чітке уявлення про духовну модель світу і його створення. Вивчаючи розвиток орнаменту на предметах давнього побуту, історик Олександер Босий повідав нам міф, у який вірили наші славні предки трипільці, що заселяли землі від Бугу до Дністра VI-V тисяч років до н.е.
Те море – первісна вода і хаос, явір – модель світу і Дерево Роду, яке породило всесвіт, інших богів і усе живе, що є на землі. Від нього й утворилися слова родина, родич, народ, народження та ін. Коріння дерева, що сягало земних та водяних низин – це потойбічний світ предків, що мав назву "Нав", стовбур дерева – середній світ живих людей "Яв", крона дерева – верхній світ богів, які правлять світом, "Прав". Це Дерево Роду утворює зв’язок між трьома світами: між потойбічним світом померлих предків, явним світом видимих матеріальних речей та світом праведних Богів. Інколи Дерево Життя перетворювалося на Жінку-Берегиню з піднятими до Сонця руками, а ноги богині набували зміїної форми, адже нижній світ пращурів це володіння Змія-Ящура, він уособлював чоловіче начало, енергію та рух.
Наші предки також були добре обізнані в часі, просторі та зорях. Вони чітко пов’язували земельні роботи, святкування та багато інших справ із сонцеворотом. Найбільш загадковим було святкування
Різдва,
Великодня та
Купайла, з цими святами пов’язано багато міфів та легенд.
От, наприклад, Різдво святкувалося ще багато років до прийняття християнства. Тоді святкували народження молодого Сонця. Припадало це свято на день зимового сонцестояння, коли була найдовша в році ніч та найкоротший день. Коли сили Чорнобога та Мари перемагали, − час світлового дня ставав дедалі меншим. Тоді у відчаї Білобог проронив сльозу, з якої народилася чарівна богиня неба Коляда. І заповів їй Білобог народити нове Сонце. І тоді Коляда в радощах народжує своє дитя, божища Сонця. Саме вона приносить людству Коляди Дар – календар. Після різдва молодого Сонця, світловий день починав збільшуватися, радіючи цьому, люди співали колядки про створення світу, прославляли Коляду, готували кутю, водили хороводи, як символ безкінечності життя, посипали сусідів житом, пшеницею та всякою пашницею.
Особливо повитий міфами та легендами прихід весни. Веснянками, співіами і танцями люди закликали птахів, щоби вони принесли на своїх крилах з вирію сорок ключів, які відімкають Весну. Це свято називалося Лелечини. Від тоді оживала Матінка-Природа, починалося новоліття, світловий день ставав великим, більшим за ніч, саме з відси й пішла назва славного свята − Великдень. Особливо важливим обрядом тоді було розмальовувати
писанки. Найчастіше на писанках зображували символи Сонця, Зірок, Землі, Води та Дерева Життя. Розписане яйце, сприймалося як мікрокосмос, який за принципом ілюстративно-імітативної магії мав впливати на макрокосмос і забезпечувати урожай, надавати краси, оберігати людину від лихого ока, а її житло від грому та вогню. Писанка була символом зародження Всесвіту.
Свято бога Купайла було найромантичнішим. Його святкування припадало в день літнього сонцестояння, коли день був найдовшим в році, а ніч найкоротшою. Це було велике свято кохання. Дівчата й парубки знайомилися, грали в ігри, стрибали через вогнище. Закохані пари одружувалися і йшли в ліс шукати квітку папороті. Вірили, що дитина зачата в день літнього сонцестояння була наділена міцним здоров’ям та не аби яким талантом. Існує легенда, що богиня води Дана на свято Купайла одружилася з богом світла Ором і від їхньої шаленої любові народилося чотири сина: Дніпро, Дністер, Дон та Дунай.
