Бути із собою

Можна було б відмовитися від усього. Можна було б сказати, що байдуже, відступити і здатися.

Можна  забути, не забуваючи. Закрити очі, але все одно бачити. Можна обманювати себе або ж прийняти – усе, яке б гірке воно не було.

Можна намагатися збагнути і при цьому розуміти, що нічого не розумієш у цьому глобальному потоці інформації, людей, життя… Але все одно робити спроби…

Можна боятися – і втратити. Або оправдати рішення якоюсь іншою раціональною причиною. Це теж варіант, часто дієвий. Питання лише – доки? Можна сказати собі "Вибору не було" - і знати, що він був. Він завжди є.

Можна бути не будучи, замінюючи реальне життя безліччю всього іншого, що теж є життям. Але ЯКИМ?

Можна робити багато чого, знаючи, що насправді НЕ МОЖНА ТАК. І коли приймається це "НЕ МОЖНА", раптом вже не треба нічого доводити, показувати, боятися, досягати. Є ТИ, світ і правда. Стає трохи байдуже – по-доброму, правильному. Все набирає іншого сенсу, ми набираємо ІНШОГО сенсу.

І десь далеко завжди пролітатиме думка: "А якщо по-іншому? Якщо…". Черговий сумнів, проте із розумінням десь на підсвідомості, що відповідь давно є. Можливо із не найлегшим варіантом, але Є. І сумнів насправді потрібен лише для зрівноваження усіх переживань та знаходження суті.

Приходить моменти, коли розумієш: можна по-іншому, але треба САМЕ ТАК. Тут і зараз. Бо такий вже Ти є, навіть якщо це у якусь, чиюсь логіку не вписується.

Можна багато чого, багато як і багато чим, але варто бути СОБОЮ.

Мріяти  й  шукати,  доки  жити,
Шкварити  байдужість  на  вогні!..
А  якщо  відкрию  вже  відкрите,  -
Друзі!  Ви  підкажете  мені... 

(С) Василь Симоненко