Блукаючи Збаражем

27 жовтня 2015
Liubov Kovalchuk

Моя подруга, яка живе в Тернополі ось уже двадцять п'ять років з хвостиком, жодного разу не була в місті Збаражі, яке знаходиться кілометрів за 20. Тому одного чудового дня ми вирішили це виправити. 


Автобуси з Тернополя на Збараж їздять, як дурні. Кожні 15-20 хвилин. З обох автостанцій. Але ми - два лосі - обрали саме той, який зупиняється не в центрі міста, а на окраїні.

Саме там нас ощасливили двома новинами. Перша - вчора був день міста і, звісно ж, крутий концерт. А друга - перти нам до замку через всеньке місто. А оскільки маршрутка (котра їздить раз в годину!) вже від'їхала, нам залишилось:
а) йти пішки годину часу, 
б) чекати на маршрутку годину часу.

Ми обрали перший варіант. Півроку тому я вже побувала в Збаражі й тому трішки орієнтувалась. Перший мій орієнтир - це генделик "Юлія", а другий - вивіска "Біттернет" на слупі. Як виявилось, їх було замало. Але язик до Києва доведе. І, погулявши вуличками цього славетного міста, ми таки вийшли в центр і надибали костел.

Це костел бернардинів, побудований у 1627 році. Був знищений турками, але у 1746-1755рр. - відновлений. Костел вже давно потребує реставрації і ззовні, і зсередини. Але це не применшує його величі. 


 

Дорогою ми надибали ще декілька цікавих місць. Наприклад, таких веселих козаків...
 


 

... і чудовий краєвид.
 



Години через півтори після приїзду ми опинились біля омріяного замку. Вхід не контролював ніхто. Охоронець десь блукав, а дві тітки в касі були зайняті важливою розмовою. Та ми виявили шляхетність і заплатили за вхід. Тітки цього не оцінили і захотіли здерти з нас 10 грн. за дозвіл фотографуватись. Але наша шляхетність так далеко не розповсюджувалась. Касирка вручила нам два "лєві" квитки і сказала нікому їх не показувати. Ми вирушили на оглядини.

Відсутність дозволу на фотографування нас не турбувала. Мені, як любительці адреналіну, найбільше сподобалось підземелля. Хоча і я, дійшовши до кінця темного коридору з однією лямпочкою на стелі і почувши підозрілий шурхіт, дала на каблук. Кімната тортур також справила враження.
 


 

Крім цього у замку можна оглянути безліч цікавих експозицій.
 


 Пора додому. Ми знайшли відомий танк і автостанцію біля нього.
 


А також касирку, яка скубала брови і не звертала на нас уваги. Але ми, незважаючи на всі перешкоди, все ж опинились в автобусі. Їхали дуууже тісно. На щастя, з одного боку біля мене була Ксю, а з іншого - молодий і симпатичний хлопець. На наступній зупинці відбулося диво. В напхану по зав'язку маршрутку, впхалось ще шестеро-семеро не надто худеньких людей з торбами а-ля Louis Vuitton. 
 
 
 
Містика та й годі.

Пройшло двадцять хвилин і ми вдома, в рідному Тернополі.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com