Анатомія імперії Зла. Номенклатура

29 березня 2018
Валерій Яшин

Сталін – творець номенклатури. Витоки

Особисті риси Сталіна не мали вирішального значення. Навпаки, ці риси сформувалися і розвинулися під впливом російської дійсності, були її матеріальним проявом. Якби Сталін не виявився Сталіним, то його місце в російській історії посів би хтось інший, наприклад, Троцький, який виявився б ще жорстокішим за свого політичного конкурента.

Методи Сталіна в принципі не були його творінням, особистим "ноу-хау". То були царські методи, методи найбільш дикунських моментів в російській історії, бо Іван Калита, Іван Грозний, Петро Перший, Катерина Друга були, по суті, такими ж "сталіністами". Сталін лише доповнив ряд історичних постатей ще одним тираном, став ще одним пунктом в діалектичному розвитку історії російського деспотизму, який мав татарське походження.

Цей деспотизм монголо-татарські завойовники формували серед московитів впродовж багатьох століть. Вся політична еліта Московського князівства складалася з вихрещених татар. Тому традиційна "російська", тобто татарська жорстокість стала національним нормативом, який відповідно і формував "московських", а пізніше - "російських" політиків, в тому числі й Сталіна. Тому сам історичний факт, що генсеком правлячої російської партії став грузин, не видалася росіянам страхітливим безглуздям.

Сталін вже був сформований російською дійсністю стати тим самим тираном, якого обрав російський народ. Квінтесенцією цієї дійсності стала внутріпартійна боротьба за владу після більшовицького перевороту у жовтні 1917 року...

Якщо настільною книжкою "вождя світового пролетаріату" Леніна була монографія Густава Лебона "Психологія натовпу", на якій він залишив безліч позначок, то "вождь всіх народів" Сталін натовпом не цікавився, а зупинився на класичній праці Нікколо Мак'явеллі​ "Державець" і фундаментальній праці Мехена "Панування на морі", перекладених російською мовою.

Захоплення цими книгами, спричинене жорстокими реаліями російської дійсності, розвинуло у Сталіна здібність мислити військовими категоріями. Саме йому належав термін "командний склад партії". За словами Сталіна вищий командний склад партії, тобто її генералітет, налічує близько 3-4 тисяч вищих керівників. Далі йдуть нижче рангом 30-40 тисяч середніх керівників – партійне офіцерство. Нижчим партійним керівним складом у військово-партійній ієрархії Всеросійської комуністичної партії було, згідно зі схемою Сталіна, партійне унтер-офіцерство, яке налічувало 100-150 тисяч членів партії.

Таке військово-ієрархічне мислення партійного секретаря, майбутнього Генералісимуса, стало стрижнем його політики в процесі створення нової сталінської номенклатури, скріпленої залізною дисципліною і готовою на все за одним жестом свого вождя. Результатом "партійного будівництва" Сталіна стало знищення "ленінської гвардії", яка була кістяком, основою РСДРП. На думку Сталіна, ця партія, що вміла лише знищувати, руйнувати та грабувати, не могла збудувати щось серйозне і тому повинна була зійти з політичної арени. Від "ленінської гвардії" Сталін залишив лише частину назви нової партії. Вона залишалася російською, точніше – всеросійською, бо нова партія ВКП(б), - орден мечоносців з суворою дисципліною, – повинна була стати тією єдиною політичною силою, яка б зберегла "единую и неделимую" Росію під новою маскою – СРСР.

Сталінська номенклатура успадкувала від "ленінської гвардії" повну зневагу до народу та його інтересів. Але на відміну від "ленінської гвардії", яку, в першу чергу, цікавило особисте збагачення, чим вона і займалася всі роки громадянської війни, демонструючи виняткову жорстокість та беззаконня, сталінська номенклатура була одразу ж поставлена в жорсткі рамки свого існування. Вихід за ці рамки, порушення норм, які були встановлені самим Сталіним, каралися смертю. Піднесена системою привілеїв до рівня життя, що не снився народу, який увійшов в історію ХХ століття під назвою "совєтський" і який був перетворений ленінською експропріацією на злиденний напівголодний пролетаріат, маючи необмежену владу над цим народом, сталінська еліта розуміла власну нікчемність, оскільки в будь-який момент будь-хто з мешканців країни номенклатурії, починаючи від секретаря райкому до члена Політбюро чи маршала, міг бути застрелений прямо у власному кабінеті, забитий чобітьми у підвалах НКВД чи відправлений на "архіпелаг ГУЛАГ". Розуміння таких умов існування обмежувало апетити номенклатури, зводило до мінімуму корупцію і направляло її енергію на потреби військового будівництва першої у світі соціалістичної держави та партії.

Під словами "держава та партія" Сталін мав на увазі створену ним самим номенклатуру, для якої, власне, совєтський народ і будував світле майбутнє. Саме на це і спрямовував свою діяльність Сталін. Він будував державу, яка повинна була забезпечити компартійній номенклатурі небачені привілеї. Разом з цим він проводив постійний жорсткий відбір для своєї номенклатури.

Селекція номенклатури, її загартування почалися вже в роки голодомору в Україні. Метою цієї злочинної акції ВКП(б) було знищення українського селянства – носія української культури, бо, по-перше, в основі цієї культури лежала психологія хлібороба-власника, господаря своєї землі, що ніяк не вписувалося в програму так званої колективізації; по-друге, сама українська історія, мова, традиції становили потенційну небезпеку для цілісності новоствореної на крові та кістках Радянської імперії. Компартії потрібен був не хлібороб-власник, господар своєї землі, а раб-кріпак, слухняний виконавець чужої волі, який повністю залежав би від свого господаря – керуючої і спрямовуючої партії російських більшовиків.

Тих робітників партапарату, хто проявив жалість до людей, що вмирали тисячами від голодної смерті, негайно знімали з посад і вони назавжди щезали у невідомому напрямку...

З таємної інструкції ЦК Всеросійської Комуністичної партії більшовиків (ВКП(б))

"Найстрашніше, якщо ви раптом відчуєте жалість і втратите твердість. Ви повинні навчитися їсти, навіть коли навколо всі будуть вмирати від голоду. Інакше нікому буде повернути врожай країні. Не піддавайтеся почуттям і думайте тільки про себе".

Інструкція була завізована самим Сталіним. Вождь знав справжню мету цього документу. Він поставив за ціль знищити українство як націю, яка несла потенційну загрозу підвалинам імперії... Та частина номенклатури, яка правильно зрозуміла інструкцію, не впавши у крайнощі й не проявивши зайвих емоцій - жалю чи співчуття до вмираючого народу - вижила. Всі, хто не "втиснувся" в жорсткі рамки поведінки компартійної номенклатури, були рано чи пізно фізично знищені під час сталінських репресій до кінця тридцятих років.

В ті ж трагічні тридцяті роки Сталін направив в Україну 15 тисяч російських комуністів на чолі з Павлом Постишевим, який увійшов в українську історію як один з катів українського народу, а в російську історію – безкомпромісним борцем з будь-яким проявом українського націоналізму. За часів його керівництва з 240 українських письменників були знищені чи безслідно щезли у в'язницях НКВД 200 осіб, а з 85 вчених-мовознавців були знищені 62 особи. Обов'язки верховного комісара України П.Постишев поєднував з участю у так званій "розстрільній трійці", особисто виносячи смертні вироки "ворогам народу" і свого "Отєчєства" (читай: Росії). На його глибоке переконання "українська специфіка плодить ворогів більше, ніж де-небудь, тому і чистки в Україні мають бути більш масовими".

Завдяки Постишеву 80% секретарів партійних організацій республіки були зміщені з посад і замінені прибулими в Україну росіянами-інтернаціоналістами. Опальні секретарі, як правило, щезали у російських концтаборах Сибіру чи Півночі. Всі ж новоприбулі посідали керівні посади на різних рівнях у всіх регіонах України. Цей більшовицький загін був не чим іншим, як ядром колоніальної совєтської адміністрації, руками якої кремлівська верхівка розпочала безпрецедентне тотальне зросійщення в Україні, приховане демагогією інтернаціоналізму, та комунізму. Так створювалася та виховувалася партійна номенклатура сталінської ВКП(б) – правонаступниці ленінської РСДРП. В минулому і в майбутньому ці організації об'єднувало лише одне – насильство і терор…

Номенклатура - становий хребет імперії

Найбільш поверхневий аналіз політичного устрою СРСР легко виявляв примітивну схему рабовласницької держави, в якій весь національний дохід привласнювався і розподілявся на власний розсуд самим Сталіним та його всемогутньою номенклатурою, яка вийшла з німецько-російської війни 1941-1945 років ще більш могутнішою, ніж була. В роки війни вона наділа на себе вищі військові відзнаки, що дало їй можливість ще більше усвідомити своє значення в державі, яка вважалася державою "нового типу", де була начебто відсутня експлуатація людини людиною.

Насправді СРСР була такою ж архаїчною, як і будь-яка рабовласницька держава. Така імперія могла існувати лише тому, що вона була цементована саме номенклатурою, яка використовувала в якості єдиного механізму виконавчої влади величезний апарат НКВД (після війни – МГБ). Таємна політична поліція контролювала кожний подих величезного концтабору від далекого ГУЛАГу до кремлівських кабінетів вищих партійних керівників. Ця величезна таємна організація, що зрослася своєю верхівкою з серцем номенклатури, простягла свої смертоносні щупальці на всі континенти планети, поступово стаючи мечем та щитом компартійної номенклатури, її невід'ємною частиною.

Номенклатура, обтяжена золотом погон та найвищих нагород, чудово усвідомлювала міцність свого панівного становища в імперії, свої можливості та необмежені перспективи. Вона розуміла, що партія більшовиків, яку ця номенклатура представляла, вже зрослася з поняттям "держава", а саме поняття "держава" стало синонімом партії російських більшовиків – ВКП(б).

Тому вона, номенклатура, стала непереможною та невмирущою, відверто розглядаючи всю державну власність, включно з населенням, як свою, що належить їй від народження. Єдиний, хто заважав номенклатурі, не дозволяючи їй розвернутися на широку ногу, був її творець і вождь Сталін. Він їй почав заважати, оскільки постійно примушував піклуватися про особисту безпеку, про відповідальність, обмежуючи апетити й тримаючи майже цілодобово на робочих місцях в кабінетах. А в ці кабінети в будь-яку хвилину могли увірватися люди з синіми смугами на кашкетах, сильно побити і в напівживому стані витягти за ноги у двір, вкинути до "чорного ворона" і в той же вечір розстріляти в якомусь підвалі. Все це викликало знервованість, народжуючи мрію про "свого" нового вождя.

Після війни номенклатура утворила на одній шостій частині земної кулі власну державу, що мала досить чіткі кордони з суворою охороною. Ніхто із сторонніх не міг випадково потрапити до цієї країни "задзеркалля", – вже побудованого світлого майбутнього для обраних, партійної еліти… Процес формування країни номенклатурії був настільки очевидним для стороннього ока, що навіть багатотомна "Історія КПРС", написана в найкращих партійних традиціях фальсифікації історії, сухо повідомляла:

"В 1946 році була розроблена й затверджена номенклатура посад ЦК ВКП(б). В роботу з кадрами вносилася плановість, систематичне вивчення і перевірка їхніх політичних і ділових якостей, забезпечувалося створення резерву для висування та строгий порядок в призначенні й звільненні номенклатурних робітників. Розширювалася номенклатура посад ЦК компартій союзних республік, крайкомів, обкомів, горкомів і райкомів…".

Про що не повідомляла офіційна історіографія партії більшовиків, так це про новий смертельний виток боротьби, котра розгорнулася між номенклатурою і Сталіним після закінчення Другої світової війни.

Різниця з попередніми етапами боротьби полягала лише в тому, що номенклатура стала більш могутньою, а Сталін сильно постарів. Ще під час війни номенклатура отримала декілька сигналів, які засвідчували про те, що вождь слабне. Першим була історія з Ворошиловим, який не доповів Сталіну про взяття німцями станції Мга під Ленінградом, що означало початок блокади міста на Неві. Ворошилов, втративши від страху контроль над собою, не доповів про це Сталіну, а той дізнався про чергову військову катастрофу з повідомлень німецького радіо. Ворошилов був впевнений, що його розстріляють, як це було з командуванням Західного фронту на чолі з генералом Павловим. Але цього не сталося. Сталін лише зняв Ворошилова з посади командувача фронтом. Номенклатура відзначила цю обставину, як перший крок до повної безвідповідальності, що і було її заповітною мрією.

Ще більш характерною була історія з першим секретарем Ленінградського обкому партії Ждановим. Роздерта постійними інтригами і взаємними доносами, номенклатура сама надавала Сталіну чудові можливості для перемоги у цьому витку смертельної боротьби. На Жданова, найближчого ставленика в Ленінграді, Сталін мав достатньо "компромату", щоб розстріляти його в будь-який час… Алкоголік, пиячить з ранку до вечора, ніякими справами не займається. Зрадник. Домовлявся з німцями про здачу міста. Налаштував проти Сталіна всю ленінградську партійну організацію, мріючи відокремити Ленінградську область від СРСР, створити на її базі самостійну державу й стати в ній вождем, другим Сталіним. Недаремно для реалізації цього плану на один портрет Сталіна у Ленінграді припадало чотири портрети Жданова. Злодій. Ще в роки приєднання Прибалтійських країн до імперії, він привласнив та переправив до скандинавських банків близько 400 тисяч фунтів стерлінгів. В роки блокади Ленінграда ним була створена спеціальна команда, яка обстежувала покинуті квартири, збираючи будь-які цінності й звалюючи їх у підвалах Смольного. Саме ці цінності на суму близько семи мільйонів карбованців Жданов зберігає в сховках на трьох дачах у довірених осіб. Знаючи все це, Сталін мовчав, не вживаючи ніяких репресивних заходів.

Подібні доноси Сталін мав на Булганіна, Молотова, Берію, Маленкова, Мікояна, Ворошилова, Вишинського… Цей список вищого ешелону радянської влади продовжував ще більш чисельний список нижчих ешелонів корумпованої партноменклатури…

Лише після раптової смерті Жданова була розпочата відома Ленінградська справа, в ході якої була розстріляна вся колишня жданівська команда. Те, що Сталін прощав Жданову, не прощалося номенклатурі нижчого рангу. Саме це її, номенклатуру, і не влаштовувало.

Готуючи номенклатуру до чергового показового погрому, Сталін сам розпалив війну в країні номенклатурії. Але готуючи після війни черговий терор за схемою 1937-го року, вождь переоцінив свої власні сили. На той час вже сформувалося два потужних клани партійної та чекістської номенклатури, які відкрито почали боротися за необмежену владу в імперії, інколи обмінюючись богатирськими ударами та гарячково переправляючи за кордон все, що можна було перевести у валюту – на випадок своєї поразки. У краще зорганізованих та більш динамічних органів безпеки, здавалося, були більші шанси взяти під контроль всю партію, а потім її знищити. Але партноменклатура внесла у подальший розвиток подій свої корективи…

В надрах ЦК ВКП(б) була задумана відома "Справа лікарів". Держбезпека вчепилася в неї, побачивши чудову можливість для себе знищити все Політбюро та Центральний Комітет партії. Поки чекісти витягували з медиків свідчення про їхні злочинні зв'язки з урядовою та партійною верхівкою, у самий розпал її роботи за наказом Сталіна несподівано був знятий з посади і заарештований всемогутній міністр держбезпеки Віктор Абакумов. На його місце був призначений професійний партапаратник Ігнатьєв.

Перше, що з'ясував новий міністр, стосувалося зв'язку багаторічного особистого секретаря Сталіна, – Поскрьобишева – з міжнародним сіонізмом. Останнього прямо з приймальні вождя витягли в наручниках і повезли не на Луб'янку, а в спеціальну в'язницю в будинку ЦК ВКП(б). На допиті Поскрьобишев розповів, що Сталін прийняв рішення знищити весь старий склад Політбюро та керівництво МГБ (до цього – НКВД), змінивши його новими членами партії. Сталін особисто склав новий список так званого розширеного Політбюро з 25 осіб, куди потрапив, до речі, й майбутній генсек Леонід Брежнєв…

Через декілька днів після цього допиту, 28 лютого 1953 року, (а не 5 березня, як було офіційно оголошено), Сталіна знайшли мертвим на його дачі в Кунцево. Потім армія розчавила танками держбезпеку, яка в азарті боротьби з партноменклатурою забула про третю реальну силу "соціалістичного суспільства". А мудра партія згадала і, подібно казковому герою, вискочила з киплячого котла ще сильнішою та молодішою, кинувши свою стару назву "ВКП(б)", і взявши нову – КПРС. Після двадцятирічної переможної війни зі своїм творцем, партноменклатура почала готувати себе до нового життя, про яке мріяла давно. З цього моменту на її фасаді з'явилася нова, більш респектабельна назва – КПРС.

З ленінською РСДРП та сталінською ВКП(б) її єднала одна незмінна суть: КПРС, як і її попередники, залишалася опорою, становим хребтом російської імперії в іпостасі СРСР…

Трансформація. Номенклатура після смерті Сталіна

Після смерті вождя народів Сталіна на роль нового керівника більшовицької партії та Радянської імперії був висунутий найнезначніший з усіх членів колишнього сталінського Політбюро – великорос Микита Хрущов. Вибір його кандидатури був не випадковим, оскільки саме його партноменклатура бачила слухняною маріонеткою в своїх руках. Але Хрущов лише частково здійснив наміри номенклатури щодо її заповітної мрії - жити поза законами казармового соціалізму, - бо пізнавши смак необмеженої влади, спираючись на армію, він зробив спробу обмежити права номенклатури. Незважаючи на цю прикру обставину, Хрущов зробив головне, чого від нього вимагала номенклатура. Після смерті Сталіна була укладена "священна" угода, яка гарантувала повну особисту безпеку громадян "задзеркалля" – країни номенклатурії.

Навіть такі одіозні постаті сталінських часів, як Молотов, Маленков та Каганович були тихо відправлені на пенсію і продовжували користуватися всіма благами та привілеями свого колишнього становища. Угода про особисту безпеку та свободу громадян номенклатурії почала діяти. Навіть гласність про страхіття сталінських злочинів ніяк не позначилися на сім'ї покійного генсека, яка продовжувала значитися в номенклатурі ЦК й користуватися всіма благами членів ЦК.

Досить показовою була подальша доля доньки Сталіна – Світлани. Після смерті батька вона виїхала за кордон, де в оточенні телевізійних камер спалила "молоткастий", "серпастий" совєтський паспорт й оселилася в Сполучених Штатах. Згодом вона відсудила знайдений рахунок Сталіна в швейцарському банку. "Золото партії", яке її батько, як і всі партійні бонзи російської більшовицької партії, завбачливо переправив за кордон, дозволило доньці диктатора безбідно жити в найдемократичнішій країні приватного бізнесу. Там вона написала декілька книг про нелюдську комуністичну тиранію, розтринькала частину батьківських грошей, що призначалися "для партійної роботи", на біржових іграх, і несподівано повернулася до СРСР.

Незважаючи на те, що в радянських концтаборах знаходилося немало людей за читання та розповсюдження її книг, Світлана була прийнята як своя, – громадянка країни номенклатурії. Вона зразу отримала персональну пенсію, квартиру, машину з персональним шофером і багато інших привілеїв, котрі не снилися простим радянським громадянам – будівникам "світлого майбутнього". Але навіть привілейоване життя в СРСР не могло прирівнятися до скромного життя в США, до якого Світлана вже звикла. Вона несподівано від'їхала до Сполучених Штатів. Ніхто їй в цьому не перешкоджав. Як громадянка "задзеркалля", вона отримала громадянство цієї країни на все життя. Це означало, що вона могла робити що завгодно і жити там, де їй сподобається. Саме це і було те "світле майбутнє", яке будувала для себе партноменклатура, і яке було практично недосяжним для простих "гомо совєтікус".

Священна угода номенклатури не порушувалася ніколи і ні при яких обставин аж до серпня 1991 року, коли семеро вищих посадових осіб Радянської імперії – громадяни країни номенклатурії, потрапили до в'язниці. Це був вимушений крок, оскільки заколотники порушили партійну дисципліну, здійснивши спробу перевороту, тим самим поставивши під загрозу успішний хід крупно масштабної операції з трансформації КПРС в респектабельного буржуа під контролем таємного ордену ВЧК-НКВД-КГБ, створеного Леніним після жовтневого перевороту 1917 року в Російській імперії. Операція трансформації КПСС в респектабельного буржуа увійшла в історію під назвою "горбачовської перебудови". Незважаючи на це, заколотники не сумнівалися, що це тимчасово, що згодом їм повернуть всі привілеї, які вони мали до заколоту. Власне, це й засвідчив подальший хід судового процесу над учасниками ГКЧП.

Після краху Радянської імперії та комуністичної ідеології російська компартійна номенклатура вийшла вже оновленою і фінансово могутньою силою – "новим буржуа", змінивши крісло у партійному кабінеті на крісло в офісі приватної фірми, а партійний квиток на більш престижний рахунок в банку. Тепер у новоспечених компартійних буржуа з'явилася цілком конкретна мета – відновлення Совєтської імперії в межах колишнього СССР….
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com