Факти на підтвердження голодомору як геноциду, створеного комуністичною системою проти української нації

24 листопада 2017
Любов СЕРДУНИЧ
Голодомори, штучно створені людьми, суттєво різняться від тих, що були створені природними чинниками. Голод від давньоюдейських часів і до розквіту комуністичної системи був також методом управління суспільством.

Організатори голодоморів у ХХ сторіччі мали досвід своїх попередників, які прямими погрозами давнім юдеям (про це читаємо у Біблії) винищували їх голодом і людоїдством за непослух Богові, а точніше – за непокірність владі. У біблійному зверненні до юдеїв (п’ята книга Мойсеєва "Повторення закону" 28, 53 – 55) говориться: "І будеш ти їсти плід утроби своєї, тіло синів своїх та доньок своїх" [1, 53 – 55]. Це звідти, як стверджують дослідники, і йде публічно-прихована нищівна природа всіх голодоморів.

Людиновинищувальна політика Леніна-Сталіна, борючись із християнством, узяла від нього вміння штучно створювати голод під приводом непослуху владі для упокорювання та покарання люду і показала не бачений в історії голодомор [2, 5 – 35]. Від імени ідеї комунізму більшовики порядкували, наче сатрапи царя Ірода, маніпулюючи долями мільйонів людей. Голод, створений штучно, став державним і партійним методом, яким людину змушували забувати про вищі речі, а думати лише про їжу. До такого додуматися міг лише сатана в личині Джугашвілі-Сталіна.

Протягом перших 25 років совєтського ярма було штучно створено три голодомори. Перший мор у 1921 – 23 роках організував і здійснив єврей Бланк-Ульянов, він же Ленін, і тим спричинив, а точніше – дозволив – і два наступні: 1930-их і 1946-47 років. Ідею голодоморів в Україні підтримав так званий росіянин (єврей) В’ячеслав Молотов (Скрябін). Це він сказав Сталіну: "Хахлов і казаков может загнать в калхоз толька голад". Таке ставлення до українців підтримували й інші московини. Дещо пізніше чванькуватий маршал Жуков на докір німецького генерала про страшні втрати на фронтах ненавчених, неозброєних юних українців заявив: "А што этіх хахлов жалєть? Чєм больше іх вибют, тєм лєгше і лучше будєт русскаму народу".

Навіть іноземні дослідники голодоморів в Україні зрозуміли, що "селян в Україні нищили, бо були вони українськими селянами". Про це писав і американський дослідник голодоморів в Україні Роберт Конквест: "Українських селян нищили не тому, що були селянами, а тому, що були українцями-селянами" [3].

На нараді у ЦК ВКП(б) у грудні 1932 р. з вуст Йосипа Сталіна прозвучав наказ П.Постишеву: "Ти, Паша, призначений туди нами у ролі Головголу (головнокомандуючого голодом) і цією зброєю зробиш більше, ніж Семен кінними арміями".

Станіслав Косіор говорив: "Те, що ми розгромили націоналізм, що, як слід, узялися за роботу на селі, і вирішило успіхи 33-го року...".

А Хатаєвич М., відряджений в Україну для втілення в життя генеральної лінії партії, відверто заявляв: "Між нашим режимом і селянством точиться нещадна війна. Це боротьба не на життя, а на смерть. Довелося вдатися до голоду, щоб показати їм, хто тут господар. Це обійшлося в мільйони життів, але система колгоспів вистояла. Ми виграли війну".

"Красномовними" є і слова Лазаря Кагановича про людоїдство серед українців: "Нехай краще вони самі себе їдять, аніж вони будуть їсти нас".

Уже сам лозунг "Залізною рукою заженемо людство до щастя" говорив сам за себе. Якщо до щастя, то чому людей треба заганяти до нього примусово? Тож заганяли – нальотами, наскоками, рейдами… І справді "залізною рукою": ковіньками, ломами, сокирами, залізними гаками, заступами, нагаями, багнетами, табірною колючою проволокою, кулями… Протягом кількох місяців спеціальні комісії під керівництвом Кагановича і Молотова викачали в селян усі внутрішні фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий.

Спочатку забрали ("експропріювали") землю, далі – реманент, майно, зерно. Далі крупу, квасолю, останні крихти… Хліб ставав зброєю. Виливали навіть вариво з горщиків, сяку-таку бевку. І це ще не сплановане винищення?! 

Україна 1932 – 33 років нагадувала морг просто неба: її кордони були підсилені армією, аби не йшла допомога і ніхто не міг виїхати. Млини держава також позакривала, щоб ніхто не молов збіжжя. З відомою метою. Підпільно користуватися жорнами і ступками теж заборонялося. Їх вишукували, забирали або розбивали вщент. Якби був просто недорід, то чому ж не дати людям хоч найменшу надію на виживання? Останнє зерно держава вивозила за кордон: "Примите дар от советских робочих". Дар! Отже, безплатно віддавали. А в цей час мільйони своїх людей помирали. І в них же забирали останні зернини, аби провести посівну. Насильницькі комуністичні перетворення несли простим людям лише страдницькі бідування, горе і смерть. Чи не переконливий приклад продуманого людомору?!

Винищення українців велося сплановано й послідовно. Передусім знищували їх волелюбний дух, культурно-просвітницький цвіт нації: кобзарів, письменників, учителів, священиків-націоналістів. Далі – господарників, за ними – усіх трударів, які не сприймали нові "порядки". А позаяк такими були майже всі, то й почалося масове знищення: мор голодом. З метою замітання слідів смертей спалювали церковні записи, реєстри актів громадянського стану.

З ініціативи Леніна вперше і задовго до Гітлера були створені концтабори. У 1930-і роки для заганяння туди підходила будь-яка причина, адже треба було виконувати сталінський план індустріалізації країни, тож потрібна дармова робоча сила. Ті ж, хто залишався, не могли витримати тих кабальних поборів, які накладали на нещасного селянина у вигляді податків: страхзбір, культзбір, позика, МОПР, контрактація, м’ясопоставка, яйцепоставка, самообкладання м’ясоподатком, здача молока, вовни, сільськогосподарський податок, прибутковий податок, гужтруд… А відтак – і карально-репресивні заходи: збільшення розмірів самообкладання, штрафи, описування та конфіскація майна, арешти, ув’язнення, депортація, розстріли.
 
Справді, голод вразив і Казахстан, Воронежчину, Поволжя та Кубань. Але це ж не випадково! Адже саме там компактно жили українці. Правий берег Середнього Поволжя був заселений українцями-переселенцями, а лівий – німцями-переселенцями [4]. Саме про цю самосвідомість, українську та німецьку, яка заважала владі, і говорить уже 1933 року у службовій записці італійському послу в Москві італійський консул у Харкові Сержіо Ґраденіґо. Серед факторів, які спричинилися до такої політики, він називає: "переконання, що "етнічний матеріял" згаданих територій не підходить до комуністичного суспільства" та "усвідомлення того, що для єдності імперії вигідно денаціоналізувати землі, на яких пробудилася українська чи німецька самосвідомість, і заселити їх переважно російським населенням".

Він, до речі, і пророчив сучасний стан України: "Наслідком теперішнього лиха буде російська колонізація України. Україна фактично стане краєм із переважно російським населенням". Він же називає і ймовірну кількість жертв голодомору: 10 – 15 мільйонів.

За останніми дослідженнями, кількість жертв, невинно убієнних голодомором лише 30-их років, становить близько 14 млн людей. Додамо ще перший комуністичний урожай голодомору 1920-их років – до 6 млн українців, та майже 6 млн. третього людомору (1946 – 47 років). Отже, лише голодом комуністична влада знищила до 25 мільйонів українців! Ці жертви – на чорному сумлінні найбільшого людиновбивці: Сталіна та його прихвостнів, а також і пізніших вождиків керованої ним компартії.

Приховане Сталіним справжнє число жертв також підтверджує факт геноциду. Протягом 10 років: з 1929 по 1939-ий – населення України не лише не зросло, а й зменшилося на 13 млн. Знаючи причину цього, рябий Люцифер зажадав повторного перепису, сподіваючись, що Статистичне управління само здогадається, чого він хоче. Результат виявився таким же: не вистачає 13-ох мільйонів людей. Тоді Сталін просто дописав їх. Ціла чортова дюжина. Сталінська дюжина! Хай це число не видасться перебільшеним, позаяк на даний час воно є найбільш реальним, хоч може і зростати завдяки нашим детальнішим дослідженням.

Однак точного числа жертв голодомору 1930-их уже, вважаю, не буде, адже нині свідчення дають переважно діти війни, котрі пам’ятають про нього з розповідей батьків. У кращому ж разі – свідчать діти голодомору, котрим на початку 1930-их було 4 – 8 років, тож відновити точну кількість померлих і всі їхні імена просто неможливо.

Масштаби голодомору досі важко усвідомити. Найбільше ж вражає те, що його можна було уникнути. Що голод 1930-их років (і не лише цей!) був спланованим, та ще й помстою, стверджують і дослідники та історики. Напр., В.Ушкуйник: "Цей розгром України був запізнілою на тисячоліття помстою хозар їх споконвічним ворогам, князь яких, Святослав, так жорстоко розгромив їх країну" (965 р.).

Ті, хто процвітав при радянській системі біля комуністичної годівниці, агресивно не хочуть визнавати голодомор як геноцид, радять не оглядатися на історію, а самі ворушать нею, як тільки їм це вигідно. Коли ж нíчого сказати на виправдання злочинців, які створили голодомори, некоректно й агресивно переходять до нападу на тих, хто прагне донести правду до людей задля відновлення історичної справедливости.



Подібні прибічники "неворушіння минулого" добре розуміють, що промине ще кілька років, і прямі очевидці голодоморів відійдуть у небуття, а тоді в хід підуть напівправда і сумніви, а з ними – брехня й перекручування, які завжди були вигідні комуністам, у т. ч. і нинішнім. Бо визнати голодомори в Україні – це для Московії означає підтвердити свою провину і виплатити Україні компенсацію за втрати мільйонів українців. А цього Московська імперія ніколи собі не дозволить, мало того, вона не дозволяє й іншим країнам світу визнати голодомори в Україні геноцидом.

Подібних фактів на підтвердження голодомору як геноциду можна навести безліч. Ним, урешті, є кожне свідчення людини, яка пережила той жах або, не доживши до нинішніх днів, оповідала пережите своїм дітям чи онукам.

Геноцид голодоморами, як і лінгвоцид та етноцид, був спланованою більшовицько-сталінським режимом і втіленою в життя спробою упокорення, а потім і винищення української нації. Ще Лев Толстой, навіть не бачивши того злощасного комуністичного режиму, розпізнав його страшну суть. У листі до Батюшкова, датованому ще 1908 роком, він писав: "Большевизм есть мерзопакостное порождение Сатаны, изверженное в Вальпургиеву ночь из его зловонной клоаки" [5, с. 129]. Тож, вважаю, краща пошана жертв голодоморів – це заборона існування комуністичної партії як організатора і головної виконавиці, а отже – й винуватиці геноциду української нації. Адже злочин комуністично-радянської тоталітарної системи є злочином не лише щодо України, а й щодо людства.

Виповнюється 83 роки, коли масове вимирання людей внаслідок голодомору досягло піку, себто найбільшої кількости. Величезну кількість людей забирали місяці страшних 1930-их, які в той час мали неприродні назви. Вересень 1932 року називали "розбоєнь", бо грабували "чорношкірі" комнезамівці, жовтень – гарбузень, бо зерно все було забране, залишилися тільки гарбузи, та більше побутувала назва худень. Листопад – пухлень, грудень – трупень, січень 1933-ого – могилень, лютий – людоїдень, березень – пухкутень, квітень – капутень (від німецького слова "капут", знаного ще з 1920-их, окупаційних, років), травень – пустирень, червень – чумень (від слова "чума"), бо пройшовся Україною, наче чума, і викосив найбільше життів саме в червні 1933 року.

Взимку 1933-ого в окремих районах люди говорили: "В цьому році додалися ще три місяці: терпень, пухлень і дубень". У деяких районах найголовніші місяці 1933-ого мали назви: стухень, спухень, смертень і здихень. У липні та серпні 33-ого вже було легше, бо прийшло літо, все дозрівало. Тож нових назв не зафіксовано або не збереглось. У деяких селах квітень називали "пухнутень", травень – капутнем.

Можливі й інші назви, котрі народжувалися в залежності від становища селян та краю. За ці мовлені вголос назви ще й судили. Як і за сатиричні вірші, пісеньки і прислів’я, котрі народжувались у ті страшні роки. Їх безліч. Людська пам'ять тримає їх досі як ще одне підтвердження штучности голодомору.

Частину цих народних словесних творів мені вдалося видати у збірці "Барва смерті – 33-ій" ще 2004 року, коли панував промосковський кучмізм і було навіть ризиковано публікувати подібне [6, с. 10 – 48]. Книжка вийшла завдяки президентові товариства "Оболонь" Олександрові Слободянові та Хмельницькому обласному відділенню Всеукраїнського об’єднання ветеранів (Поч. голова об’єднання – Герой України Ігор Юхновський). Записані з вуст очевидців голодомору, ці коротенькі строфи нагадають багатьом нашим краянам ті пісеньки, вірші, прислів’я, загадки і навіть анекдоти, які творилися у час, коли навколо вмирали люди. І якраз тому вони є незаперечним фактом людського прозріння і прямого звинувачення організаторів голодоморів: Леніна, Сталіна, Косіора, Постишева, Маленкова, Молотова, Шепілова…

Вдалося зібрати і назви так званого їдла 1933-го року, яким рятувалися мої краяни. Щоправда, декому вони продовжували життя, а декому і прискорювали смерть. Ось деякі назви: бевка, хмелики, припс, баланда, блюваки, бовтушка, волок, затируха, кандьор, козляники, коржаники, латура, маторженики, плескачики, чибрики, шліхта...

Книжка містить і багато спогадів прямих очевидців голодомору на Старосинявщині, яким я щиро дякую за правду і пам'ять. Це – Лідія Петрівна Бучко (с.Теліжинці), Мотря Панасівна Чукань (с.Дашківці), Филимон Степанович Мазурець (селище Стара Синява), Євдокія Мусіївна Василенко (с.Паплинці), Ганна Василівна Крот (с.Теліжинці), Лідія Кирилівна Польова (с.Теліжинці), Марія Іванівна Шеставецька (с.Уласово-Русанівка), Андрій Олексійович Корягін (с.Заставці), Андрій Юхимович Крот (с.Теліжинці), Петро Семенович Кицун (с.Уласово-Русанівка), Ганна Миколаївна Сердунич (с.Дашківці) та багато інших.

Вміщено у книзі й список жертв голодомору 1932 – 33 років у моїх рідних Теліжинцях, який склала з допомогою односельців Лідія Петрівна Бучко. Їх – 78.

Людські спогади, а також власні переживання народили і власні твори: вірші, поему, оповідання, – приурочені темі голодомору, бо не може серце бути байдужим до цієї страшної трагедії моїх співвітчизників. Ці твори теж опубліковані у книзі "Барва смерті – 33-ій", а також у збірці "Вустами правди і болю" (фольклор періоду голодоморів, 2010, 2011) [7].

Все, що вдається дослідити, записати від очевидців, постійно публікую у періодиці, краєзнавчих збірниках і в соцмережах, аби донести правду до памолоди і відновити історичну справедливість.

Благо, минулися людиновинищувальні часи. І нині відкриті архіви, розкрилися вуста, знято багаторічне табу на слово, тож зникає і страх відкрито говорити про голодомори. Відрадно, що Президент України Віктор Ющенко усіляко намагався відновити історичну правду, сприяв пробудженню нашої національної самосвідомости і людської гідности і багато зробив, аби і світ визнав голодомор 1932 – 1933 років геноцидом проти української нації. Тож не будьмо байдужими – заради нашого відродження, заради правди і кращого майбуття. Вшануймо пам'ять невинно убієнних: хтось – записавши спогади очевидців голодомору, хтось – поширенням правди, донесенням її до пáмолоді, свічею пам’яти, квіточкою до могили масового поховання, а хтось – активними діями з упорядкування чи встановлення пам’ятного знака в селі…

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. П’ята книга Мойсеєва "Повторення закону", 28, 53 – 55.
2. Голодомори в Україні у ХХ столітті: Навч. Програма / Авт.-уклад. О. І. Неживий. – К.: МАУП, 2005. – С. 5, 35.
3. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і терор голодом. // Дніпро. – 1990. – №1.
4. Голодомори в Україні у ХХ столітті: Навч. Програма / Авт.-уклад. О.І.Неживий. – К.: МАУП, 2005.
5. Ананіїв П. Лозинова труна: Біогр.-худож. повість. – К.; Нью-Йорк: Вид.-во М. П. Коць, 2003.
6. Сердунич Л. Барва смерті – 33-ій. Статті, спогади, фольклор про голодомор. – Хмельницький, 2004. – С. 10 – 48.
7. Сердунич Л. Вустами правди і болю (Фольклор періоду голодоморів). – Хмельницький, 2009, 2010. 

(Любов СЕРДУНИЧ)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

XXVIII Міжнародна виставка рукоділля та хобі HANDMADE-Expo
З 26 по 29 вересня1 2018 року запрошуємо на Міжнародну оптово-роздрібну виставку рукоділля та хобі HANDMADE-Expo, яка відбудеться на території виставкового центру МВЦ (м. Лівобережна, Броварський проспект, 15).
Читати більше
Чи можу я бути вродливою?
Найважливіше в людині часом неможливо побачити очима. Контуринґ, пластичні операції, дорога косметика, брендові речі, довге волосся з квітами і пташки навколо... Що б ще таке зробити, щоб стати, як дівчата з Instagram? Стати вродливою?
Читати більше