АЛЬТЕР ЕГО: Боротись або разом грати за одну команду?

У кожного з нас є та темний бік, бій з яким ведеться безперервно. Він лякає, та завдяки своїй силі в будь-який момент може одержати перемогу. Але разом ми – одне ціле, як сіамські близнюки. Чому б не визначити "золоту середину", об’єднати зусилля і використати могутність цього альянсу для спільних інтересів?

Друге "я": чужорідна істота, що час від часу набирається сміливості, аби диктувати свої правила, чи той амбітний голос, який мотивує свідомість до змін? Не психолог за фахом, я підготувалася, переглянувши довідники та праці відомих науковців, і маю висновки.

В народі прийнято казати, що люди поділяються на хороших та поганих, загалом так прийнято казати. Та чи не має в цьому судженні грубої помилки? Кажу вам впевнено: помилка стовідсотково є. Досить тієї утопії – кожен з нас вирощує свою особисту тварину, в когось вона авторитарна, в когось - більш боязка. Питання лише в тому, "хто в домі господар": людина чи звір. Чи, можливо, дім все-таки спільний?

Перш за все я погодилась, що ми самі собі створюємо альтер его. Формується воно на основі досвіду дитинства: перших звичок та вподобань, перемог і поразок, образів з навколишнього середовища, які викликали емоційну реакцію та вплинули на світогляд. Простіше кажучи, "інше я" – це ті риси характеру, що росли разом із нами від самого народження, але не мали постійної нагоди себе проявити. Ця загадкова персона подає голос у критичних для нас ситуаціях, до того ж досить несподівано. Остерігатися невідомого в собі – нерозумна тактика, краще дослідити його сильні сторони та, за можливості, почати грати в команді. Бо яким би не був темний бік твоєї натури – ви одного поля гравці. 

Знаю доречну притчу:

Колись давно старий індіанець відкрив своєму онукові одну життєву істину.

- В кожній людині йде боротьба, дуже схожа на бій двох вовків. Один представляє заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції, брехню... Інший вовк представляє добро - мир, любов, надію, істину, доброту, вірність...

Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, трішки задумався, а потім запитав:

- А який вовк вкінці перемагає?

Старий індіанець ледь помітно посміхнувся і відповів:

- Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.

Не гарчіть на собаку в надії її перевиховати, краще задумайтесь над тим, що дух суперництва – це двигун прогресу. В суперечці народжується істина, а в дискусії між внутрішнім голосом та розумом може народитися рішення, варте усіх "золотих середин" на світі, раціональне та виважене. Отже, з тандему двох вовків також буває користь. Повір, тобі є чого повчитись у власної "звірини", як би лякаюче ці слова не звучали. Усі ті якості, що ми спроможні в собі віднайти, ніколи не зроблять нас гіршими, ніж ми вже є наразі. Проте, можна прислухатись до їхньої природи та суті: знезброїти недоліки, скористатися перевагами.  

Якщо в тендітній дівчині живе вовк – він зможе її захистити, якщо у крутому мачо-мені живе маленький хлопчик – разом вони ніколи не сумуватимуть. Якщо у шкільному зануді живе рок-музикант – ці двоє можуть підняти інтелектуальну революцію. Усі наші медалі мають два боки, і ці боки абсолютно рівноцінні. Світ будується на контрастах, але гама його барв завжди набагато ширша, ніж просто "чорне" і "біле" – розмежовувати людей за такою системою якось вже надто недалекоглядно, чи не так?

Як кажуть художники: "картина сама обростає потрібними кольорами", і якщо тягне плеснути конкретних емоцій – можливо це саме те, що потрібно для рівноваги фарб на твоєму полотні.

І звичайно ж, всі ліки мають протипоказання. В цьому випадку воно звучить так: не дозволяй усім своїм его їсти тебе надміру. Бо трапляються випадки, коли егоїсти перестають бачити правду. Ось тоді руйнівні інстинкти справді перемагають.