Абсурд

"Абсурд є тією фазою, котра майстерно маневрує між свідомим та підсвідомим, якщо, звісно, дві вищезгадані категорії взагалі існують на карті карт. Абсурд є надлишком потенційної агресії та непоміркованої емоційності - ну, як же без неї. Абсурд є формою альтернативного світу, реального чи ірреального, але світу". Це цитата Мамардашвілі - розумний був, аж зло бере.

Альтернативний світ - це будь-який світ, котрий йде в розріз із дійсним, хоча, знову ж таки, доказів прямих дійсного світу мало, зокрема в суто понятійно-категоріальному апараті вигаданих систем. Істина живе там, де найменше її очікуюють - тобто перед носом. Але Мераб чітко розумів, що все ж таки якийсь із логосів-форм треба вибудовувати в моментах соціальних адаптацій, тобто нашого сповільненого звикання до тотального хоасу та абсурду. Ідеального нічого не існує, ну окрім, хіба, смерті. Але складне має шанси ще прискладнюватись, а дурне - задурюватись. Тому з альтернативним світом варто бути обережним.

Не вірити в нього, як Гітлер, фанатик-романтик із досі невідомою формою того шизопараноїдального запаморочення, що саме в той момент, коли він напав на союз, оголений Черчіль бігав / вистрибнув з вани/ й викрикував: "все чудово, ми вже перемогли". Ну, це був випадок дійсно задуреного езотерика-містика /хоча в тому й не має чогось надкосмічного/, але із кгб-ешним путіним все складніше: він у всьому вбачає заколоти та вироки, такий собі зевсоподібний божок із червоним хвостом. Можливо, й Нечисть у всій своїй нечисті.

Це, звісно, не Сталін, котрий читав 600 сторінок в день, і не симбіоз романтико-шизоїдного парадигмаліста. Це є постмодерний виклеп якогось інородного суспензійного отрутненого кавалка нечисті, котра за суттю є запереченням будь-якої сутності: я там був, але мене там немає.

Чи, скажімо, входжу й одночасно не входжу, такий собі казковий атомарний кібернетичний організм, який заперечує саме заперечення: від цього нічого доброго.

Краще б ніяк, чим ніяк: ніяковіння є ознакою ніякової ніяковості.

Можливо, замість путіна спрацьовує якась пост-постмодерна гармата ілюзатор, але те, що він зробив із Сирією, це непоправимо.

Людські сльози прямують до ядра Землі.

На все свій час і форми часових парадигмальностей.

Земля підпорядкована страшним заколотам: щось страшне відчувається. Хоча комфотне життя є ознакою тихої смерті, а еволюційні стрибки теж за суттю є вже інволюційними, хоча десь якось те нашарування мало б мати певне виправдання. Не факт, що саме зараз. Але все працює на війну, і війною все скінчиться - тому, певне, світ так пришвидшено розвивається в нікуди з нічим. Бо все давно вигадано, тільки не можемо дати з тим раду. І чи варто. Бо щастя не вічне, як і нещастя, тільки, напевно, треба мати сили й комбінаторику на тую волю.

В новій епосі будуть збудовані біозаводи із біосировиною, і не потрібно буде вирощувати тварин та їх забивати, не треба буде їсти хліб й картоплю - бо від того життя страшенно скорочується. Як скорочується сила нашого геному: в лілії, зокрема, на 30тис.більше геному, ніж в людині, тому не варто наближатись до часів Зевса.

Хоча деколи так хочеться.

Зокрема, за Сталіна всі молились, щоби просто прокинутись, не говорячи про ступені абсурдтизацій....