Абсурд

21 вересня 2016
Roman Bonchuk

"Абсурд є тією фазою, котра майстерно маневрує між свідомим та підсвідомим, якщо, звісно, дві вищезгадані категорії взагалі існують на карті карт. Абсурд є надлишком потенційної агресії та непоміркованої емоційності - ну, як же без неї. Абсурд є формою альтернативного світу, реального чи ірреального, але світу". Це цитата Мамардашвілі - розумний був, аж зло бере.

Альтернативний світ - це будь-який світ, котрий йде в розріз із дійсним, хоча, знову ж таки, доказів прямих дійсного світу мало, зокрема в суто понятійно-категоріальному апараті вигаданих систем. Істина живе там, де найменше її очікуюють - тобто перед носом. Але Мераб чітко розумів, що все ж таки якийсь із логосів-форм треба вибудовувати в моментах соціальних адаптацій, тобто нашого сповільненого звикання до тотального хоасу та абсурду. Ідеального нічого не існує, ну окрім, хіба, смерті. Але складне має шанси ще прискладнюватись, а дурне - задурюватись. Тому з альтернативним світом варто бути обережним.

Не вірити в нього, як Гітлер, фанатик-романтик із досі невідомою формою того шизопараноїдального запаморочення, що саме в той момент, коли він напав на союз, оголений Черчіль бігав / вистрибнув з вани/ й викрикував: "все чудово, ми вже перемогли". Ну, це був випадок дійсно задуреного езотерика-містика /хоча в тому й не має чогось надкосмічного/, але із кгб-ешним путіним все складніше: він у всьому вбачає заколоти та вироки, такий собі зевсоподібний божок із червоним хвостом. Можливо, й Нечисть у всій своїй нечисті.


Це, звісно, не Сталін, котрий читав 600 сторінок в день, і не симбіоз романтико-шизоїдного парадигмаліста. Це є постмодерний виклеп якогось інородного суспензійного отрутненого кавалка нечисті, котра за суттю є запереченням будь-якої сутності: я там був, але мене там немає.

Чи, скажімо, входжу й одночасно не входжу, такий собі казковий атомарний кібернетичний організм, який заперечує саме заперечення: від цього нічого доброго.

Краще б ніяк, чим ніяк: ніяковіння є ознакою ніякової ніяковості.

Можливо, замість путіна спрацьовує якась пост-постмодерна гармата ілюзатор, але те, що він зробив із Сирією, це непоправимо.

Людські сльози прямують до ядра Землі.

На все свій час і форми часових парадигмальностей.

Земля підпорядкована страшним заколотам: щось страшне відчувається. Хоча комфотне життя є ознакою тихої смерті, а еволюційні стрибки теж за суттю є вже інволюційними, хоча десь якось те нашарування мало б мати певне виправдання. Не факт, що саме зараз. Але все працює на війну, і війною все скінчиться - тому, певне, світ так пришвидшено розвивається в нікуди з нічим. Бо все давно вигадано, тільки не можемо дати з тим раду. І чи варто. Бо щастя не вічне, як і нещастя, тільки, напевно, треба мати сили й комбінаторику на тую волю.

В новій епосі будуть збудовані біозаводи із біосировиною, і не потрібно буде вирощувати тварин та їх забивати, не треба буде їсти хліб й картоплю - бо від того життя страшенно скорочується. Як скорочується сила нашого геному: в лілії, зокрема, на 30тис.більше геному, ніж в людині, тому не варто наближатись до часів Зевса.

Хоча деколи так хочеться.

Зокрема, за Сталіна всі молились, щоби просто прокинутись, не говорячи про ступені абсурдтизацій....

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Психолог Ерік Берн про те, як батьки програмують долю своїх дітей
Ерік Берн — автор знаменитої концепції сценарного програмування і теорії ігор. Берн впевнений, що життя кожної людини програмується до п'ятирічного віку, і всі ми потім живемо за цим сценарієм.
Читати більше
Українець, що став прототипом Джеймса Бонда
Чи знали ви, що прототипом славетного Джеймса Бонда був українець? Авантюрист, що погоджувався на найризикованіші завдання. Коли Ян Флемінґ взявся за писання першого роману про "агента 007", нічого вигадувати не довелося – просто взяв за основу колоритного одесита.
Читати більше