"Моїм студентам – з любов'ю і надією"
Передмова
Своєю появою на світ Божий ця книга зобов'язана трьом обставинам: моєму поважаному інституту – МГІМО, моїм друзям і знайомим із соціальних мереж і, на превеликий жаль, кривавій війні в Україні.
У 2008 р., незабаром після швидкоплинної, так званої, п'ятиденної війни між Грузією і Росією за контроль над Південною Осетією, ректор інституту попросив мене підготувати для наших студентів спеціальний курс, який знайомив би їх із базовими навиками медіа-маніпулювання. Цей цілеспрямований інтерес, як неважко здогадатися, був викликаний тим, що, на поширену думку, вигравши у військовому відношенні, Росія програла інформаційну війну.
Оскільки мене і до цього доручення вельми цікавили – теоретично і практично – подібні сюжети, то я сприйняв його не без задоволення і виконав з легкістю. Спочатку медіа-маніпулювання займало лише частину прочитаних мною в інституті курсів. Проте досить швидко з'ясувалося, що саме ця частина найважливіша для розуміння студентами актуальної політики і засвоєння практичних навичок, а також сприймається ними з наростаючим інтересом.
Інтерес підігрівався подіями, які відбувалися в світі: "арабською весною" і політичними протестами в Росії кінця 2011-2014 рр., в ході яких зі всією очевидністю виявилася важлива роль соціальних медіа в політичній мобілізації і пропаганді.
Революційний переворот в Україні та запекла війна, що почалася згодом, дали поштовх ренесансу пропаганди. Зіткнення пропагандистських картин світу, небачена досі запеклість мас-медіа, перетворення їх на психологічну зброю різко підсилили попит на розуміння механізмів того, що відбувається, і забезпечили мирні університетські штудії безліччю актуальних прикладів.
Чесно скажу, я і мої студенти вважали за краще б обійтися без подібної актуалізації. Приріст професійного знання у прямому розумінні слова був сплачений кров'ю і стражданнями безневинних людей.
Окрім університетської кафедри та академічних занять, я веду аккаунти в соціальних мережах. І досвід спілкування там, насамперед у Фейсбуці, показав, що навіть освічені й недурні люди беззахисні і безпорадні перед професійною пропагандою. Особливо ефективна пропаганда у військовий час: вона не вбиває людей, зате сіє хаос, деморалізує волю і вражає свідомість. В цьому відношенні пропаганда схожа на зброю масового ураження.
Загалом, все сходилося на тому, що оформилася не тільки і не стільки навчальна, але перш за все невідкладна суспільна потреба. Потрібно було допомогти людям розібратися у дії пропаганди, навчити їх розуміти її і, за необхідності, використовувати її механізми.
Ми боїмося або насторожено ставимося до того, чого не розуміємо. Думаю, це стан безпорадності, розгубленості та образи пам'ятний всім ще з дитинства. Знання про технологію і техніку
медіа-маніпулювання позбавляє від паралізуючого страху і ціпеніючої беззахисності перед пропагандистським катком, який прасує психіку.
Чітким сигналом затребуваності такого знання став успіх відеозапису лекції, прочитаної мною в квітні 2014 р. для студентів одного з пітерських ВНЗ. Майже годинна лекція "Як дивитися новини під час війни" набрала більше півмільйона переглядів на відеохостингу Youtube (Користуючись можливістю, хочу публічно подякувати невеликому пітерському каналу Nevex tv. й особисто Тетяні Маршановій за цей запис і його розповсюдження).
А масове бажання студентів писати дипломні роботи про пропаганду, про зразки інформаційного протистояння в Україні й у зв'язку з Україною, ствердило мене в намірі підготувати книгу про медіа-маніпулювання.
Книга, яку тримає в руках читач, загалом повторює логіку і структуру навчального курсу для студентів одного з факультетів МГІМО. Хоча, окремі технологічні і технічні аспекти медіа-маніпулювання в ній опущені. Деякі знання – назву їх услід за Пельовіним "бойовим НЛП" – не варто пускати в широкий і безконтрольний обіг.
За жанром книга об'єднує підручник, науково-популярне видання (те, що на Заході називають non-fiction) і практичну допомогу. Вона адресована не тільки студентам і може бути використана не тільки в навчальних і просвітницьких цілях. Книга корисна і навіть необхідна всім, хто хоче зрозуміти пропаганду, протистояти пропаганді і/або зайнятися пропагандою.
Річ у тому, що технології і техніка інструментальні, вони перебувають поза сферою моралі і цінностей. Їх можна використовувати як в благих, так і в антигуманних цілях. Це як літак: до місця призначення на ньому можна доставляти пасажирів і вантажі, а можна – бомби. Все, що стосується медіа-маніпулювання, від початку етично сумнівно, якщо не виразитися сильніше і визначеніше.
Про медіа-маніпулювання і пропаганду написано багато. Практично все опубліковане (а також багато чого вельми цікавого і важливого з неопублікованого й такого, що не має шансів бути опублікованим) російською та англійською мовами мною було прочитане або уважно переглянуте. Я утримаюся від історіографічного огляду, тим більше, що переважна більшість книг і статей в значній частині повторюють одна одну. Згадаю лише дві роботи, які можна назвати протилежностями.
На мій смак, найтямущіша, найґрунтовніша і найменш ідеологічно ангажована робота про медіа-маніпулювання належить перу американців Еліота Аронсона та Ентоні Пратканіса ("Епоха пропаганди: Механізми переконання, повсякденне використання і зловживання"; є декілька видань російською мовою).
Вельми відома в Росії книга Сергія Кара-Мурзи "Маніпуляція свідомістю" являє собою яскравий зразок того, як фантасмагорична методологія – химерна суміш марксизму і конспірології – повністю знецінила розлогий зміст. Як я вже не раз переконувався, марксизм радянського ізводу руйнує інтелект.
Загалом, за деякими виключеннями, вітчизняна література про пропаганду і медіа-маніпулювання як джерело натхнення і магістральної ідеї охоче використовує найбільш розгнуздану конспірологію. Це апріорі знецінює подібну літературу. Не можна ж серйозно ставитися до "професорів", які впродовж півтора десятка років обіцяли "крах долара" і "розпад ЗДА". Народжувати подібні "перли" здатний лише смерковий або делірійний розум.
У своїй книзі я уникав зайвого теоретизування соціологічної властивості. Не вбачаю особливої користі для читачів у порівняльному знанні концепцій пропаганди. Коли будинок палає, треба рятуватися і гасити вогонь, а не задаватися питаннями про його хімічний склад і причини спалаху. За теперішніх часів знання пропаганди і про пропаганду повинно носити не споглядальний і теоретичний, а практико-орієнтований та інструментальний характер.
Для розуміння природи медіа-маніпулювання принципово важлива не соціологія, а когнітивістська психологія. Саме зусиллями психологів-когнітивістів дано пояснення, чому людська психіка сприйнятлива до пропаганди і яким чином ми раз-у-раз потрапляємо в пастки маніпуляторів.
Технології і техніка медіа-маніпулювання описані і класифіковані вже без малого як століття. Я відібрав найефективніші з них, які використовуються частіше, ніж інші, і розкрив їхню дію на актуальних прикладах. Самі собою технології і техніка вельми прості, що природно: ефективні прийоми за своєю суттю, зазвичай, прості, складні речі важко відтворювані, а тому малоефективні.
Не варто змішувати ефективність із зовнішніми ефектами. У пропаганді все повинне працювати на кінцеву мету, "трюки" поза стратегічним контекстом можуть бути красиві, але безглузді й навіть контр-продуктивні.
Актуальні приклади – це реальність сучасної Росії і війни в Україні. Було б безглуздо в книзі, написаній російською мовою і адресованій російськомовним читачам, оперувати прикладами Сполучених Штатів і Західної Європи та струшувати архівний пил з пропагандистських операцій давно минулих днів. Хоча зарубіжні та окремі історичні приклади мною теж наведені.
Важливо розуміти і завжди пам'ятати, що технології і техніка маніпулювання мають універсальний характер, їх застосування не залежить від характеру політичного режиму і міри свободи масмедіа. Більше того, саме в плюралістичному політичному і медійному середовищі використовуються найвитонченіші технології.
Я щиро вдячний друзям і знайомим з владних інституцій та керівництва російських ЗМІ, які відповіли на мої незліченні питання і висловили цінні зауваження про рукопис книги. Через властиву їм скромність, ці люди вважали за краще залишитися неназваними.
Моя велика сім'я мужньо терпіла постійну поглинутість чоловіка, батька, сина, брата й дядька інтелектуальними штудіями. Я вдячний їй за терпіння і розуміння.
Студенти не тільки надихали мене щодня, а часом і щогодини (окрім блаженного липня і серпня!) своєю тягою пізнання і освіжаючим неуцтвом одночасно, але й написали низку цікавих дипломних робіт, матеріали яких використовувалися в книзі.
Із задоволенням назву імена молодих людей, які проявили дослідницьку жилку та інтелектуальну зацікавленість. Це Алія Заріпова, Даніела Істратій, Михайло Пантюшов, Марія Прокофьєва і деякі інші.
Дипломні роботи Юрія Анцифєрова, Аліни Іванової та Артьома Тюріна зробили важливий вклад у сьомий розділ книги, присвячений маніпуляціям в мережі та соціальних мережах. Ці славні випускники МГІМО-университета можуть повноправно вважати себе співаторами.
Друзі та знайомі у соціальних мережах, насамперед у Facebook, стимулювали мене тоді, коли засинали студенти.
Персонально я хочу подякувати:
Олені Биковій, котра прищепила мені інтерес до соціальних мереж;
Анні Ломагіній, котра примушувала не забувати Миколу Гумільова;
Марії Гурскій – за те, що була.
Проте, якою б значною не була співучасть у книзі тих або інших людей, вона написана мною, і лише мною, і я несу інтелектуальну відповідальність за цю працю від першого до останнього рядка.
Шановне видавництво "ЕКСМО" люб'язно погодилося винести мої "праці і дні" на широкий суспільний огляд, за що я йому щиро вдячний.
Лещу себе надією, що книга збудить інтелектуальний інтерес і спонукає хоч би деяких читачів задуматися над нібито самоочевидними речами. Світ не такий, яким він здається!"
Переклад здійснено за:
"Абсолютное оружие. Основы психологической войны и медиаманипулирования": Эксмо; Москва; 2015 ISBN 978-5-699-83914-8
Далі буде
