13 січня – Щедрий Вечір та свято Маланки: традиції, обряди, прикмети

12 січня 2018
Редакція
За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), українці святкують Щедрий Вечір.

Це залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.
  Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

У навечір'я Нового року (тепер – 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоби подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка…

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан – напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це – "Голодна кутя", Богоявленне навечір'я.

В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами – символом щедрості, багатства. Добродій Свирид Галушка з Київщини отак згадує Щедрий вечір:
– Мамо, а де наші тато?
– А хіба ж ви мене не бачите, діти?
– Не бачимо, тату!
– Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!
Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім'ю до столу, до "щедрої куті" — "щоб у достатках і спокої других свят дочекати!"

Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

Щедрий вечір, пане господарю,
Стережи, Боже, твого товару,
Твого товару, всякого статку,
Молім Бога за отця, за матку.
Добрий вечір!


Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, "пироги".

Обряд "Водіння Кози"

"Як було мені років дванадцять, – продовжує Свирид, – водили ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хати мінялися, бо ж кожному цікаво бути козою…
– Як же ви робили козу?
– Та як – оце вистружемо обруча з білолозу. На грубшому кінці розколина – роги. Тоншого – вставляємо в розколину і в'яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев'яні ложки – вуха. На протилежному кінці обруча – ломачка з віхтиком: це хвіст.
Кому припаде бути козою, одягає обруч – щоб ріжки приходились на голову, а хвіст – за спину. Накидають кожуха – вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та "морду" видко було. Рукави звисають донизу – це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе віхтиком – "крутить хвостом".

Крім "кози", є в компанії ще "кіт" з торбою на сало – це найменший із хлопців, перебраний на кота з довгими вусами. Він нявчить – просить сала.

Як добре смеркне, починаємо водити "козу". Завидна з "козою" не ходять.
Приходимо до хати, один біжить під вікно і гукає:
– Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!
А дядько ніби відмовляється: так належиться по звичаю:
– Немає де тій козі розгулятися – тісно в хаті!
– Та пустіть, бо змерзла!
І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:
– Та я вже пустив би, але… що дядина скаже?
Козовод – до дядини:
– Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!
– Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!
– Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!…
– Я хату помастила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!
Коза знову: "Ме-е-е!"
– Та йдіть уже, йдіть… Тільки добре співайте!
Першим іде старший козовод і веде "козу", за ними – "кіт", а за "котом" – всі щедрівники. Увійшли, поскидали шапки, "добрий вечір" сказали – не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:

Нуте, панове,
Нуте, мурове,
Поставайте вряду,
Я козу веду!


"Коза" і "кіт" тупають у такт пісні – витанцьовують. А діти смикають – то "козу" за хвоста, то "кота" за вуса… тішаться! Щедрівники всі хором співають:

Наша козиця –
Вже стара птиця,
Недавно з Києва,
З довгими кісьми:
– Ногами стопчу,
– Рогами сколю,
– Хвостом змету!
Що на горі вовк з вовченятами,
То в долині коза з козенятами.
Ой, де взявся вовк
Та козу натовк,
А вовченята – за козенята.
Де взявся заєць
Став козу лаять:
– Ой, ти, козиця,
Старая птиця,
Діточкам та й не матиця.
Ухопила серпок,
Та й по полю: скок, скокі
Нажала сніпок
Та й змолотила,
Своїх діточок
Та й накормила!
Ой. не йди, коза,
У темні ліса,
Там стрільці-гонці
З острова Хортиці!
Що перший стрілець –
Козак-молодець,
Ударить козу під правоє вухо.
З лівого вуха потекла брюха!
Тиць, коза впала,
Хвіст свій задрала.


"Коза" падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. "Кіт" її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:

Треба козиці три куски сала.
"Кіт": 
Мяу, мяу… сала!
Щоб коза встала.
Хор:
Ой, устань, козо.
Та й струсися!
По цьому дому,
По господарю
Ізвеселися!


"Коза" схоплюється і починає танцювати.
Хор співає:

Ой, слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть!


"Коза" йде до печі, задирає морду і нюхає. Хор:

Хозяїн іде, пожиток несе.
Перший пожиток:
Мірочка гречки
На варенички.
Другий пожиток:
Мірочка жита,
Щоб коза сита.
Третій пожиток:
Решето вівса,
Зверху ковбаса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки –
Кварта горілки,
А з цеї мови
Будьте здорові!


Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом – в один голос:
– Будьте здорові з празником!

Старший козовод — до "кози":
– Кланяйся хазаїну й хазайці!

"Коза" кланяється господареві, господині та всім дітям – по черзі. Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п'ять грошей. "Кіт" – до господині:
– Мяу, мяу… сала, щоб коза брикала!

Козовод:
– Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!
– Нема сала, миша вкрала! – говорить господиня. Або: Сало – погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!…

А "кіт" усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало – "котові" в торбу, пиріг – у мішок козоводові, а гроші – в скриньку скарбникові.

Виходячи з хати, щедрівники кажуть:
– Прощавайте! Дай Боже, щоб того року діждали!

Вийшли на вулицю, оглянулись навколо – скрізь темно… Село вже спить, тільки ген-ген на горі світиться: то дівчата "Меланки" справляють. Козовод:
– Хлопці, ходім!

Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з "Меланкою" – поскидали машкари, за стіл сідають. Ми всі разом:
– Ме-е-е!…

Дівчата, чуємо, гукають:
– Козоводи прийшли, пускайте їх до хати!

Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій "дохід" – на стіл… Гуляємо всі разом!
 

Меланка

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, на них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили "дриглю", щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Парубоча "Меланка"

За "Меланку" вбирається парубок, що вміє "штуки викидати" – добре жартує.

"Меланка" має свій "почот", сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.

Все це – в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли… Одним словом – хто як зумів!

Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. "Циганка" пристає ворожити, "циган" – коні міняти, "ведмідь" танцює, "коза" грає на скрипці, а "журавель" – найвищий парубок у селі – вибиває в бубон.

Діти юрбами бігають за парубочою "Меланкою", та й старі не раз вибігають на вулицю, щоби подивитись на веселу компанію…

До кожної хати ватага не заходить – йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:

Ой, господар, господаречку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!


– Просимо!

Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:
– Добрий вечір вам у хаті!
– Доброго здоров'я! А які ж ви кумедні, – щебечуть дівчата, – і ведмідь, і коза… А Грицько який! Де це ти таку хустку доп'яв? Мабуть, мати каглу затикала?!
– Мовчіть, дівчата, – "Меланка" соромиться!
– Ха… Ха… Ха… Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?
Отак жартують над "Меланкою", а "вона" – байдуже: шукає віника сміття розкидати, свіжих глиняків – припічок "мастить".

Господині знають цю звичку і все ховають, щоб "Меланка" не знайшла.
Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:

Наша Меланка – неробоча,
На ній сорочка парубоча …
Люди ідуть на жнива,
А Меланка – на пива!
Люди ідуть з серпами,
А Меланка – з шклянками!
Люди нажали по сім кіп,
А Меланка – один сніп!
Пішла Меланка на містечко,
Купила собі пасьминечко.
Пряла вона – від кур до кур,
Напряла починків – один гур!
Дала кицькам мотати,
Кицьки взяли – втікати!
Збіглися люди – дзвонити,
Кицьку з починком ловити!
А ловили – не вловили,
Нашу Меланку похвалили…


– Та годі вам! – обзиваються дівчата. – Якоїсь кращої співайте! Козо! Де ти?

В середину кола входить "коза" і починає вибрикувати – танцює під спів хору:

Го-го-го, коза!
Го-го-го, сіра!
Го-го-го, біла!

Ой, розходилася, розвеселилася
По всьому дому, по веселому!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає…
Де коза – ногою, там жито – копою!
Де коза – рогом, там жито – стогом!
А в нас на Сандрівці усі хлопці – стрільці.
Встрілили козу у правоє вушко,
В правоє вушко – в саме сердечко!
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку:
Надулась жила, коза ожила
Та й пішла коза, та й стрибаючи,
Та стрибаючи, гасаючи,
Своїх діток та шукаючи!…
Трррт, коза!


"Коза" тупнула ногою – аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
– Добра "коза", гарно танцює!
– Гарно, тільки засапалася, як дід Марко у ярмарку. Бач – роги помокріли!
– А ти що хотіла – вибити "козу" закаблуками і щоб піт не виступив?!
– Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!..
В середину кола ввійшов орач. Хор співає:

Твої воли, Мої воли –
Гей, гей! А впереді Два ведмеді –
Гей, гей! А в пригоні Дві вороні –
Гей, гей! В колесниці Дві синиці –
Гей, гей!


Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні. Після орача витанцьовує сівач, а далі – ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.
Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкари і на запрошення дівчат сідають до столу.

Дівоча "Меланка"

Водять "Меланку" й дівчата. Дівоча "Меланка" має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її "молодою" – вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем – жупан, шапка, шаровари, чоботи. Вся дівоча ватага іменується дружками.

Дівчата з "Василем" та "Меланкою" до хати не заходять – щедрують під вікном:

Ой, на річці, на Йордані,
Добрий вечір на Мелані.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на сей вечір!..
Наша Меланка, як біль, біла,
Нашу Меланку журба з’їла.
Васильчику-чічільчику,
Посію тебе на городчику,
Та буду тебе шанувати:
Тричі на день поливати!
Тричі на день поливати
І в неділю підгортати!


Або ще заспівають "дністрянської Меланки":

Наша Меланка у Дністрі була,
У Дністрі була, дністровую воду пила,
На камені ноги мила,
Білий хвартух замочила:
– Повій, вітре, буйнесенький,
Висуши хвартух тонесенький!
– Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши хвартух межи люди!
– Повій, вітре, на болото,
Висуши хвартух, як золото!
– Повій, вітре, на дубині,
Висуши хвартух на дівчині!
Добрий вечір!


– А, здорові були, дівчата! Котра з вас "скарбник"? Щоб Меланці "на вінок" гроші кинути?!…
Отак колись щедрували!

Дівчата ворожать

Хоч дівчата і самі з "Меланкою" ходять, і парубочу "Меланку" частують вечерею, проте знаходять час поворожити.

Ворожать переважно так само, як на "Андрія" ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються перехожих чоловіків: "Дядьку, як вас звати?", кидають через хату чоботи – куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде… Перелічують кілки в плоті: "удівець, молодець…". Дівчата-гуцулки зав'язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев'яти. Дев'ятий перев'язують хустинкою і ранком дивляться: рівний, гарний – наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й "доля" крива!… На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на "Андрія" пса годували, щоб довідатись: "Котра з нас перша заміж піде?"

На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді – за багатого заміж піде, тільки "пшикне" головня і тріску не видасть – за бідного!

В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них:
 
  • виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою – таким і буде суджений: якщо пес, то лихим, а життя собачим, вівця – тихим і сумирним тощо;
  • біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;
  • кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: "Суджений-ряджений, розчеши мені голову!". Хто присниться, з тим і випаде одружитись;
  • або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: "Суджений-ряджений, перевези через місток". Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.

Дівки-чарівниці в цю ніч збирають "дивацьке" зілля "нечуй-вітер". Хто його знайде – а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають – той може зробитися "нечуваним і небаченим"…

На Лівобережжі про "нечуй-вітер" існує повір'я, що це зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність "нечуй-вітру" – він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок. Про "нечуй-вітер" згадують і народні пісні, як ось: "Ой, поріс чебер під нечуй-вітром…"

Чародійна ніч…

Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для віруючих людей "розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя – на хліб, глини – на мід".

На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: "Не хліб ся купає в воді, але я – в здоров'ї і силі!" Набираючи води в коновку, вона примовляє: "Я не беру воду, але мід і вино!…" Повертається ґаздиня до хати, всі сплять – ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: "Абисьте були такі величні, як святий Василь величний". У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий рік вся родина вмивається тою водою, і це "принесе щастя на гроші через увесь рік!"

Новорічна ніч на Гуцульщині – свято печі. "Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець – вона ся віддає!" – так кажуть гуцули про піч. Ранком на "Меланки" ґаздині старанно змащують піч глиною – "аби не кляла, що немащена!"… Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає – "бо тяжко їй танцювати…" Звечора на піч кладуть овес – "аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць".

О. ВОРОПАЙ "Звичаї нашого народу"

Народні прикмети

Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:
 
  • якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
  • якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
  • якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
  • якщо падає м'який сніг – на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
  • який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
  • якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.
 
Джерело: traditions.in.ua
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Індивідуальність у моді: які відтінки обрати на осінь-зиму (2018/2019). Продовження
Продовжуємо тему кольорових тенденцій в колекціях провідних дизайнерів сезону осінь-зима 2018/2019. Як завжди, модельєри влаштували феєричні покази, показавши вишуканість та водночас контрастність образів. Детальніше — у статті.
Читати більше