10 важливих міркувань про життя від Стівена Фрая

2. Киньте з'ясовувати, що спільного в успішних людей, подивіться краще, що об'єднує всіх людей неуспішних: вони весь час говорять тільки про себе. «Мені потрібно зробити це, мені потрібно те ...» - перші два слова зазвичай «мені потрібно». Тому-то їх ніхто і не любить, і тому вони ніколи не отримають того, що хочуть, через свої вічні «мені треба, я, мене, я, мій» ... Цікався оточуючими, користуйся очима, щоб дивитися на світ навколо, а не на самого себе, і тоді ти влаштуєшся, станеш цікавим, і люди до тебе потягнуться. Вони тягнуться до тепла і чарівності, які випромінюють ті, кому щиро цікаві інші. 

3. Багато разів я прикладав руку до грудей, щоб відчути, як під її астматичним тремтінням б'ється мотор серця, здіймаються легені, циркулює кров. У цих відчуттях мене вражало, наскільки величезна сила, якою я володію. Не чарівна, а справжня сила. Сили просто жити і чинити опір труднощам вже досить, але я відчував, що в мене є ще й сила творити, примножувати, радувати, розважати і видозмінювати.

4. Одного разу я мало не видав книгу в жанрі корисних порад. Вона називалася б «Стівен Фрай — про те, як стати щасливим: успіх гарантовано!». Люди, купивши її, виявляли б, що вона складається з порожніх сторінок, і тільки на першій написано: «Перестаньте себе жаліти — і ви будете щасливі». А решту сторінок призначені для малюнків або записів цікавих ідей, — ось яка це була б книжка, до того ж чиста правда. Так і хочеться вигукнути: «О, як все просто!» Але ні, насправді перестати себе жаліти зовсім не просто, це страшенно важко. Тому що нам завжди себе шкода, врешті-решт, вся Книга Буття про це.

5. Мені іноді допомагає думати про настрій і почуття так, як ми думаємо про погоду. Ось кілька очевидних фактів: погода реальна; її неможливо змінити, просто пожалів, щоб вона змінилася. Якщо темно і йде дощ, значить, темно і йде дощ, і ми це не виправимо. Сутінки і дощ можуть протриматися два тижні поспіль. Але коли-небудь знову стане сонячно. Наблизити цей день не в нашій владі, але сонце з'явиться, він настане.

Точно так само і з настроєм, мені здається. Неправильно думати, ніби наші почуття ілюзорні, ні, вони цілком реальні. Депресія, тривога, апатія так само реальні, як погода, і точно так само нам непідвладні. І ніхто в цьому не винен. Але і вони пройдуть, неодмінно пройдуть. Як ми миримося з погодою, так само доводиться миритися і з тим, яким іноді здається життя. «Сьогодні мерзенний день», — констатуємо ми, і це цілком реалістичний підхід, що допомагає нам обзавестися чимось на зразок уявної парасольки. «Ей-ей, тут дощ, я в цьому не винен і нічого не можу з цим вдіяти, треба перечекати. А завтра цілком може виглянути сонечко, і вже тут я свого не втрачу».

6. Дехто впевнений, ніби їхній самореалізації заважають численні азіати в Англії, існування королівської сім'ї, інтенсивність дорожнього руху у них під вікнами, підступність профспілок, влада байдужих роботодавців, небажання служб охорони здоров'я серйозно поставитися до їхнього стану, комунізм, капіталізм, атеїзм, та що завгодно, насправді, - за винятком тільки їхньої власної бездумної нездатності взяти себе в руки.

7. У мене є теорія — велика частина бід нашого дурного і захоплюючого світу виникає з того, що ми раз у раз перепрошуємо за те, за що просити вибачення нітрохи не слід. А ось за те, за що слід, відмовляємося, вважаємо не обов'язковим. [...] Мені слід просити вибачення за віроломство, зневагу, обман, жорстокість, відсутність доброти, марнославство і ницість, але не за міркування, викликані моїми геніталіями, і вже тим більше не за сердечні пориви. Я можу жаліти про ці пориви, гірко про них журитися, а часам лаяти їх, клясти і посилати до біса, але просити вибачення — ні, за умови, що вони нікому не приносять шкоди. Культура, яка вимагає, щоб люди просили вибачення за те, в чому вони не винні, - ось вам гарне визначення тиранії, як я її розумію.

8. Парадоксально, але ненависть до себе — один з головних симптомів клінічного нарцисизму. Лише розповідаючи самим собі й усьому світові, як ми себе ненавидимо, ми забезпечуємо собі водоспад похвал і виразів захоплення, якого, як ми вважаємо, заслуговуємо.

9. Імовірно, зараз я більш щасливий, ніж раніше, і все ж повинен визнати, що проміняв би всього себе, такого, яким став, на те, щоб бути тобою, вічно нещасним, нервовим, диким, здивованим і зневіреним 16-річним Стівеном. Злим, обійнятим тривогою і безглуздим, але живим. Тому що ти вмієш відчувати, а вміти відчувати - важливіше, ніж те, як себе почуваєш. Омертвіння душі — єдиний непростимий злочин, а якщо щастя на щось і здатне, так це на те, щоб замаскувати омертвіння душі.

10. Якщо вдуматися, у любові немає мети — це і робить її настільки величною. Мета є в сексу, в сенсі розрядки або, іноді, розмноження, але любов, як будь-яке мистецтво, за висловом Оскара Вальда, марна. Саме непотрібні речі роблять життя таким, що заслуговує того, щоб жити, і одночасно наповненою загрозами: вино, любов, мистецтво, краса. Без них життя безпечне, але не варто занепокоєнь.

Джерело: fit4brain.com.

Обкладинка - pinterest.com.