«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри,
що схожі на побілені гроби, які зверху здаються
гарними, а в середині повні кісток і всякої нечисті.
Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а в
середині ви повні лицемірства і беззаконня»
Євангеліє від Матвія
Хто і чим конкретно може допомогти Україні у збереженні її територіальної цілісності і незалежності? Відповідь на це запитання більшість із нас, мабуть, бачить у діях США, країн Євросоюзу, світової спільноти. Тільки їхня рішуча протидія брутальній спробі геополітичного переділу кордонів (анексії територій), може охолодити гарячі голови кремлівських керманичів.
На нашу біду проти України вже давно ведеться справжня пропагандистська, психологічна та економічна війна. Часами це була прихована, а сьогодні відкритий, брутальний кремлівський наступ – збройний та ідеологічний, метою якого було і є відродження новітньої, великої Російської імперії.
Треба сказати, що нинішня російська агресія поставила Україну перед дилемою «бути чи не бути». Водночас, вона оголила правду про яку ми досі не знали: йдеться, зокрема, про відсутність прагматичної української оборонної доктрини, стратегії розвитку сучасних Збройних Сил України, свідомий розвал державних підмурків.
Де-факто, останні дні продемонстрували усім нову тактику «прихованої» агресії – вторгнення військових підрозділів чужоземної держави без розпізнавальних знаків, влаштування масових безпорядків, психологічного тиску інакомислячих (йдеться про Крим, корінного його населення), використання в цих діях криміналітету, а також застосування різного роду провокацій.
Тепер стало зрозуміло, що міжнародні інструменти (сили) із збереження та підтримки миру у світі уже не є засобом ефективного і швидкого реагування на подібні спроби військової окупації інших країн, бо надто бюрократичні процедури і механізми приведення в дію колективних сил безпеки як у Європі, так і у всьому світі. Просте підтвердження цього (про це, до речі, зауважують чимало працівників мас-медіа): ми звертаємось до НАТО з проханням у важку хвилину допомогти у забезпеченні охорони стратегічних об’єктів (АЕС). Однак позитивної відповіді наразі немає, як, у нашому випадку, немає і гарантії, що якась із терористичних груп (а їх достатньо) не вдасться до диверсії, наслідки від якої можуть бути катастрофічними…
Віддамо належне – світ за нами: чимало роблять в роз’ясненні реального стану справ в Україні на різноманітних рівнях у Європі, Америці братня Польща, українці Америки, Канади, їхні уряди, Англія, Франція, Німеччина. Сподіваємося, їхні зусилля будуть ще більш наступальними і дозволять стабілізувати ситуацію в Україні, не дозволять Росії зруйнувати загальноприйняті міжнародні правила співіснування країн і націй.
Ми ж наразі спробуємо знайти пояснення тому, звідки бере початок зло, яке поставило нашу державу на край прірви?.. Неупереджений аналіз пройденного нами шляху наводить на думку, що разом з чужою в принципі ідеологією та філософією розбудови демократії, суверенності на «російський штиб» всі 23 роки нашої незалежності, багато в чому залежали від внутрішніх факторів: повної енергетичної залежності України від Росії змушувала наших керманичів у розв’язанні важливих доленосних питань консультуватися з Кремлем, приймати половинчаті рішення, часом злочинні, і займати невизначену, багатовекторну політику, залишатися в орбіті домінуючого впливу Москви.
Як підсумок, крім певних поступів у розбудові демократичних інститутів, ми отримали справжню систему поголовної корупції у виконавчих структурах влади, судах, в прокуратурі, відбулося зрощення силових органів з криміналітетом, безвідповідальність чиновників. До всього цього додаймо відсутність зрілого громадянського суспільства. Тож завжди обирали не тих, кому можна було довіряти. Людські чесноти, цінності, християнська мораль, віра в Бога загубилися, знівелювалися (особливо на сході країни)… Виборці легко погоджувалися віддати голос за «гречку», «30 срібняків»… Народ дурили, обіцяли, обкрадали: одні багатіли непомірно, інші – виживали, мігруючи по чужих країнах в пошуках заробітків. По-суті, руйнувалось все українське: не тільки армія, розвідка, СБУ, але й економіка.
«Держава» в державі привела до Майдану. Здавалося б, після трагічних його сторінок, багаточисельних жертв, а, в підсумку, втечі «Гаранта» в Росію, ми зможемо з полегшенням взятися за розбудову справді демократичної европейської країни. На жаль, прозріння прийшло не на всіх. В час, коли народжувалося зріле громадянське суспільство, на іншому боці перегруповувалися ті, які впродовж багатьох років «допомогали» Януковичу (а, отже, Кремлю) грабувати державу, знищувати її, здавали оптом і в роздріб своїм господарям з Півночі національні надбання. Регіонали й досі не вважають за потрібне покаятись за всі злочини, вчинені ними проти України. Кров «Небесної сотні», реальна загроза державності ні до чого їх не зобов’язують… Така їхня мораль: всіляко стараються зберегти те, що їм уже не належить, а тому і уповають на російську «визвольну місію», федералізм, розчленування України. Бо ж нікому з представників ПР (далеко не бідних функціонерів, а також мільярдерам Ахметову, Пінчуку та іншим менш заможним) і в голову не прийшло на власні кошти придбати для ЗСУ військову техніку, літаки, зрештою, допомогти країні грішми. Українська казна порожня, зате їхні рахунки – аж ніяк за ці роки не зміліли.
Зміліла тільки совість.
Вважаю, що до свого сумління мають в ці дні звернутися і нинішні керівники держави та всі, кому дав шанс опинитися на Олімпі при владі на місцях Майдан. А він є і сьогодні нашою Правдою і Совістю. Над ним лунала і лунає Молитва до Бога…
Богдан Пилипів
P.S. Ілюстрація автора в техніці пірографії «Небесна сотня» – наша совість».
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
