Зворушлива історія подружньої пари з Донбасу

Неймовірно зворушлива історія подружньої пари з Донбасу, яка перейшла на українську мову. Такі люди надають наснаги і віри в майбутнє України. 

Я з Краматорська, моя дружина Інна- з Маріуполя, чверть сторіччя ми розмовляли російською. До цього звикли наші батьки, наші колеги, наші друзі, сусіди – всі. Ми самі до цього звикли. Це і є одна з головних перепон для того, щоби почати говорити українською: ми боїмося не виправдати очікування нашого оточення, боїмося осуду, боїмося втратити друзів. Тут потрібна сміливість. Жартома я кажу, що саме мова диктує такі правила: хоче, щоб українською розмовляли тільки сміливі та вільні.
 
Немає нічого такого, що не стало б легким через звичку. І я так само, спочатку робив безліч помилок, роблю їх і тепер, але одразу сказав собі, що я не здамся і повністю перейду на українську. Чому? Українці як ніколи в історії хочуть змін у країні, але частина з нас готова перекласти всю відповідальність на інших: нехай політики зміняться, а я подивлюсь з боку. Думаю, це одна з форм ледачості. Якщо я сам не готовий до змін, то яке моральне право маю вимагати змін від інших?

Країна – це мільйони людей і якщо ми прагнемо змін, то маємо бути готові змінюватися самі. Кожен, хто прагне реформ і просить владу думати про народ, має кожного дня себе питати "Чи думаю я про добробут інших більше, ніж про власний?", "Чи я сам цілком чесний?", "Чи я дію на благо країни, культури, мови?" Думаю, що Україна зміниться не завдяки писаним законам, а тільки тоді коли мільйони людей дадуть схвальні відповіді на ці питання.

Ми з дружиною перейшли на українську, робимо свій маленький внесок, і тішить, що наші діти будуть чути її з перших секунд життя. Я щасливий від думки, що мій особистий "січовий" рід звільнився від тимчасового впливу довжиною майже в сторіччя, повернув собі РІДну мову і передаватиме її далі. Для мене це є уроком історії, що не можна стерти пам’ять народу, свідченням, що русифікація провалилася. Українці згадують, хто вони є і якою мовою вони проголосили себе вільним народом.

Павло Вишебаба
Інна Вишебаба

Джерело: Переходь на українську