Як і чому вмирають мови?

До певної міри зрозумівши процес формування мовного розмаїття людства, ми мусимо перейти до сумного зворотного боку цього процесу. Як і всі живі організми, мови здатні не тільки народжуватися і розвиватися, а й вмирати теж. Список лише відомих науковцям мертвих мов є довшим, ніж список нині чинних, притому що про сотні інших мов, якими теж колись розмовляли мешканці нашої планети, просто не збереглося жодних відомостей.

Мови вмирають за всіх історичних епох, в усіх регіонах світу. Це явище має дві відмінні навзаєм іпостасі. Ми вже зазначали, що сам собою історичний розвиток ідіомів спочатку ускладнює нащадкам розуміння мови своїх предків, а на певному етапі робить таке розуміння цілком неможливим без спеціальної підготовки. Мова Гомера й мова сучасних греків є, фактично, різними мовами, як і мова Заратустри й сучасний фарсі, мова Конфуція й путунхуа, латинська й італійська (іспанська, французька…), санскрит і гінді (маратхі, бенґальська…) тощо. До новітніх видань "Енеїди" Котляревського часто додають словничок незрозумілих слів – імовірно, майбутні покоління українців муситимуть читати цю поему вже в перекладах… Можна сперечатися про те, наскільки для опису такої еволюції доречно вживати словосполучення "смерть мови", проте неможливо заперечити, що цей процес мусить пережити кожна жива мова, земне буття якої виявиться достатньо тривалим.

Але далі ми вестимемо мову не про еволюцію, а про інші, набагато численніші ситуації, коли мови виходять з ужитку через експансію інших мов, які захоплюють нові ареали та знаходять собі нових носіїв, предки яких належали до іншої мовної спільноти.

Ситуація паралельного функціонування кількох мов на одній і тій же території, загалом, є вельми поширеною в світі. Інколи функції мов при цьому чітко поділені – приміром, ними говорять представники різних конфесійних громад; або однією користуються в місті, а другою розмовляє село; або одна є мовою еліти, а друга – простолюду й т. ін. Притаманна, передовсім, домодерним суспільствам поділеність функцій мов здатна, якщо не назавжди (жодний соціальний поділ не є абсолютним і незмінним), то, принаймні, на довгий час стабілізувати ситуацію. В інших випадках між мовами стихійно виникає конкуренція майже в стилі дарвінівської боротьби за існування. Будь-яка перевага однієї мови збільшує її шанси вистояти в цій боротьбі й, зрештою, розширити свою соціальну базу коштом мов-конкурентів.

Таку конкуренцію за право на виживання нераз називають мовною війною. Фактори перемоги й, відповідно, поразки в цій війні часто є непроявленими, а тому той чи інший вислід змагань за мову нераз виглядає випадковим збігом обставин, який важко пояснити. Приміром, у VII ст. н. е. кочовики-булгари зайняли територію північно-східних Балкан, незадовго перед тим заселену слов'янами. Булгари принесли свою власну мову, тюркську за походженням, яка, дарма що нею розмовляли завойовники, протягом наступних 2-3-х століть поступилася місцем слов'янській мові… В IX ст. схожа історія повторилася в Паннонії: прийшлі кочовики-мадяри підкорили осіле слов'янське населення, утворивши суспільство, в якому угорська стала мовою військово-адміністративної верхівки. Але тут, за всієї подібності висхідних умов, був реалізований протилежний сценарій – на загальнонаціональну мову перетворилася саме угорська, поволі витиснувши місцеві слов'янські говірки! Лишається припускати, що товща століть приховала від нас важливі відмінності цих двох ситуацій, котрі спричинилися до різного їх розв'язання.

Які ж чинники допомагають мовам вистояти в конкурентній боротьбі?.. Назвемо лише основні, пам'ятаючи при цьому, що приклади дії кожного з них "у чистому вигляді" відшукати майже неможливо – зазвичай різні чинники діють одночасно, притому нераз у протилежних керунках…

А) Мабуть, найбільш потужним фактором, який сприяє перемозі в мовній війні є позиція політичної влади на боці однієї з мов. Передовсім дією цього фактора пояснюється, приміром, таке, майже універсальне явище, як поширення мови метрополій в колоніальних володіннях. Заангажованість владних чинників може прибирати різноманітних форм: від жорстокого лінгвоциду – до ліберального сприяння "бажаній" мові, заохочення саме її використання, ба навіть позірного, але нещирого "нейтралітету" влади в мовному питанні.  

Б) В багатьох випадках шалька терезів схиляється на бік тієї мови, якою розмовляє більш численна верства населення – навіть якщо останню не протегує владна верхівка. Підкоривши Китай, маньчжури мусили акцептувати зрештою китайську мову; нащадки Вільгельма Завойовника згодом заговорили англійською; грізні, але кількісно нечисленні вікінги, захопивши безліч територій в Європі, жодній з них не спромоглися прищепити свою мову…

В) Ефективним чинником підсилення позиції однієї з конкуруючих мов є здатність її адептів зіпертися на потужну зовнішню підтримку. Так, нечисленну громаду італошвайцарців уберігає від асиміляції та обставина, що їхня мова має розлоге "продовження" на Апеннінському півострові; зі схожих причин ще менш численна громада німецькомовних бельгійців не поспішає розчинятися у валлонському чи фламандському середовищі. Попри скорочення питомої ваги російськомовців у більшості колишніх "радянських республік", "великий и могучий" утримує домінантні позиції на їх теренах завдяки активній присутності там російських медій та російської політики.

Г) За інших рівних умов значними шансами на перемогу в мовній війні володіє та мова, якою розмовляють елітні верстви населення. Так, наприкінці ХІХ ст. Литва вже понад сто років перебувала в складі Російської імперії, проте в краї відбувалася не так русифікація, як полонізація. Останню не підтримували владні чинники, але вищі прошарки суспільства були польськомовними… Вже кілька десятиліть індіанські мови кечуа та аймара мають статус державних у Болівії, однак іспаномовність ділових та інтелектуальних кіл країни фактично блокує використання цих мов у публічних практиках.

Д) Мова, позбавлена владної підтримки або елітного статусу, великою мірою здатна "відігратися", здобувши панівні позиції в царинах релігії, культури тощо. Відомо приміром, що саме іслам розширив межі арабського світу від Гібралтару до Євфрату, причому в деяких країнах, що зазнали арабізації, кількість арабськомовних прибульців була мізерною… Після завоювання Греції римлянами оперта на могутню культурну спадщину мова Аристотеля не лише не здала позиції, а продовжила поширюватися Середземномор'ям і великою мірою опанувала самих завойовників – приміром, Цезар не лише листувався грецькою, але, за деякими свідченнями, свої останні слова "Й ти, Бруте?.." вимовив саме нею… 

Е) Перемога у мовній війні нераз дістається тій мові, носії якої спроможні створити інклюзивне, привабливе, насичене соціальними ліфтами середовище. Навпаки, мови, пов'язані з відсталими, позбавленими динаміки соціальними укладами мають значні шанси вийти з ужитку. Так стрімка й вельми успішна полонізація литовців у Речі Посполитій великою мірою була зумовлена привабливістю польських шляхетських звичаїв для литовської еліти. В Латинській Америці консерватизм індіанських громад та обмеженість попиту на інтелектуальну продукцію в індіанському середовищі відчутно гальмують розвиток мов корінного населення, які через це стрімко втрачають носіїв.

Є) У мовній війні неабияку вагу має згуртованість громади мовців, її опірність чужим впливам, усвідомлення нею власних інтересів, готовність та вміння їх відстоювати. Відомо, наприклад, що в Радянському Союзі найуспішніше опиралися русифікації народи Прибалтики. Ще за радянських часів автор цих рядків намагався зрозуміти причини цього явища і не знайшов інших його пояснень, ніж висока національна свідомість литовців, латишів, естонців.

Не слід забувати також, що наслідки мовних війн істотно залежать від позамовних чинників: економічних, демографічних, соціальних, мілітарних тощо. В будь-якому разі конкуренція між мовами точиться протягом цілої історії людства й у її ході мови, неспроможні в той чи інший момент захистити свої позиції, відступають, а нераз і остаточно припиняють своє земне буття.