Війна продовжується

Що є війна? Коли чітко бачиш ворога навпроти себе і знаєш, що або він тебе, або ти його. Альтернатив немає – вони були у якомусь іншому житті. Не надто заманливий вибір.

Так от – війна… Коли нагору "прорвалася" нарешті уся конфліктність та мізерність твоєї особи, і ти залишається наодинці із цим всім… З цим у собі…

Коли єдиною зброєю є думка, єдиними ліками – дія, єдиною гарантією – ти.

Боячись війни, усвідомлюю раптом, що вона завжди у мені. Я постійно на фронті, із моїм найбільшим страхом стати дезертиром! Я тягну на себе якісь примітивні бронежилети, думаючи, що врятує проти моєї безпорадності та страху. Я кричу на допомогу – але на цій війні у мене немає союзників.

Я думаю – а може перетнути кордон і все. З кінцями. Інший паспорт, світ, інша я.  В черговий раз щось нове та інше. Добре там, де нас нема – а що далі?

Моя внутрішня індивідуальна безкомпромісна війна.
Я її боюся – і вже цим одним "боюся" роблю її сильнішою.
Є варіант здатися в полон. Але чого тоді варті ті всі жертви, попередні війни? Мені вже достатньо багатьох перемир’їв, які стільки разів оголошувалися. Це глухий кут, відтягування часу. Лише пірнувши з головою у бійню, можна вижити.

Більше думаю, більше ускладнюю…
Війна є. Вона буде завтра,  післязавтра. Здатися в полон – втекти – боротися? Мабуть, боротися.
Продовжую давати свою мізерність.