В'ячеслав Гук. ЛИСТ ІЗ РІО

ЛИСТ ІЗ РІО
 
Вірі Вовк
 
З поштової скриньки – лист, чекаєш на котрий:
9 жовтня 2000-го року, Ріо…
За вікнами – клен, наче вмочений в жовту вохру,
на конверті наліпка «prioritario» – зліва.
 
У вестибюлі, внизу, – великий закурений фікус
і натовп рухливий, як військо царя Менелая,
дівчинка з білим пацюком, що не має віку,
і сонячна смуга, яка мармур підлоги крає.
 
Заслугою стає кожне мовлене слово,
що є птахом, каменем, ядром гармати,
зерном, звільненим од полови,
пострілом, який роблять солдати.
 
Так землемір здійснює давній намір –
і в землю пухку – встрягає чобіт.
Поле, що пам’ятає гамір
перших граків, – значно щиріше родить.
 
Із двох полюсів, із двох голосів – вагоме
переконання у мозку, сльози в очах – площина,
на котрій – колір вапна, калюжі, сукна, вагона,
питво для хворих із лікарні Блаженного Августина.

В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримські елегії», 2013.