Спиридон Черкасенко

24 грудня 1876 р. в містечку Новий Буг на Херсонщині (нині Миколаївська область) народився Спиридон Феодосійович Черкасенко у селянській родині. Степ широкий, поля неозорі, мовчазні могили (кургани), старий батьківський яблуневий сад, у якому можна було заблукати, поодинокі хатки.
  Світ опіки бабусі та батька, рідна мова, козацькі казки. Як і старший брат, закінчив двокласну школу, правда, тишком-нишком позичав та почитував "Кобзаря", бо старший не брав забороненої книги до семінарії. Потім уже було Новобузьке початкове училище, перші вірші, які хлопчина писав російською, далі – Новобузька учительська семінарія.
  Із 19-ти років С. Черкасенко вчителював на шахтарських селищах Донбасу, у різних народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка, Улянівка, Юхів). Він викладав російську словесність, всюди розмовляв так, як його навчили – "только на литературном языке", і ображався, що діти не бажали його розуміти.

Почав юнак шукати шляхів порозуміння: відвідував учнів вдома, придивлявся до їхнього життя. Відзначив, що родини школярів спілкувалися так, як його рідні – українською. Роздумував, що недаремно отримує від влади гроші "за обрусєніє".

Якось зайшов С. Черкасенко до хати одного з учнів. Роздивився і побачив дві книги на шафі. Одна була "Кобзар" Тараса Шевченка, а друга — "Збірник поезій" М. Чернявського. Попросив дати йому книги додому – почитати. Перечитав – і відкрив красу "простої мови". Почав Спиридон надибувати книги українських авторів; ходив на колодки на вечорниці, співав і слухав пісень. Зрештою, написав власні пісні:
  25-річного С. Черкасенка перевели на посаду вчителя на Лідіївські рудники (колишня Юзівка). Там він дев’ять років учителював, спостерігав за життям шахтарів. Першим в українській літературі Черкасенко вдався до малої прози (цикл оповідань про дітей і тварин) з шахтарської тематики.

Просвітянська робота учителя царським поліцаям була не дуже до вподоби. Напередодні революції 1905 р. у Черкасенка було проведено домашній обшук, самого заарештовано і звільнено з посади. Але тоді українці допомагали друзям – і Микола Садовський прийняв безробітного у своєму київському театрі, як культурного референта та касира. Варто сказати, що С. Черкасенко – автор понад двадцяти оригінальних драматичних творів. Найкращі драматичні твори С. Черкасенка були поставлені в театрі М. Садовського. З 1910 р. Спиридон Черкасенко жив у Києві, працював у редакціях журналів "Світло", "Літературно-науковий вісник", "Дзвін".

З початком Першої світової війни всі українські періодичні видання було закрито, С. Черкасенко знову працює в театрі М. Садовського.

У 1917–1918 рр. Спиридон Черкасенко уклав читанки й букварі для українських шкіл ("Буквар", "Рідна школа", "Читанка", I, II, III, IV, "Найпотрібніші правила правопису", "Граматка" та ін.). Разом з театром М. Садовського в 1919 році він переїхав до Кам’янця-Подільського, куди перебрався уряд УНР. Цього ж року Міністерство освіти УНР запропонувало С. Черкасенку готувати підручники для українських шкіл, тому відрядило його до Відня, де він працював у різних видавництвах ("Дзвін", "Українська школа", "Земля"), укладаючи та редагуючи українські книжки.

На жаль, у Відні він не знайшов спільної мови з українською еміграцією, в якій панував розбрат і міжпартійна ворожнеча. С. Черкасенко залишив Відень, перебрався до Ужгорода, який був тоді у складі Чехо-Словаччини. Працював із Садовським, з Марійкою Підгірянкою у "Просвіті". У цей час Спиридона Черкасенка, як багату наречену, улещували представники совєтів, умовляли публічно покаятися, облити брудом діаспору та повернутися в Україну.

Коли стало зрозумілим, що Спиридон Черкасенко непохитний, його ім’я заборонили на території Україні, його творчість визнали "ворожою радянській владі", викреслили з літературного процесу, підручники вилучили з обігу. Тому-то українець переїхав до Праги, точніше, до кінця своїх днів винайняв убогу кімнату у місцевому готелі, в селі Горні Черношіце.

Сьогодні ми читаємо, що Спиридон Черкасенко – поет, представник Празької школи, чиї пісні співали вояки УНР. Як відзначає класик літературознавства Bohdan Rubchak: "Недооцінена його велика заслуга в формуванні українського модернізму під псевдом Стах".

У 1937 р. Спиридон Черкасенко видав бестселер "Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів". За мотивами цього роману український кінорежисер Сергій Омельчук відзняв художній фільм "Дорога на Січ".
  15 березня 1939 р. мадярські гонведи пішли у збройний напад на посталу тоді Карпато-Українську державу, закатували тисячі українських героїв, між якими був єдиний син Спиридона Черкасенка. Після цієї звістки Спиридон Черкасенко тяжко захворів. Самотнього хворого доглядали ченці.

8 лютого 1940 р., сидячи за письмовим столом із пером у руці, Спиридон Черкасенко обрав вічність. Поховали його на Ольшанському цвинтарі у Празі. Поряд – могили О. Олеся та С. Русової.