Смертельно довга ніч

А знаєте яка довга ніч? Напевно кожен з вас не спав хоч раз цілу темну пору доби, темрява огортає душу у неприязну свиту тиші, і кожен звук здається страшним гарчанням монстра, над головою непроглядна темрява стелі. А що, якщо над головою не стеля, а безкрає, чорне, усипане зорями небо? А що, якщо кожен звук у темряві не вигаданий, а справжня череда з автомату або рух танків? А що, якщо ви в холодній ямі, а біля вас не подушка, а автомат? Тоді ніч буде довга?

Неймовірний мерзенний холод землі проймає до кісток, де там до сну, в будь-який момент тебе похоронять заживо, у твоєму ж окопі. Серце невпинно стукає, коли чує, якийсь шелест, може це вони знов прийшли? Але не страшно, треба землю боронити, а що як завтра до твого дому доберуться, до дітей твоїх?

Тут біль, тут кров, тут люди падають снопами, навічно мертвих захисників землі. Тут мати чекає сина, а їй привозять чуже бездиханне тіло частинами, а вона плаче, вірить, що син ще живий, ще повернеться, а сама хоронить чужого синочка. І все пече пиріжки сину, який ось-ось прийде додому. Та мати не знає, що син вже в окопі спочиває, цю довгу ніч не пережив.

Скільки ще не звершилось у його житті, а кров вже хлеще невідомо звідки, гора землі на грудях встати не дає. Думка мучить, померти, не може: "Як моя мати, як рідная ненька без мене проживе, з ким поговорить, хто хату побілить, буде чекати, знаю, до останнього чекатиме". Блакитні очі замруть у німому болі, серце в останнє калатне в грудях, останнє повітря вийде з легень теплою парою у студений мороз, припорошить снігом яму, яка стала бійцеві домом на віки, а на весні червоні мальви зацвітуть у пам'ять про ту ніч, яку не вдалось пережити.

Скільки історій болючих, сумних у домах українців, скільки земля забрала бійців у свої окови, скільки дівчат лишилось вдовами, скільки дітей сиротами? Кому потрібна та війна, хто за нею стоїть? Невже така черства душа людей, на вірну смерть хлопців посилати? А владі що з того? Гинуть та й гинуть, якби хотіли, давно б війни не було б! Реформами вони займаються, а скільки ще людей загине? Мало вам крові?

Радимо вам також почитати:
Уривок із книги "Башня"
Герої не вмирають або Про тих, що мовчали
Письмо к матери русского солдата