Не покидай мене, життя...

Не покидай мене, життя.
У вічності ще встигну загубитись.
Насолодитись дай до самозабуття.
До дна дозволь коханням впитись.
 
І лиш тоді, коли все відцвіте,
І зрозумію я, що й це я знаю,
Тоді лиш забери життя пусте,
Коли нікого вже не покохаю.
 
Я граю в піжмурки зі смертю. Ну, і що ж?
Її здурити важко, але можна.
Десь переможно барабанить дощ.
І про кохання мріє жінка кожна.
 
Я не сприйму поразки аж ніяк.
Нехай мене на кусники хоч крають.
Життя прожив собі так-сяк.
Та мертві, мабуть, не кохають.
 
Що ж я робитиму у тих світах,
Де на кохання й натяку немає?
Хоч я тепер в поважних вже літах,
Але серденько ще кохає.
 
Життя, гальмуй, не поспішай, зажди.
Ще встигнеш зупинитися, благаю.
Довічно я, навіки й назавжди
Божественно і щиро все кохаю.
 
Анатолій ВЛАСЮК
5 січня 2018 року