Не покидай мене, життя...

Не покидай мене, життя.
У вічності ще встигну загубитись.
Насолодитись дай до самозабуття.
До дна дозволь коханням впитись.
 
І лиш тоді, коли все відцвіте,
І зрозумію я, що й це я знаю,
Тоді лиш забери життя пусте,
Коли нікого вже не покохаю.
 
Я граю в піжмурки зі смертю. Ну, і що ж?
Її здурити важко, але можна.
Десь переможно барабанить дощ.
І про кохання мріє жінка кожна.
 
Я не сприйму поразки аж ніяк.
Нехай мене на кусники хоч крають.
Життя прожив собі так-сяк.
Та мертві, мабуть, не кохають.
 
Що ж я робитиму у тих світах,
Де на кохання й натяку немає?
Хоч я тепер в поважних вже літах,
Але серденько ще кохає.
 
Життя, гальмуй, не поспішай, зажди.
Ще встигнеш зупинитися, благаю.
Довічно я, навіки й назавжди
Божественно і щиро все кохаю.
 
Анатолій ВЛАСЮК
5 січня 2018 року


Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Ольга Басараб
Ольга не могла без громадсько-політичної діяльності: працювала в "Жіночій громаді", "Просвіті", "Пласті"; була серед організаторів першої жіночої чоти Українських Січових Стрільців, яка складалась із 33 жінок і 300 чоловіків.
Читати більше