Михайло Романишин: як доброта і патріотизм стали сенсом творчості українця

Михайло Романишин (1933-1999) - художник, який все життя оспівував Україну - дуже яскрава фігура на скрижалях української історії живопису.
  В його творчості з'єдналися дві своєрідні та яскраві школи живопису: закарпатська і київська. Від батьківського порога та від аудиторій і майстер-класів Ужгородського училища прикладного мистецтва (1948-1953 рр.) беруть початок життєві й творчі шляхи художника.
  Карпати виховали Михайла щирим українцем і були для нього невичерпним джерелом художнього натхнення. А з Києвом його зріднили студентські роки в художньому інституті (1953-1960 рр.) І понад сорок років життя і праці. "Між Карпатами і Києвом, - підкреслював він, - багато спільного в структурній побудові рельєфу. Крім того, Київ ніби моноліт і в історичному сенсі. І доля у нього сувора, бурхлива і прекрасна, як і в Карпат". Цим пояснюється зображення художником київських сюжетів переважно з висоти пташиного польоту, немов з гірських вершин.

Синтез закарпатської та київської живописних шкіл визначив індивідуальний стиль Михайла Романишина - переконливе постійність і дбайливе ставлення до традицій українського живопису.
  Загострене почуття обов'язку змусило Михайла Романишина займатися суспільно-культурною та адміністративною діяльністю, обмежуючи свою заповітну пристрасть - малярство. Визнаний художник працював у Міністерстві культури, неодноразово обирався відповідальним секретарем Спілки художників України, був членом правління Спілки художників СРСР, членом комісії у справах ЮНЕСКО, публікував статті та рецензії, був організатором численних виставок українського образотворчого, народного та декоративного мистецтва в Україні, Європі та світі. 



Останні 11 років життя Михайло Романишин очолював найбільшу мистецьку скарбницю України - Національний художній музей.
  Михайло Миколайович був людиною незрівнянної духовної краси, благородства і любові. Своє життєве і творче кредо він сформулював в одному з останніх інтерв'ю: "Для кожного творця - письменника, композитора, актора або художника - найважливіше любити те, що становить суть його творчості, те, що ти стверджуєш прикладом свого життя. Це - думи про Батьківщину, високі ідеали і сумлінна праця. Все інше, на мою думку, тільки доповнює, поглиблює, розкриває ту тріаду. З тієї ж любові виникає і прагнення високого професіоналізму - прояв чесності й честі кожної людини, а не тільки художника".

(via)