Киянка у камуфляжі та Пікассо

2014 рік, Київ, серпнева спека,  вулиця десь у центрі міста. Стукіт тонких підборів по бруківці сигналізував всім довкола: "Увага! Крокує справжня жінка!". Сигнал був правдивий. Чарівне довго і прямо-волосе біляве створіння старанно перебирало ніжками сірничинками, кваплячись у справах. Лаконічний фасон сукні А-подібного силуету, унікальні ручної роботи аксесуари видавали у ній натуру стильну і впевнену. Все тримається купи. Одне тільки збивало з пантелику – колір сукні. Він так різко вибивався із літніх світло пастельних плям натовпу, що лишав по собі незабутнє враження. І не своєю незвичністю, а винятковою актуальністю. Актуальністю, яку породжує саме життя, а не абстрактні заяви так званих експертів, які з незворушністю патологоанатому препарують вподобання загалу, аби потім громадськості повідомити, що вона відстала від життя і не має жодного уявлення про моду.

Актуальний принт у серпні 2014 року в Україні? Квітковий? Геометричний? Смугастий? Звучить смішно. Тому що не до того, аби розмірковувати – чи здатна смужка зробити стрункішою фігуру, за якою давно плаче спортзал. Але нагадаю, та дівчина була одягнута так, що вивертали голову за нею і жінки, і чоловіки. Ви вже здогадалися? Саме так – сукня  з камуфляжу.

Кожен у тому побачить свій символізм. Для когось принт із плям, що стохастично наповзають одна на одну, - це сигнал розуміння подій на сході, солідарність із тими, хто зі зброєю в руках боронить світ від брутальної несправедливості. Гламурно підкована публіка знає, що камуфляж для жінок, як модний тренд було заявлено вже давно. Початок 21 століття, 2000 рік і Жан Поль Готьє презентує вечірні сукні з камуфляжним принтом. Особливо ніхто тому не шокувався. Час від часу на подіумах той чи інший дизайнер куштує на зуб стиль мілітарі, а разом із тим відповідний плямистий малюнок.

Але мало кому відомо, що саме у 2014 році минає рівно 100 років з часу винайдення камуфляжного принту, як такого. Одразу уточнимо, що маскувальний макіяж, яким, так думаю, не гербували навіть скіфи - не рахується. Маємо на увазі камуфляж, як геометричний малюнок, спрямований на те, аби маскувати об’єкт з метою завадити його викриттю.  

Художник маскувальник – особливий статус під час Другої Світової війни. Його образ увічнено у світовій літературі. "Синя борода" неповторного Курта Воннегута: "…комусь з армійських прийшло в голову, що по части маскування художники - те, що треба. І правильно: ми були те, що треба! Те, що треба! Як ми дурили німців нашими містифікаціями! Вони і зрозуміти не могли, що для них становить небезпеку в нашому розташуванні, а що ні. Та до того ж нам і жити дозволялося як художникам, чхати ми хотіли на форму та на всілякі  воєнні  ритуали. Нас ніколи не включали до звичайного воєнного з'єднання, такого, як дивізія або там навіть корпус. Накази нам віддавав безпосередньо Головний штаб".

Але залучати художників до маскувальної справи почали ще за часів Першої світової. І не в Сполучених Штатах, а у Британії.

І  не те щоб їх навмисне шукали, і наказували бути маскувальниками. А так сталося, що абсолютно мирна людина  художник-ілюстратор Норман Вілкінсон під час Першої світової війни служив на одному з  човнів Британського Королівського флоту. І потерпав Королівський флот, як німець під Сталінградом, тому що проти підводних німецьких човнів був безсилим. Німці, користуючись перископами, легко знаходили жертву і  трощили британські крейсери, як горіхи білка. Доходило до того, що впродовж доби британський флот втрачав до 8 кораблів.

Наказу, який змушував художника думати над тим, як заховати з поля зору перископа величезний корабель, думаю, не існувало. Швидше за все ілюстратор Вілкінсон, як гідний британець, не був пересічним виконавцем наказів, і думав завжди. І, стомившись грати у рулетку з субмаринами противника, дійшов висновку – потрібно влаштувавши ілюзію, велике зробивши маленьким. Закони перспективи навиворіт, і за відсутності супутникових систем наведення, ніяка субмарина не зможе вирахувати відстань до крейсера.

Звісно Вілкінсон знав останні модні течії в живописі. Авангардизм підкорював світ, на той час кубісти не тулилися по закутках, а були хлопцями проворними і заповзятими! Вони проривалися в салони, утверджуючи думку, що лінія може бути тільки ламаною! Пікассо свого відомого "Арлекіна" створює за 5 років до початку війни.     

Не інакше, як під впливом тогочасного сучасного мистецтва, Вілкінсон ламає простір і задуми німців вщент рознести Королівський флот! Оптична ілюзія у стилі кубізму вдається – ідея розмальовувати крейсери в смужку не викликає відрази навіть у найконсервативніших воєеспеців. Вони не побоялися бути кумедними, і британський флот перетворився практично на  пересувну виставку авангардистів. А мотив маскувальних смуг отримав назву - камуфляж Dazzle.

Щоправда, маскувальна техніка плямами також мала місце. Німецька армія саме так розфарбовувала шоломи своїх вояків. Хто додумався до такої ідеї? Поки не знаю. Але в кожної ідеї є свій автор. Дослідження тривають.

На фото крейсер у камуфляжі Dazzle, а також пропозиції дизайнерів на 2014 рік: