Гель, пінка чи гідрофільна олія: чим краще вмивати обличчя та як не пересушити шкіру
З'ясовуємо у статті.
Читати більше
Читати більше
| 0 | 289 |
Хочете перейти до оформлення чи робити покупки далі?
Дмитро Дяченко - один із засновників українського стилю в архітектурі
|
29 серпня 2014
Ганна Черкаська |
130 років тому, 28 серпня 1884 р., м. Таганрог народився Дмитро Дяченко, український архітектор, один із засновників українського стилю.
Дмитро Дяченко народився у багатодітній сім'ї власника шевської майстерні, який походив з села Патлаївки (Полтавщина). Перші роки життя Дмитра пройшли в Новочеркаську, де він закінчив церковно-приходську школу та навчався у гімназії. Потім хлопець перейшов у технічне училище, далі поступив до Харківського технологічного інституту. Правда, після закінчення першого курсу в 1908 році Дмитро перебрався до Петербурга, де одночасно навчався у двох учбових закладах — Академії мистецтв та Інституті цивільних інженерів. У 1905 р. українці С.Тимошенко, М.Даміловський. О.Литвиненко створили в інституті студентський гурток прибічників розвитку української архітектури "Громада". На літні канікули члени цього гуртка їздили в Україну, досліджували архітектурні пам’ятки; замальовували старовинні будівлі, церкви, дзвіниці, монастирі тощо. У 1909 р. на чолі цього гуртка став Д.Дяченко.
Ще студентом Дмитро Дяченко створив безліч проектів будівель, частина з яких були втілені в життя. Найбільш відомі з них головний вхід на Всеросійську сільськогосподарську виставку в Москві і земська лікарня в Лубнах Полтавської губернії (1913). У 1913 р. в с. Круглику Дмитро Дяченко спроектував будинок А.Климова, чим розпочав формування нового архітектурного стилю – українського необароко. У 1915 р. зодчий спроектував будівлю церковно-археологічного музею для м. Кам’янця-Подільського та будинок міської управи для Ковеля, переміг у конкурсах на проект меморіальної каплиці Шеметів і невеликої церкви у Харкові.
Закінчивши інститут у 1915 р., Дмитро Дяченко отримав звання цивільного інженера і працював земським інженером у Полтаві.
Протягом 1917–1937 рр. він працював земським інженером Київської губернії та головним інженером тресту "Київцукор", архітектором Київського комунального відділу, проектної майстерні Київської міськради та ін. Перед головним архітектором "Київцукру" і головою технічної секції Сільськогосподарського наукового комітету УРСР поставили завдання розробити проект сільських житлових і громадських будинків. У 1918 р. його обрано головою Товариства українських архітекторів, у 1918–1921 рр. він обіймав посаду ректора заснованого за його участі Київського архітектурного інституту. У 1922 р. за "неблагонадійність" Д.Дяченка звільнено з посади ректора. У 1924 р. архітектурний інститут перетворено на архітектурний факультет, а згодом – його було об’єднано з Інститутом пластичних мистецтв.
У 1926–1931 рр. зодчий спроектував комплекс споруд Української сільськогосподарської академії (нині – Національний університет біоресурсів і природокористування) в Голосіївському районі. Дослідники відзначають високу художню якість споруди Лісотехнічного факультету, пізніше були споруджені корпуси інститутів агрохімії та землеробства. У 1929–1931 рр. зведено споруду Зоотехнічного (згодом – Ветеринарного) інституту на вул. Васильківській.
У 1930 році Дяченко опинився в опалі. Його барокові твори, про які раніше добре відгукувалося багато архітекторів і преса, були піддані різкій критиці. Звинувачували Дяченка передусім у націоналізмі. Органи ОДПУ вперше заарештували Дяченка в Києві в 1931 році. Звинувачення: "участь у контрреволюційній націоналістичній діяльності".
Дяченку дозволили працювати в архітектурі, але в його творах вже були відсутні елементи українського бароко, які були замінені архітектурою класицизму (будівля Торгової академії на бульварі Шевченка, зоотехнічний факультет УСХА).
Протягом 1932–1935 рр. Д. Дяченко викладав архітектурне проектування в майстерні Київського художнього інституту. У 1934–1937 за його проектом зведено Торговельну академію (нині – корпус Міністерства освіти України) в Києві.
З 1935 року архітектор жив у Москві, але вже 1 липня 1941 року Дмитро Дяченко був заарештований. Після перебування в Лефортовому, де ув’язнений підірвав здоров’я, ухвалою Особливої наради НКВС СРСР звинувачений у "націоналістичній діяльності" архітектор отримав вісім років таборів.
21 травня 1942 року Дмитро Михайлович "достроково" помер "від пелагри III ступеня виснаження" в концтаборі НКВС у Саратовській області.
Підготовлено за інтернет-матеріалами
Дмитро Дяченко народився у багатодітній сім'ї власника шевської майстерні, який походив з села Патлаївки (Полтавщина). Перші роки життя Дмитра пройшли в Новочеркаську, де він закінчив церковно-приходську школу та навчався у гімназії. Потім хлопець перейшов у технічне училище, далі поступив до Харківського технологічного інституту. Правда, після закінчення першого курсу в 1908 році Дмитро перебрався до Петербурга, де одночасно навчався у двох учбових закладах — Академії мистецтв та Інституті цивільних інженерів. У 1905 р. українці С.Тимошенко, М.Даміловський. О.Литвиненко створили в інституті студентський гурток прибічників розвитку української архітектури "Громада". На літні канікули члени цього гуртка їздили в Україну, досліджували архітектурні пам’ятки; замальовували старовинні будівлі, церкви, дзвіниці, монастирі тощо. У 1909 р. на чолі цього гуртка став Д.Дяченко.
Ще студентом Дмитро Дяченко створив безліч проектів будівель, частина з яких були втілені в життя. Найбільш відомі з них головний вхід на Всеросійську сільськогосподарську виставку в Москві і земська лікарня в Лубнах Полтавської губернії (1913). У 1913 р. в с. Круглику Дмитро Дяченко спроектував будинок А.Климова, чим розпочав формування нового архітектурного стилю – українського необароко. У 1915 р. зодчий спроектував будівлю церковно-археологічного музею для м. Кам’янця-Подільського та будинок міської управи для Ковеля, переміг у конкурсах на проект меморіальної каплиці Шеметів і невеликої церкви у Харкові.
Закінчивши інститут у 1915 р., Дмитро Дяченко отримав звання цивільного інженера і працював земським інженером у Полтаві.
Протягом 1917–1937 рр. він працював земським інженером Київської губернії та головним інженером тресту "Київцукор", архітектором Київського комунального відділу, проектної майстерні Київської міськради та ін. Перед головним архітектором "Київцукру" і головою технічної секції Сільськогосподарського наукового комітету УРСР поставили завдання розробити проект сільських житлових і громадських будинків. У 1918 р. його обрано головою Товариства українських архітекторів, у 1918–1921 рр. він обіймав посаду ректора заснованого за його участі Київського архітектурного інституту. У 1922 р. за "неблагонадійність" Д.Дяченка звільнено з посади ректора. У 1924 р. архітектурний інститут перетворено на архітектурний факультет, а згодом – його було об’єднано з Інститутом пластичних мистецтв.
У 1926–1931 рр. зодчий спроектував комплекс споруд Української сільськогосподарської академії (нині – Національний університет біоресурсів і природокористування) в Голосіївському районі. Дослідники відзначають високу художню якість споруди Лісотехнічного факультету, пізніше були споруджені корпуси інститутів агрохімії та землеробства. У 1929–1931 рр. зведено споруду Зоотехнічного (згодом – Ветеринарного) інституту на вул. Васильківській.
У 1930 році Дяченко опинився в опалі. Його барокові твори, про які раніше добре відгукувалося багато архітекторів і преса, були піддані різкій критиці. Звинувачували Дяченка передусім у націоналізмі. Органи ОДПУ вперше заарештували Дяченка в Києві в 1931 році. Звинувачення: "участь у контрреволюційній націоналістичній діяльності".
Дяченку дозволили працювати в архітектурі, але в його творах вже були відсутні елементи українського бароко, які були замінені архітектурою класицизму (будівля Торгової академії на бульварі Шевченка, зоотехнічний факультет УСХА).
Протягом 1932–1935 рр. Д. Дяченко викладав архітектурне проектування в майстерні Київського художнього інституту. У 1934–1937 за його проектом зведено Торговельну академію (нині – корпус Міністерства освіти України) в Києві.
З 1935 року архітектор жив у Москві, але вже 1 липня 1941 року Дмитро Дяченко був заарештований. Після перебування в Лефортовому, де ув’язнений підірвав здоров’я, ухвалою Особливої наради НКВС СРСР звинувачений у "націоналістичній діяльності" архітектор отримав вісім років таборів.
21 травня 1942 року Дмитро Михайлович "достроково" помер "від пелагри III ступеня виснаження" в концтаборі НКВС у Саратовській області.
Підготовлено за інтернет-матеріалами
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
Умови використання матеріалів сайту
Скопіюйте цей код на ваш сайт, або блог:
UA Modna
0
Facebook
Для коментування потрібно увійти
Повідомити про помилку
Давно мрієте? 6 книжок, щоб почати писати
Ось шість книжок, які допоможуть подолати страх порожньої сторінки, збудувати сюжет і знайти власний голос. І 2 поради з кожної, якими я хочу заохотити вас їх прочитати.
Читати більше
Читати більше
| 0 | 309 |
Суші без сирої риби: які роли замовити в Чернігові?
Багато хто роками обходить японську кухню через стереотип: суші — це обов'язково сира риба. Насправді ж основа ролу — це правильно зварений рис і норі, а начинкою може бути якою завгодно.
Читати більше
Читати більше
| 0 | 291 |