Минуло два роки від початку відкритої агресії Росії проти України. Почавши з підтримки втікача Януковича та окупації Криму, росіяни не зупинилися – ось уже два роки палає Донбас. І треба ж було так статися, що агресію ту Путін вирішив розпочати під час зимових ігор в Сочі?!
Якщо під час власне Олімпіади світ ще ні про що не здогадувався, то з початком Паралімпіади – змагань спортсменів з інвалідністю – розпочалася анексія Криму. Але українські спортсмени, попри все, вийшли на спортивні майданчики Сочі та показали всьому світу свою незламність. Незламність духу.
Серед них – тендітна Юлія БАТЕНКОВА-БАУМАН. Вона – багаторазова чемпіонка і призерка всеукраїнських та світових першостей з біатлону та лижних гонок. За плечима Юлії – три паралімпіади: Турин (2006), Ванкувер (2010) та Сочі (2014). Юлія Батенкова-Бауман нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2006) та ІІ ступеня (2010). І все це вона отримала, що називається, "однією лівою". Так-так. Бо праву руку Юлія втратила у автокатастрофі. Її ще називають "Срібною леді Паралімпіади". Як живе Юлія? Як вона йшла до своїх висот? Про що мріє? Про це ми з нею і поговоримо.
Юлія Батенкова-Бауман народилася 20 вересня 1983 року в м. Сімферополь (Крим, Україна), з п’яти років займалася гімнастикою. 1991 року в безтурботне дитинство Юлії увірвалася страшна автокатастрофа, у яку восьмирічна тоді дівчинка потрапила з родиною. Як наслідок – мама і маленький братик загинули, а Юлія перенесла ампутацію правої руки. Але вона не здалася і заново навчилася писати, чистити картоплю і робити інші домашні справи. Заново навчилася жити. Згодом Юлія з родиною переїхала на Волинь. Саме там вона і закінчила школу та отримала вищу освіту, а також – почала займатися спортом.
Зимові види спорту зацікавили Юлію не одразу. Спочатку вона стала багаторазовою чемпіонкою України з легкої атлетики на бігових дистанціях 400 і 15 м. Із 2004 року Батенкова-Бауман почала займатися зимовими видами спорту. Юлія стала призером на етапах Кубків світу з лижних гонок сезону 2004-2005 років і є майстром спорту України міжнародного класу з лижних перегонів (2005 рік) та біатлону (2006 рік). Загалом же – з 2005 по 2008 роки Юлія брала золоті, срібні та бронзові нагороди в Кубках світу з лижних перегонів та біатлону.
2006 року Юлія Батенкова у складі збірної України почала брати участь у Паралімпійських іграх. Так, у італійському Турині вона завоювала срібло з лижних перегонів (10 км, стоячи), біатлону (12,5 км, стоячи) і бронзу з лижних перегонів (5 і 15 км, стоячи; 3 х 2,5 км). У Ванкувері її скарбничка поповнилася сріблом (лижний крос на 15 км серед жінок з порушенням опорно-рухового апарату, лижні перегони – індивідуальна гонка, 5 км та естафета, 3х2,5 км) і бронзою з біатлону (індивідуальна гонка, 12,5 км).
І, нарешті, Сочі. У цьому російському місті Юлія отримала бронзову медаль з біатлону (6 км, стоячи) та кілька срібних з лижних перегонів (15 км, стоячи; 1 км, спринт, стоячи та 5 км, вільний стиль, стоячи). Отже, Юлія Батенкова-Бауман – про спорт, Параліпіади, життя.
Юліє, що спонукало Вас присвятити себе спорту?
Спорт – це моє життя. Я з дитинства займаюся спортом, але лижі увійшли у моє життя лише в 19 років. Тренер Валерій Павлович Дружинович розповів мені про параолімпійський спорт, і я вирішила йти цим шляхом.
Що Ви відчули, отримавши першу свою нагороду? Перше золото?
Для мене це був фурор! Емоції просто приголомшливі! Я зрозуміла, що мої старання і страждання (лижний спорт досить травматичний) були не даремні.
Що для Вас паралімпійські ігри?
Найсерйозніші та найвідповідальніші змагання, на яких ти можеш показати себе, все, на що ти здатний. Успіхи на виступах залежать від рівня підготовки.
Паралімпіада в Сочі була чи не найтяжчою за всю історію розвитку спорту серед людей з інвалідністю в Україні. Які були Ваші відчуття? З яким настроєм Ви виходили на старт?
Мені дуже шкода, що склалася така ситуація в державі та що саме на цю Паралімпіаду таке почалося. Ми були дещо розгублені та пригнічені. Але я виходила з однією думкою: боротися, щоб своїм прикладом показати, що українці – бійці, що ми не здаємося, ми боремося!
Чи підтримували Вас і нашу команду спортсмени з інших держав? Яка атмосфера панувала на іграх в Сочі?
І прості росіяни, і представники інших країн підтримували дуже сильно. Усі переживали і за нас, і за себе.
Яка з отриманих Вами нагород є найдорожчою для Вас?
Напевне – з Паралімпіади в Сочі – за спринт 1 км, бо вона була несподіваною, хоч тяжко далася. Ця перемога показала мені, що неможливе – можливо! Інші медалі теж дуже дорогі мені.
Ваше життя після паралімпіади?
Після ігор в Сочі я одразу завагітніла, потрібен був час, щоб відновитися після пологів. Зараз я майже повернула спортивну форму. Моя донька Злата народилася 19 січня 2014 року – на Водохрещу. Ми з чоловіком дуже хотіли поповнити нашу родину і, нарешті, наша мрія здійснилася. З народженням Злати моє життя повністю змінилося. Злата – найкраща дитина на землі, адже вона моя донька, котру ми з чоловіком чекали дуже довго. Вона незвичайна і весела. Буває так, що і плаче, як всі маленькі діти, але найчастіше – сміється.
У червні 2015 року я брала участь у телепрограмі "Подорожні" з ведучою Ольгою Герасим’юк. Вона – неймовірна жінка, було дуже цікаво з нею поспілкуватися. Говорили дуже довго і про різні речі, але найбільше – про воїнів АТО. У мене залишилися тільки приємні спогади про цей досвід.
Розкажіть, будь-ласка, про Ваше життя? Чим Ви займаєтеся, окрім спорту?
Майже весь мій час забирають тренування, проте намагаюся весь вільний час присвятити родині. Також багато часу забирає догляд за донькою. Щоправда, скоро почнеться серйозна підготовка до Чемпіонату світу та Паралімпіади, що відбудеться 2018 року, і Злату на збори я вже брати не буду. Також – люблю спілкуватися з друзями, гуляти зі своєю собакою тощо.
Розкажіть, будь-ласка, про Ваше навчання в Луцькому інституті розвитку людини Університету "Україна".
До Університету мене привів мій тренер, за що я йому дуже вдячна, оскільки саме там я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Миколою. Дуже люблю там бувати, спілкуватися зі студентами.
Що дало Вам навчання в Луцькому інституті розвитку людини Університету "Україна"? Які Ваші найяскравіші спогади зі студентських років?
У мене в Університеті був графік вільного відвідування, власне, вчитися не дуже виходило, проте, щойно приїжджала зі зборів чи змагань – одразу їхала в Університет, щоби побачитися з усіма. У Луцькому інституті розвитку людини Університету "Україна" чудові викладачі, які підтримують і розуміють мене.
Яке місце у Вашому житті займає родина?
Родина для мене – все, для чого я живу, мені тяжко переносити самотність. Дуже мрію про велику родину.
Якою є Ваша найзаповітніша мрія?
Щоб Україна, нарешті, почала процвітати, і щоб не було війни, а також – золота медаль на паралімпіаді.
Що б Ви побажали людям, котрі тільки починають свій життєвий шлях?
Хочу побажати терпіння, наснаги, а також удачі, та віри в те, що рано чи пізно все задумане здійсниться!
Ігор Бондар-Терещенко
Ірина Гуральчук
