Марія ЛАФІНА – срібна призерка Паралімпіади, студентка Університету «Україна»

 
Магістрантка Університету «Україна» Марія ЛАФІНА, дебютантка української паралімпійської збірної 2016 року, на XV Паралімпіаді в Ріо виборола срібну медаль за результатами змагань з плавання – 50 м брас (клас SB3, час – 1:01.92).
Наприкінці вересня Марію Лафіну привітали з перемогою в стінах її альма-матер президент Університету «Україна» Петро Таланчук, викладачі і студентство.
Ми взяли інтерв’ю у Марії, щоб дізнатися трохи більше про її життєвий і спортивний шлях.
 
Маріє, приєднуюся до щирих привітань із олімпійською нагородою! Чи допомагали вам батьки на вашому спортивному шляху? Як вони ставляться до ваших занять?
Так, мої батьки дуже допомагають мені в спорті тим, що підтримують мене. Батьки дуже добре ставляться до обраного мною виду спорту, а також дуже мною пишаються.
Можете трохи розповісти про вашу родину?
О, у мене велика родина! Мама – Надія Миколаївна, викладач і завідувач кафедри в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Тато – Микола Васильович, працює газозварником. Брат Максим – інженер на заводі «Укрпластик», а моя сестра Тетяна працює кухарем.
Маріє, скажіть, хтось із батьків їздив із вами на Паралімпійські змагання?
На жаль, вийшло так, що я вирушила туди не тільки без супроводу батьків, але й без свого тренера, тобто я була там практично одна. У команді був відповідальний тренер, який мені допомагав, але мого тренера не було. Звичайно, це дуже важко, коли немає тренера, підтримки рідних. Але через це потрібно проходити, бо коли ти сама, то тебе ніхто не «збере», психологічно налаштовуватися на змагання маєш самостійно. Більше того, тільки на міжнародні змагання я їздила із тренером, на всіх інших я була одна.
Розкажіть, будь ласка, про ваших тренерів. Чи мають вони спортивні звання? Як довго ви із ними займалися?
Мої тренери – Ситникова Яна Миколаївна і Лагутенко Раїса Юріївна. Яна Миколаївна має звання заслуженого тренера України. Зі своїми тренерами я працюю з 11 років, від самого початку, як тільки я почала займатися плаванням. І у спорті, і в житті ці дві людини є для мене надійною опорою. Без їхніх знань, умінь і досвіду я не відбулася б як спортсменка.
Як довго ви готуєтеся до спортивних змагань? Чи є у вас певна методика, розклад?
Я тренуюся вже впродовж 11 років, а от до самої збірної України я потрапила тільки 2 роки тому.
До змагань я готуюся дуже активно, усі сили та увага присвячені тільки тренуванням. Іноді буває навіть так, що окрім тренувань, більше нічого вже не хочеться. А, зазвичай, перед важливими змаганнями тренування в мене проходять щодня по 2 рази.
Що ж до методики, то для кожного спортсмена наші тренери продумують індивідуальну методику, враховуючи і фізичні, і психологічні особливості плавців.
Що вас мотивує до занять із плавання?
До спорту мене мотивують мої рідні, чоловік. Спорт – це дуже прекрасний вид діяльності, який допомагає виробляти силу духу і відповідальність. Також це можливість показати, насамперед – собі, що ти на щось здатен.
Також спорт – це можливість здобути нові знайомства, мати поїздки до різних країн світу, позитивні емоції.
Які трудощі виникають під час підготовки паралімпійців з плавання?
Труднощі завжди виникають на людському шляху, і не можна сказати, що комусь буває легко. Для того, щоб зосередитися на тренуваннях, під час підготовки до Паралімпіади довелося відмовитися багато від чого.
Уже не вперше ми, паралімпійці, показуємо, що ми можемо більше, ніж здорові спортсмени, через нашу силу духу. Ми вже робимо велику перемогу тим, що займаємося спортом. Особисто для мене було перемогою вже те, що я була у складі української збірної, коли ми стояли на проводах на Паралімпіаду, а позаду мене – вся команда, і я разом з нею. І коли я здобула срібну медаль – це було честю для мене.
Через навчання і активні заняття спортом, чи залишається у вас час на особисте життя?
Раніше мені не вдавалося приділяти час і увагу особистому життю. Проте нині, не дивлячись на свою зайнятість навчанням і плаванням, мені все ж таки вдалося влаштувати особисте життя. Зовсім нещодавно я вийшла заміж за того, хто завжди підтримує мене. Микола Здорик став для мене опорою й мотивацією не тільки в спорті, а й у житті в цілому.
Ви студентка Університету «Україна».  Чому ви обрали саме цей ВНЗ?
Ось так вийшло, що я навчаюся в цьому прекрасному Університеті, де мені, як людині, котра послуговується кріслом колісним, багато в чому пішли назустріч. Також мені приємно, що тут пишаються моїми спортивними досягненнями і підтримують мене.
Мені дуже приємно. Чесно, я не очікувала з боку Університету такої підтримки. Я знала, що директор мого Інституту економіки і менеджменту (ІЕМ) Світлана Нестеренко знає про мої успіхи, але не знала, що це відомо всьому Університету.
 
Теплі слова про Марію ЛАФІНУ сказав президент Університету «Україна» Петро Михайлович Таланчук:
- Саме ви, люди, які мають певні порушення здоров’ям, люди з інвалідністю, налаштовані на таку хвилю самостійності, самодостатності. Ви якраз слугуєте прикладом того, як, маючи значні проблеми, можна мобілізовувати людські ресурси, дух і перемагати. Ви можете служити камертоном, по якому можна сьогодні налаштовувати розхристане українське суспільство. Честь вам і слава!
 
Також про свою студентку розповіла директор ІЕМ Університету «Україна» Світлана Сергіївна Нестеренко:
- Я познайомилася з Марією на дисципліні «План рахунків». Одного разу я запитала Марію, чим вона займається, тому що були такі моменти, коли Марія ходила на тренування й часто відпрошувалася з занять. Оскільки вона навчалася на денній формі, це запитання було коректним і по суті.
Потім у нас проходила щорічна міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі в світлі реалізації Конвенції ООН про права людей з інвалідністю», на яку студенти подають свої наукові напрацювання. Я запросила Марію, і ми домовилися, що будемо писати наукову роботу. Я їй сказала, що в руслі окресленої проблематики, ми напишемо з тобою про те, як ти досягла таких результатів. І от Маша накидала чорнові тези,і  ми з нею сиділи, працювали. Можливо, з одного боку,  праця Марії десь не відповідала усім тим вимогам, які ставляться до наукової студентської роботи. Але конкурсна робота Марії все одно була відзначена на конференції за друге місце.
Ну, а тепер Марія – призерка Паралімпіади! Ми пишаємося, Маріє, твоїми успіхами, зичимо тобі усіх благ і Божого благословіння!