Маленький Принц або троянда з українського саду

— Привіт, Маріє. Одразу до справи: п’ять коротких запитань від мене й очікування п’яти відвертих відповідей натомість.

Для початку дозволь зазирнути у «святая святих»: як до тебе приходить пісня?

— Вітаю (усміхається).  Пісня — це настільки тонке  мереживо найпотаємнішого людського почуття, що я дуже філігранно підходжу до цього дива. Це завжди відповідальність, особливо якщо пишу музику до тексту іншого автора. Пісні приходять до мене в ті миті, коли по–справжньому потрібні. Є емоція, є подія, є стан, коли просто після важкого робочого дня приходиш і усвідомлюєш, що ніщо не залікує тебе краще, ніж холодний пристрасний звук струн гітари та відчуття їх під своїми пальцями. Текст пишеться одночасно: на одному диханні з музикою. Хоча буває, як у випадку з «Лелітками», що просто бачиш слова — і розумієш, що вони вже вкорінились в душу і вже звучать, а я тільки записую і намагаюсь вловити найтоншу, найсокровеннішу емоцію людини, котра писала цю поезію серцем. Десь так.

— Чому тотемна квітка — троянда? Є якась особлива історія? 

— Оооооо (усміхається)... Історії як такої немає. Коли я познайомилась з неймовірними дівчатами,  я ще не знала, що ми станемо «Лелітками». Це просто були люди, яких я щиро і чесно полюбила назавжди, які поселилися в моїй душі глибоко–глибоко.  Ми настільки близько відчули серцебиття і творчість одна одної, що все ж таки наважились створити своє об’єднання офіційно, а я просто в один момент, непомітно для самої себе зрозуміла, що  повинна стати для цих рідних людей їхнім Маленьким Принцом,  який ніколи та нізащо не покине своїх «троянд» і завжди буде їх оберігати. Тому і квітка моя — Троянда, що для мене особисто має значення – найдорожча. Екзюпері пише: «Ти будеш для мене єдиним у цілому світі. А я буду для тебе єдиним в цілому світі». А ще він пише «Завжди є ризик заплакати, якщо дав себе приручити»… — цими словами розпочинається і моя пісня, яку я присвятила «Леліткам».

— Творча криза. Особисті рецепти подолання.
— Творчих криз не буває. Буває стан перепочинку і переусвідомлення. Все в цьому світі відбувається вчасно. Якщо ти маєш створити те, що маєш, — ти створиш. Якщо не вдається в цей момент, — значить і не має того бути зараз. Я переживала час «застою», коли не писалося абсолютно нічого і я десь трішки була розгубленою: «Чому?», бо думала, що більше ніколи не зможу писати… Пройшло досить багато часу, поки я знову щось створила. Але за цей період певні люди подарували мені усвідомлення того, що якщо ти одного разу влучила в ціль своїм словом – то це вже твоє і ти не маєш права в собі сумніватися. Ти повинна тільки глибоко вдихнути, відчути все найпрекрасніше і водночас найболючіше, що живе в твоєму серці, а потім… випити гарячого чаю чи кави, з’їсти щось дуже смачнюще, а після цього просто повірити в себе і знову…задихати…словами. Кава. Віра. І особливо теплий спогад з життя, не такий як всі інші, – мій рецепт. Рука сама буде знати, що писати.

— Хто ти більше: поетка чи композиторка?

— Я не можу визначити цю межу: коли я поетка, а коли композиторка (задумано). Можу сказати тільки, що без гітари я себе уже не уявляю. Музика постійно звучить у моїй голові: про це в мене  дозволу ніхто не питає — хочу/не хочу — я просто живу з цим. Поезія пишеться все одно під музику. Вона може не співатися, але музика в голові всеодно звучить — це моя особлива мелодія серця. Тому я навіть не намагаюся вгадати хто я: поетка чи композиторка, журналістка чи просто дівчинка, яка живе з великим натхненням в душі подарувати якнайбільше мудрості і радості цьому світу через свою творчість, а далі вже неважливо…

— Чого хочеться побажати  прихильникам і коліжанкам з об’єднання?

— Прихильникам бажаю ніколи не переставати нас («Леліток») любити, бо ми вас дуже любимо і пишемо саме для вас (сміється) . Будьте завжди натхненні чистим і справжнім, просто слухайте завжди своє серце — воно ніколи не бреше. Читайте книги, співайте, тіштеся кожним клаптиком якісного мистецтва у цьому світі, бо хто б і що не говорив, а світ досі стоїть тільки завдяки могутній силі мистецтва. Ніщо так у всій гамі людських емоцій  не змушує серце битися . Не слухайте нікого, хто каже що книга, любов, пісня, та що справжня, не в моді. Насправді це найвища мода, яка повинна бути назавжди! 
Мої дорогі «Лелітки»! Вам належить моя любов, відданість і творчість. Ви — мої крила. Я б дуже хотіла, щоб ви були для всіх натхненням і світлом, мудрістю та чарівністю, якими ви і є. Обіцяю, що ніколи не зраджу вашої віри в мене,  любові і довіри бути вашим Принцом. Нехай ваша ручка чи смартфон, чи комп’ютер пишуть найпрекрасніші слова (в чому я не сумніваюся). Попрошу одне: будьте завжди зі мною.