ЛІТЕРАТУРА З НЕЮ ВСЕ ЖИТТЯ

#Рубрика_знайомство_з_автором. Рубрику й інтерв’ю веде Валентина Чепурко, 4 липня 2024 року.

– Представляю фейсбуківській спільноті «Країна Рутенія» цікаву письменницю, неординарну, чарівну, талановиту жінку, яка зробила вагомий внесок у розвиток української літературної спадщини. Це спілчанка НСПУ, НСКУ, НСЖУ, просвітянка Любов Сердунич. І хоча через брак світла наша бесіда переривалася на довгі паузи, спілкування все ж виявилося теплим, цікавим, пізнавальним.

– Вітаю, пані Любове! Таке спекотне у всіх відношеннях літечко. Як Вам пишеться? Бачу, що маєте великі творчі здобутки. Розкажіть нам, будь ласка, про це.

– Вітаю, пані Валентино! Не можу сказати, що активно пишеться, але дещо пишеться. Зараз більше працюю над написаним: редагую, впорядковую своє й авторське, хто звертається відредагувати, впорядкувати, змакетувати, тобто підготувати книгу до видання… У своєму доробку маю 26 різножанрових книг.

– Хто зазвичай обирає дизайн обкладинок Ваших книг?

– По-різному з кожною збіркою. Иноді це робить видавництво, иноді я висловлюю своє бачення, а дизайнер уже працює над втіленням побажання. А коли я у своїй провінції варилася у власному соку, ще не мала інтернету, бо ж видаюся ще з 1996 року, то тоді переважно я пропонувала те, що було в моїй непрофесійній уяві. Про одну з перших збірок: «Квіти грудня», – коли мене запитували у друкарні, що взяти на обкладинку, я сказала: «Мені байдуже», навіть чорним, бо на душі було чорно. Так і зробили: чорним… Але ж головне – те, що під обкладинкою. А загалом доводиться економити на обкладинці, бо мінімальна «гола» пенсія не дозволяє більшого. Хоча для мене, наприклад, як читачки, основне – це наповнення книги, її зміст.

– У Вас є книги для дітей та дорослих. Здається, що дитяча література Вам ближча?

– Насправді в мене значно більше написано і видано для дорослих. Для дітей – усього 4 збірки, хоча готові до видання ще дві книжечки. За тематикою, жанрами і призначенням усі мої збірки можна поділити на такі:

1. Поетичні: «Городище над Іквою», «Загублений перстень», «Душа не терпить порожнечі», «ОдКРОВеннЯ», «Дві барви», «Зайдам – зась!», «Вітражі жартів», «Розвиднень», «Сучасний, злободенний, вічний», «До Врат Острозьких»…

2. Для дітей: «Перша крапелька», «На човнику долоньки», «Краплини сонця на долоньці», «Без чого не буває дня?».

3. Збірки, які містять прозу: «Зайдам – зась!», «ОдКРОВеннЯ», «Розвиднень», «Сучасний, злободенний, вічний», «Народитися вдруге», «Перука для Оленки»...

4. Посібники, дослідження (краєзнавчі, культурологічні та літературознавчі): «Барва смерті – 33-ій», «Вустами правди і болю», «Із народної криниці», «Столиця твого родоводу», «І слово боролось», «Народитися вдруге», «Сучасний, злободенний, вічний», «Розвиднень», «Таємниці двохсот місяців»...

5. Історичні: «Городище над Іквою», «Барва смерті – 33-ій», «Вустами правди і болю», «І слово боролось», «Дві барви», «Столиця твого родоводу», «Зайдам – зась!», «До Врат Острозьких»…

6. Про голодомори в Україні: «Барва смерті – 33-ій», «Вустами правди і болю» та «І слово боролось».

7. Фольклорні: «Із народної криниці», «Барва смерті – 33-ій», «Вустами правди і болю», «Столиця твого родоводу», «І слово боролось», «Народитися вдруге», «Сучасний, злободенний, вічний», «Розвиднень», «Таємниці двохсот місяців»...

8. Інтимна лірика: «Квіти грудня», «Загублений перстень», «ОдКРОВеннЯ», «ШаВлія»…

ЩЕ ФОТО

НАЗАД

– Яка багата у вас літературна спадщина! Чи пов’язана якимось чином Ваша робота з літературою?

– Дуже тісно, позаяк у минулому я – вчителька української словесности. Хоча вчитель – це пожиттєво. Отож знайомила школярів із давньою й сучасною літературою, вивчала з ними ази творчости, не лише на уроках, а й у шкільному гуртку поетичної проби, а пізніше – і в районній дитячій літературній студії «Муза Надіквиння», яку створила 1993 року і якою опікуюся досі. А ще – керую районним літоб’єднанням для дорослих «Джерелинка». За 28 років видала 26 власних збірок та понад 15 колективних. Тож література зі мною, можна сказати, все життя.

– Розкажіть про свою родину.

– Моя родина – це двоє синів і четверо онучат. Їхній золотий батько, а онукам дідусь, на жаль, пішов із життя через важку хворобу, ще коли моїм дітям було 4 рочки, а молодшому – 2 місяці. Зараз завдяки ЗСУ, у т. ч. й завдяки моїм дітям, ми можемо спати спокійно тут, хоча в мене як у матері сну нема... ...

– Дуже розумію Вас. Янгола-охоронця синочкам! Пані Любове, листаючи Вашу сторінку, вподобала таке цікаве дійство у вашій громаді: свято Купайла. Хочу, щоб Ви поділилися своїми враженнями й розповіли нам про нього.

– Щиро дякую! Свято Купайла цього року у Старокостянтинові відбулося, як завжди, натхненно і пізнавально, хоча й не біля річки через усім відомі причини, а біля Святині Рідної віри. Рідновіри і прихильники стояли колом довкруг купальського вогнища. Волхвиня освятила купальський вогонь зваром із 12-ох трав: на врожай, на багатство, на перемогу у війні. Кожен із присутніх приніс жертву вогневі: поліно. Співали купальські пісні, хороводи, відзначивши весілля Купайла. Свято Купайла – це прадавні звичаї наших пращурів: оріїв-русів. Один із них – обряд очищення купальським вогнем та святою водою. Кожен пройшов через Мага Врата (Могутні Ворота) Слави, перестрибнув через купальський Вогонь, омився купальською водою... Це дуже зворушливий обряд, особливо коли на це дійство привселюдно благословляє сам рунтато! Крім того, співали багато рідних пісень: обрядових купальських, авторських, народних; читали власні вірші, спілкувалися, причащалися, фотографувалися на згадку про гарний день, обмінювались енергією, усмішками, книгами, дарували обійми і щирі слова, ділилися волонтерськими спогадами, вшанували пам’ять про загиблих... І, звісно, радість зустрічі! Того дня до старокостянтинівської громади долучилися рідновіри і прихильники рідної віри з Києва, Хмельницького, Красилоіва, Шепетівкиа, Старалої Синяви, Вінниччини...

– Дуже цікаво, пані Любове. Я ніби сама побувала на тому дійстві. А ще мені надзвичайно подобаються всі ваші відеоролики. Від них віє чимось теплим і затишним. Мені дуже приємно, що Ви з нами, в нашій молодій спільноті «Країна Рутенія». Можливо, у Вас є якісь побажання для адміністрації та всіх учасників групи?

– Нашій спільноті з такою чудовою назвою: «Країна Рутенія» – та всім її учасникам сердечно бажаю ще більшого гуртування, плідної співпраці на користь і славу українського слова. А всім нам, українцям, – якнайшвидшої перемоги над одвічним нашим ворогом! З великою вдячністю нашим захисникам за можливість жити і писати –

щиро Любов Сердунич, спілчанка НСПУ, НСКУ, НСЖУ, ВТ «Просвіта» імени Т. Г. Шевченка.

– Щиро дякую Вам за розмову і приєднуюсь до всіх Ваших побажань.

Розмову вела Валентина Чепурко

* * *

Завше Правди путь була довгою.

Знали це і Бандера, й Тарас.

Почуваюсь княгинею Ольгою:

Відсіч дати готова всякчас.

Навіть з тою страшною руїною

Україна моя – справжній рай!

Почуваюсь таки Чураївною:

Попри лихо, співаю – і край!

Не вважаю себе поетесою.

Тільки з виром чуттів і подій

Суголосна душа моя з Лесею:

Кредо наше із нею – це «дій!».

Я не раз йшла полями із мінами,

Та про себе забула давно.

Почуваюся іноді Ліною,

Каскадером, але не з кіно.

Хоч сама ним обділена, щастя вам

Щиро зичу! А бід – аж кишить!..

Чуюсь я Роксоланою-Настею:

Хоч і бранка, та воля в душі.

Півдружиною й півгосподинею…

Так вже склалось… Не це головне.

Головне – почуватись людиною,

Інше все – другорядне, земне.

(Любов Сердунич)

https://www.facebook.com/groups/980993003550172/posts/1024479422534863/