Бандурист-експериментатор Валентин Лисенко: "Коли до бандури беруться без смаку, це найбільше шкодить її іміджу"

Володимир-Волинський бандурист Валентин Лисенко – особистість, добре відома у музичному просторі України і не тільки. Справжній професіонал – закінчив столичну консерваторію, він декілька років тому яскраво "засвітився" у медійному просторі, успішно виступивши у телепроектах "Хвилина слави" та "Україна має талант". Нещодавно він представив рідне місто у музично-патріотичному проекті Віктора Павліка, з'явившись у відео на пісню "Дай нам, Боже". Щойно Валентин приїхав до Володимира, ми скористалися нагодою, аби розпитати його про нинішнє творче життя, сповнене музичних експериментів і цікавих задумів. Розпочали, звісно, зі "свіжого".
 
Задум народився у Віктора Павліка, мого товариша і колеги по музичному цеху.

Часто зустрічаємось на різних заходах, пересікаємось у різних колективах, маємо декілька спільних творів у супроводі бандури, з якими ми виступали на Першому національному. Він і запросив мене взяти участь у такому цікавому патріотичному проекті, де буде залучено багато артистів, музикантів. Усе це присвячено Україні, тим подіям, свідками чи учасниками яких ми зараз є. Пісня називається "Дай нам, Боже" і виражає прагнення, щоб у країні настав спокій. Головна ідея – поєднати музикантів з різних куточків нашої країни, показати, що Україна, її музиканти – єдине ціле, однаково прагнуть миру. Тому ми об'єдналися, кожен виконував по шматочку великої композиції, яка загалом триває майже вісім хвилин. Усього до проекту залучили близько 40 артистів.

Віктор Павлік спитав: як тебе підписувати?

Кажу: звичайно, Володимир-Волинський - місто, яке дало мені путівку в музичне життя, і для мене честь – про нього говорити і піарити його у позитивному ключі.


  
На момент участі в телепроектах я подолав чималий шлях, музикою займався вже 16 років
.

Якщо для когось такий успіх, за яким стоїть праця продюсерів, іміджмейкерів, шоуменів, стає несподіванкою, людина не може його втримати. Щоб досягнути у своїй справі вершини, треба бути майстром, бути готовим присвятити цьому все життя. Я музикою займався з дитинства, тому для мене участь у телешоу, позитивні відгуки суддів і глядачів стали лише підтвердженням того, що я на правильному шляху. Люди схвально відгукнулися на мою творчість, це додало сил, адреналіну і розширило сфери впливу. Якщо раніше виступав для однієї аудиторії, після участі у цих проектах почав отримувати запрошення від зовсім інших людей.

Гра на бандурі - це як механізм спілкування.

Якщо у тебе є смак і вміння, говорити зі слухачем зможеш за допомогою навіть найпримітивнішого інструмента, і тебе розумітимуть. Для мене важливо, наскільки майстерно людина володіє інструментом, наскільки вона всередині музикант і зможе достойно це представити. Після моєї участі у телепроектах бандура набула популярності, з'явилася ціла армія прихильників. Дехто намагається це повторити, наслідувати. Тож я став свого роду першопрохідцем.

Сучасний світ дає необмежені технічні можливості для розвитку цього інструмента.

Зараз моя головна мета - усе це будувати в бандуру, адаптувати її до сучасного мислення, сучасної культури, зробити це популярним, цікавим і молодіжним. У цьому є майбутнє.

На гастролях завжди спілкуюся з людьми, бачу, як в інших країнах шанують свої національні інструменти, всюди стараються грати на них.

Наша бандура набагато цікавіша по тембру, акустиці, можливостях. Але чомусь це і досі залишається неформатом. Та помаленьку, потрохи виходить з підпілля. Ось незабаром вийде на екрани фільм "Поводир" про трагічну долю кобзарства. Бандура пережила дуже багато трагічних подій, переслідування. У цьому інструменті глибокий сенс. У звучанні її струн закладений код українства. Коли українець їх чує, то в нього підвищується почуття гідності, патріотизм.

Ситуація в країні нині не сприяє концертній діяльності.

У всіх артистів нелегкі часи. У мене є декілька проектів, і не всі вони музичні. Скажімо, я дуже люблю фотографувати і займаюся цим у студії. Працюю над вдосконаленням та реставрацією інструментів, виступаю і з іншими артистами.

Зараз тісно співпрацюю з Тонею Матвієнко в акустичному проекті.

Вона зібрала найкращих музикантів. Акомпонуємо їй квартетом – бандура, контрабас, перкусія з дудуком і клавіші.Таким дуже цікавим складом граємо всі її твори, вони звучать повноцінно, дуже гарно, сучасно і по-українськи. Такого нема в інших артистів, це наша фішка.

Також виступаю сольно.

У травні мене запрошували і в Америку, і в Казахстан. Незабаром полечу в Єреван на фестиваль всесвітньої етнічної музики, представлятиму Україну.
 
Не було такого, щоб я виходив на сцену і зустрічав несприйняття публіки.

Спостеріг таку закономірність: коли в людей економічна ситуація стабільна, рівень життя високий, то й культура вища, ніж у тих, хто живе бідно і думає, де взяти копійку. Тому такі люди дозволяють собі ходити на концерти, цікавитись мистецтвом.

Раніше були пропозиції виступати сольно і з України, а зараз частіше за все з-за кордону.

У нас же тільки на приватні, корпоративні заходи кличуть. Зараз така тенденція - проводити весілля в народному стилі, пішла мода на українське, тому маю надію, що бандура буде затребуваніша. Бо левову частку прибутків я інвестую в те, щоб ставити різні експерименти – творчі, музичні.

Працюю над вдосконаленням звучання свого інструмента.

Самотужки розробив механізм, який монтуватиметься на бандуру. Це щось на кшталт педалі, як у роялі, яка повністю заглушатиме струни. Цей винахід також дозволить бандурі звучати іншими тембрами, дещо змінить звук. Таким чином відкриються дуже круті можливості для виконання. Над цим я працюю уже певний час і вкладаю у розробки дуже багато коштів. Не звертаюся ні до яких спонсорів – ніколи ні в кого нічого не просив. Усіма матеріалами і можливостями забезпечую себе сам. Щойно закінчу технічну сторону, буду проводити музичні експерименти. Планую зробити абсолютно новий інструмент, який ніхто не має і не мав.

Іще одна сфера, якою займаюся – це тюнінг і реставрація бандури.

Роблю повністю новий дизайн, перероблюю внутрішню будову інструмента, міняю конструкцію. Надаю нового звучання. По дизайну роблю інструменти для популярної музики, в рок-стилі, з петриківським розписом. Виходять гарні, як картинки, і з покращеними акустичними можливостями. Якщо до реставрації бандура звучить досить тихо, то після – як оркестр. Плюс зменшується вага інструмента, він стає зручнішим для гри. Матеріал лишаю той самий, просто знімаю усе зайве, чим "начиняли" інструмент в радянські часи.
 
Пишу і виконую також свою музику.

На фестиваль у Єревані везу якраз дві авторських композиції. Власне, вважаю, що ніхто не зможе написати для інструмента музику краще, ніж музикант, який грає на ньому. Композитор, який все життя працював над симфонічними творами, для бандури таку досконалу композицію не створить.

За останні роки отримував багато композиторських замовлень, наприклад на 70-річний ювілей "Запоріжсталі"- написати потужну музику, яка відобразить сталеву міць української енергетики й українську душу. Постановка мала бути грандіозною - бандура з оркестром, балет. Працював над музикою три тижні, потім із цим всім виступив у Запоріжжі.

Деякі твори викладаю у вільний доступ, але роблю це нечасто.

Стикнувся з прикрою ситуацією – є колеги, котрі самі не можуть написати, то просто крадуть мої композиції, видаючи за власні. Це засмучує. Але, з іншого боку, тішить, що я своєю творчістю багатьом дав поштовх рухатися вперед, задав гарний тон сучасності в бандурній музиці. Дехто з колег робить це справді талановито, дехто – по-дилетантськи. Коли бандурою займаються без смаку, це найбільше шкодить її іміджу.

Зробив невеликий промо-диск, який вийшов маленьким тиражем виключно для Америки.

На гастролі у Штати мене запросила навіть не наша діаспора. Там були переважно американці і російські емігранти, які дуже люблять високе класичне мистецтво. Вони зовсім інакше налаштовані до України, ніж росіяни в РФ, набагато приязніше. Певно, тому, що люди, які пожили в Америці, мислять інакше. Вони відкритіші, готові допомогти, зацікавлені у співрозмовнику. Рівень культури спілкування вражає. Мав концерти у штаті Каліфорнія і виступав на одному з концертів у рамках звіту балетної школи, з американськими й українськими, які тепер живуть у Штатах, балетмейстерами.

В американській архітектурі особливо нема на що дивитися, тамтешня культура досить молода.

Може, у Нью-Йорку більш помітні досягнення сучасної культури. А там, де я був, у Каліфорнії – суцільна розкіш. Так, красиве узбережжя Тихого океану, серфінгісти, усі підкачані, привабливі і на "Лексусах" їздять. По культуру треба їхати в Індію, арабські країни, Європу.

Більше вразив Казахстан.

Там досить велика наша діаспора, практично нема мовного бар'єру. А люди дуже поважають свого президента, я жодного негативного відгуку щодо нього не почув. Кажуть: "Він робить усе, щоб в нашій країні були мир і стабільність". У столиці це особливо помітно: збудовано величезні центри розвитку молоді, такий от п'ятиповерховий будинок у формі літаючої тарілки, і там 250 гуртків на будь-який смак. Є можливість усі творчі здібності розвивати з дитинства. Запрошують з Гарварда, з Оксфорда професуру, яка навчає студентів. Тому молодь не виїжджає з країни. Вони займаються розвитком сучасних високих технологій. Мають багаті підземні надра і сировину не просто віддають на експорт, а й самі активно переробляють. Культура й мистецтво на високому рівні, в столиці вражаючі концертні зали. Дуже багато вкладають в країну, в людей.

Ще маємо дуже цікавий проект – українсько-ірландський етно-фьюжн гурт "Green Park".

Нас у ньому троє – я, бандурист, Євгеній Седько, гітарист, який закінчив КПІ як звукорежисер і інженер, він взагалі не музикант, але настільки опанував гітару у стилі фламенко, що його почали запрошувати в журі на конкурси гітаристів, і Андрій Мороз, перкусіоніст, який грає на етнічних ударних інструментах, їх у його колекції – до 300 різних з усього світу. Андрій взагалі цікавий ударник – сам робить інструменти і грає на всьому, що потрапляє під руки, навіть на каналізаційних трубах і бочках. Маємо різнопланову програму: клубну музику в акустиці, сучасну, обробки українських народних пісень. Так назвалися, бо ми усі – за здоровий спосіб життя, екологічний розвиток суспільства, збереження природи, екотехнології. У хлопців є свої будиночки, де вони займаються зеленим господарством, вирощують екологічно чисту городину. Цей проект у нас існує поки для душі. Паралельно в кожного є інші справи, якими заробляють на життя.

Часто беру участь у благодійних акціях.

Недавно виступав у київському військовому госпіталі. У дитячих будинках-інтернатах граю, запрошують виступити перед дітьми-сиротами. Дуже люблять, коли граю музику з мультфільмів, їм цікаво.

Творчих планів маю багато, і розраховані на різну перспективу.

Рік, п'ять, десять років… Якщо не будеш ставити планку – не буде смаку жити. А коли є мета – то жити хочеться.

Давно хочу виступити в рідному Володимирі, але не хочу робити це абияк.

Мрію привезти інших артистів, з якими співпрацюю, техніку, світло, балет… На це треба кошти, але поки що вкладаю їх у свої розробки. Ось незабаром планую виступити на ювілеї нашої музичної школи.

Вірю, що Україна – сильна держава.

І незважаючи на те, що ми зараз переживаємо важкі часи, випробовування, ми все одно переможемо, бо на нашому боці – хороші, гарні, патріотично налаштовані люди. Ми – сильна нація.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Ментор людських душ: Степан Процюк
UaModna мала нагоду поспілкуватися із письменником Степаном Процюком. У своїх романах він не боїться заглядати в очі людській слабкості, болю та страхам. Його героїв ненавидиш та співпереживаєш їм одночасно. Про книги, людську природу та авторитети — далі в ексклюзивному інтерв'ю.
Читати більше
Чи варто обирати професію тату-майстра
Красива й відкрита, таким самим вийшло й інтерв'ю із Настею, котра руйнує стереотипи й доводить, що татуювання — теж мистецтво, а тату-майстер нічим не поступається художникові. Про найпопулярніші тату, життєвий вибір і ставлення рідних до вибору професії — далі в матеріалі.
Читати більше