Звичайне шайхрайство

Стефан Ковалів. Котюзі по заслузі.
 
Стефан Ковалів укотре розповідає про те, як шахраї (цього разу єврей і циган) ошукали українця. Цього би не сталось, якби він по-християнськи поставився до іншого українця, а також заради вигоди не відцурався свого українства.

Всі думали, що Павло Сучок загинув на війні у Боснії. Але він повернувся. Тепер Яць Темницький злий на брата своєї дружини, який залишився живим. "… розгосподарювався на швагровім, як би й на своїм власнім. Найперше продав Павлову гуню святочну, ремінь широкий, кожух стрийський, аби, уважаєте, не валялося тото по хаті, не пригадувало покійного і не завдавало туги-жалю серцю (тут бачимо у повній красі іронію письменника – А.В.); а за се справив собі ладну польську чемерку і капелюх кайстровий. Уже взяв завдаток на ті п’ять загінчат пустарику над рікою, – аж тут сам Павло, як дід за прошеним…".

Сучок повернувся інвалідом. Орина, його суджена, доглядає за ним, "зносить докори Яця, не вважає на зневажливі слова, що нарушають її честь дівочу".

У Павла поранена нога. Не може навіть за поріг ступити. Лікується тим, що "все сухе листя віддирає, а свіже прикладає до рани".

"А Темницький Яць своїм дітям жалує сербавки, – такий скупар! – домашнім о голоді велить робити, хорому годі ложкою молока занестися, а на жінку свою бий-забий! Кождого дня образа Божа, пекло в хаті".

Дружина каже чоловікові, щоби віддав її брату гроші та корову, а не проклинав щодня. "Темницький страшенно розлютився, хопив миску з полиці, шпурив нею в роботящу невісту… якось не поцілив… Троє дітей спискотіло на запічку…".

Аж тут завітав у гості циган Базьо Заграй, який "приїхав одного дня з Зельманом Блюмом і угорськими циганами сюди котли направляти. Цигани побули тут щось три тижні, полазили по селі, забралися на Угри, а Заграй з Блюмом у корчмі надскакують то коло війта Микити Дучки, то коло радних, – просять, аби їх прийняли за своїх горожан".

Таки домоглися свого, бо війт дістав "від обох порядну "куку в руку". Заграй став сусідом Темницького. Каже йому, що ніж має сварити дружину, може позбутися біди "і дістати тисячі без гризоти".

Ця пропозиція дуже зацікавила Темницького. З'ясувалося, що на тому місці, де стояла хата Павла, могла бути нафта. Темницький каже, що Зельман вже про це провідав, так що нічого не вийде. Він волів кинути швагра до ями, щоб заволодіти його землею, але циган на це не пристав. Пішли радитися до Зельмана.

А Сучок тим часом вилікував свою ногу від рани, став ходити. Проте Орина і сестра наполягають, щоби він зробив обмін з Темницьким. "Поглядів Павло на страждальницю, послухав Орини, згодився на заміну: відступив Темницькому свій пістарик над рікою, а сей йому хату з огородом. При угоді не хотів Темницький дати Сучкові навіть на стілько, аби мав хоч під один закіп, так його той Заграй і Блюм цирулик добре настроїли…".

Темницький разом зі своїми новими товаришами добувся до нафти. Йому дев'ять частин від прибутку, їм – десята. Рахує Темницький гроші щодня, але все йому мало. Порадили йому Блюм і Заграй продати цю ділянку і не морочити собі голову тим, що щодня треба працювати і пильнувати за ямою. Знайшли й покупця. Отримав Темницький за все вісім тисяч. Ніколи не мав так багато грошей. А Заграй тремтить за свої три тисячі, не знає, куди їх прилаштувати. Тоді Блюм каже, що до Самбора приїжджає міністр із Відня, "що гроші робить…. Йому найліпше яку-будь суму повірити: капітал безпечний, не пропаде, як то дієся по інших банках… А провізія яка! За два-три літа з одної тисячки можна мати десять і стати таким Ротшильдом, що навіть цісарям гроші зичить".

Нарешті всі троє поїхали до того міністра у Самбір. "Входять, а там по стінах самі тілько люстра, як двері, всюди себе видиш на всі боки. Темницький зараз догадався, що той на троні, в позолоченім кабаті – то мусить бути сам міністер: сидить, розперся, а коло нього стілько тої бранжі з золотими ковнірами, що несміливого зараз би в животі заболіло, зараз би йому під грудьми зробилося слабо і мову відоймило. Та ще й тото посіпацтво в тих дзеркалах виднієсь і з сего і з того боку, таке поважне, нагороїжене, шаблюками побренькує. Але Темницький нічого не боїться, йде просто до міністра, а Заграй шепче йому до вуха, що такому панові нічого до рук не прилипне… Можна би йому, видиш, і не знати що повірити…".



Міністр сказав, що мало в Темницького грошей, щоби під такі відсотки їх можна було дати. Блюм запевнив, що додасть свої і Заграя – "і нехай усе буде записане на ім’я пана Яця Темницького". Тоді міністр каже, що таке можна зробити, якби Темницький був шляхтичем.

"– Власне, я шляхтич з діда-прадіда, – відзиваєся Темницький, – мій стрик префектом і має дипломи шляхетські цілої нашої родини поховані на поді, в сусіці…".

Міністр, чи хто він там є насправді, аж тоді взяв гроші у Темницького, "видав письмо, опечатане старанно, і повідає:

– Тут документи важні. Шануйте їх, як око в голові. За три місяці прийде вам самої провізії шість тисяч. Коли запотребуєте грошей, підете по трьох місяцях до уряду громадського, – там начальник ваш при радних розпечатає се письмо, перечитає всім, що тут написано, і приб’є свою печатку. Тілько як буде писати за грішми, нехай пише просто до віденської каси, до бургу. Слухайте, до самого бургу! Будете тямити?".

Затемнили Темницькому голову. Радіє, що незабаром матиме дармові гроші. Побіг до священика за порадою. "А що ж вам маю радити, коли ви мене не послухаєте, так само як сотки ваших братів? Ідете перше до жида, до якого цигана і там звірюєтеся їм, а коли вже всі кути облазите та виобертаєте того попа на всі боки, тоді навпослід і до нього за порадою. Нарід чесний так не поступає… Моя рада для вас така: купіть за тих кілька тисяч грунт красний де в добрім положеню, хороші забудованя і господарюйте! То для вас ще найзисковніший інтерес…".

Коли ж Темницький сказав, що ще не робитиме цього, бо хоче позбирати дрібніших грошей, священик відповів йому: "Добре, збирайте, збирайте!.. Тілько, аби ви не перезбирали… Аби вас жидки не викивали по-свому…".

А Темницький і не слухає священика. Радіє з того, що виявився найрозумнішим.

Тут – нова пригода. Знайшли віск. Єврейські шахраї хочуть за безцінок скупити хати українців і на тім місці добувати віск. Прийшли і до Павла. Він вже хотів продати хату, але Темницький запропонував більшу ціну. Просить трохи почекати, поки не наростуть відсотки від тієї угоди, яку він уклав з міністром із Відня.
І ось прийшов той час. Темницький відніс усі документи. Громадський секретар Сохарда відразу зрозумів, що Темницького пошили в дурні, але не каже йому цього. Радні вирішили розкрити лист, щоби побачити, що ж там написано. Всередині була карточка, завинена у декілька папірців: "Маєш, дурний Яцю Темницький, шістку на стричок, абись повісився… Війт Микита Дучка з радними нехай собі покупають стрички з того, що взяли від нас…".

З’ясувалося, що Заграй і Блюм втекли, їх шукає жандармерія, але даремно.

Ось так Темницький зостався ні з чим.

Стефан Ковалів розповідає про типовий випадок шахрайства, який процвітав у ті роки. При цьому він пише спокійно, виважено, здається, без жодних емоцій. Але тим більш страшною виглядає правда від такого звичайного шахрайства. 
 
Анатолій ВЛАСЮК
13 вересня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Українська кухня минулого
Українська кухня має характерний стиль приготування: вона щира, як українська душа. Вона має давню історію і високо оцінена людством. Але мова піде про страви, які були популярні у наших пращурів в ті часи, коли картопля була заморським дивом.
Читати більше
Пристрасть, депресія і мрії: яскраві художниці сюрреалізму, імена котрих відомі не кожному
Сюрреалізм - це мистецтво, в якому переплелися найшаленіші фантазії та звичайні речі, страх, бажання, прагнення влади й дитячі сни. Сміливі, невгамовні мисткині сюрреалізму створили свої особливі світи, розповідали історії про жіночу чуттєвість, тілесність та підсвідомість.
Читати більше