Зважити цінність - як 2+2

Як ми вирішуємо для себе, day by day, хто з них цінніший? Хто достойний жити, а хто ні? Як ми зважуємо цінність живих істот, як заспокоюємо себе, знаючи, що є співучасниками щоденного вбивства, продукти якого споживаємо, носимо на собі? А ніяк. Так, по чесноку, ми, як серйозні дорослі людікі такими дурницями не запарюємось. Такі питання здатні задавати діти, ми називаємо їх «наївними», щирими і таких, що «жизни не видали». Діти, зазвичай, чисті і відкриті душею, вони інтуїтивно відчувають, знають, як потрібно ставитися до тварин, живих істот загалом, у них це прошито на підшкірному рівні. Ви бачили реакцію дітей на відкриття про те, що їхня їжа, виявляється, - це та сама тваринка, яку вони бачили десь наживо, і яка викликала в них стільки радісних емоцій і захват? Ви бачили яка це буває трагедія, або ж німе запитання в очах дитини/нерозуміння? Що може бути щирішим та ближчим до істини? Ми ж, не ідентифікуємо себе, як учасників/співучасників масових вбивств, не вважаємо життя тварин настільки ж цінними, як наше, не проводимо паралелі між шматочками на тарілці, хутором на плечах і твариною, яка мала померти задля цього. Ми навіть не бачили як саме вони помирають - бійні і хутряні ферми, а також лабораторії, де проводяться досліди, наприклад, косметики, на тваринах, немають нічого спільного з піцеріями з прозорими вікнами, де видно весь процес приготування, немають нічого спільного з прозорістю і чесністю взагалі. Туди недаремно нікого не допускають, камери смерті мають бути приховані, недоступні для візуального сприйняття, а то ще люди почнуть прокидатися і усвідомлювати що коїться, а це потягне за собою небажані, збиткові, для багатьох бізнесів, зміни. Якби ми побачили як утримують тварин, чим годують, як з ними поводяться, і як вбивають, - наскільки жорстоко, у більшості з нас просто здали б нерви, вистояли б тільки найцинічніші. Ми б в ту ж секунду побачили обличчя лицемірства, показної моралі і, так званої, гуманності нашого суспільства. Очі не бачать – серце не болить. Саме так, прекрасний лозунг – прикриття для того, щоб спокійно спати наяву. Нам не бачити істинної гуманності і миру на цій планеті, як своїх вух, допоки ми живемо подвійною мораллю і вбиваємо живих істот, допоки виправдовуємо вбивство і насильство, повіривши в брехливу версію про те, начебто це і є суттю нашої людської природи. І не тому, що так сказав Лев Толстой : до тех пор, пока существуют скотобойни, будут существовать и поля битвы. Подібних думок багато серед відомих людей різних часів, починаючи з Да Вінчі, та не тому нам варто слідувати цим словам, чи приймати їх на віру, а через те, що у нас є власне чуття, навігатор, голос якого можна почути, якщо прислухатись .

Підсвідомо ми знаємо, що порушуємо, неписані пером, правила і будемо нести відповідальність. Природою душі є слідування законам Всесвіту, а ненасильство – повага до живих істот, є одним з цих законів. Це як 2+2 для початкової школи душі. Ми йдемо до усвідомлення цих законів малюсінькими крочками, темпом слимака чи черепашки. І скільки б часу це не зайняло, у нас, все-одно, два варіанти на вибір : усвідомити ці прості речі, осягнути, поступово перебудувати свій світогляд і розвиватися, жити за цими законами, або дійти до свого логічного завершення, як цивілізації, що здеградувала в духовному плані(не плутати з релігіями), а розвивалась лише в напрямку технологій, максимального видобутку наживи для себе і досліджувала та мислила себе тільки як біологічне тіло, шматок м’яса, вижимаючи з землі ресурси, знищуючи тварин, навколишнє середовище і т.д. Варіант – по трупам до зірок – оманливий, і веде нас в нікуди. І наразі ми мало відрізняємось від гопарів і варварів у своєму ставленні до всього живого. Все починається із запитань. Задаваймо собі ці важливі, «наївні» , «дитячі» запитання і це буде початком шляху до того, що ми називаємо - бути людиною.

Ілюстрація і текст - by LidikArt