ЗРАДНИК

ЗРАДНИК
 
Оте – зрадник! – засіло йому в голові.
– Ми зрадників на роботу не беремо! – сказав начальник, в очах якого палав праведний гнів.
І звідки вони всі знають, що він побував у полоні? На лобі в нього написано, чи що?
Вже потім секретарка сказала, що вільних місць у них нема. То навіщо начальник ламав комедію? Хотів повернутись і зацідити йому в зуби. Ледве стримав себе.
В автобусі водій сказав, що вже має трьох пільговиків. Нахабна пика. Чимось подібна на начальникову. Довелося зійти.
Вдома дружина постійно пиляє: “Коли вже роботу знайдеш? На що маємо жити?”.
Коли був на війні, справно висилав гроші додому. Залишав собі дріб’язок. За п’ять місяців полону не заплатили жодної копійки. Аякже, зрадник!
Не став випробовувати долю. Пішов додому пішки. По дорозі зустрів однокласника. Той бомжував, але мав пляшку горілки і два сирки. Поділили все порівну.
Додому прийшов з піднесеним настроєм. Дружина, побачивши його, заплакала.
Малий – як припечатав:
– Тату, а в школі всі кажуть, що ти зрадник.
Скупа чоловіча сльоза блиснула в очах.
Того вечора зробив те, що задумав давно під час безсонних ночей.
На його похорон приїхали бойові побратими. Розповідали, як гідно він поводив себе у полоні. Навіть розстріляти хотіли, таким непоступливим був.
Залишили дружині й малому грошей. Обіцяли згодом підкинути ще.
Через тиждень після його похорону на хабарі упіймали начальника.
Малого в школі більше не дражнили, що його покійний батько був зрадником.
 
Анатолій ВЛАСЮК
6 квітня 2017 року