Змієві вали

Змієви вали - легендарна назва чи  харизматична легенда?

Багатовікова боротьба наших давніх предків-землеробів з царськими скіфами, кочовим іраномовним народом, вигравірувана напівказковим сюжетом в четвертому томі Геродотової "Історії".

Зображення змії відображало найдавніший культ скіфів. Змієнога богиня, напівжінка-напівзмія - мати скіфа, мати скіфського племені, - часто зображувалася на щитах, сагайдаках та інших озброєннях скіфів і збруї їх коней.

Для племен землеробів народ зі звіриним стилем прикрас, драконами, грифонами, зміями, змієподібними богинями і т.д. був тільки зміїним народом і образно зображався Змієм, що вимагає данини і жертв. Отож для захисту від агресивних сусідів цьому народу довелося споруджувати багатокілометрові вали, які були не тільки оборонними спорудами, а й умовною межею своїх земель і земель народу-змія.

Відлуння одвічної боротьби давньоруського народу з кочівниками дійшли до нас у піснях, билинах та казках. Там чорні сили прибульців виступають в образі безжального Змія. Змієборство - традиційна тема давнього епосу. Добриня Микитич бився зі Змієм Гориничем на річці Почайні поблизу Києва. Альоша Попович з Тугарином Змієвичем; святий Георгій разив Змія списом.

Мабуть, не випадково з часів Ярослава Мудрого його зображення з'являється на князівських печатках і монетах. Про єдиноборство зі страшним Змієм розповідають численні перекази про братів-ковалів Кузьму і Дем'яна, про Микиту Кожум'яку.... Тяжка була битва, але, перемігши, зробив Микита плуг в триста пудів, запріг у нього Змія і проорав ним борозну через весь світ від сходу до заходу, позначивши кордон земель руських, а Змія втопив у морі. Зробивши святу справу, вернувся Микита в Київ, став знову шкіри м'яти. А борозна Микитина і понині подекуди по степу видна; простягнулася вона на тисячу верст глибоким ровом і валом на два сажня заввишки. Називають ті вали Змієвими. Кругом мужики орють, а борозни не розорюють, залишають їх на пам'ять про Микиту Кожум'яку...

Така легенда про народження Змієвих валів, що на тисячі кілометрів простяглися по всій Україні від її східних до західних кордонів. Але легенда легендою, а як було насправді?

Змієві вали - фортифікаційні споруди на території Східної Європи, які, майже невідомі світовій громадськості. За своїми характеристиками ці укріплення перевершують горезвісну "китайську" стіну, а обсяг їх, лише на території України, порівняний з об'ємом всіх єгипетських пірамід, разом узятих.

Будувалися вони з II століття до н.е. по VII століття н.е., тобто майже тисячоліття. Кожен насип - вельми серйозна інженерна споруда, що говорить про високий рівень фортифікаційних робіт в стародавній Русі, про наявність місцевих "кадрів", а отже, і про розвиток математики, геометрії, геодезії, фортифікації... Були, мабуть, і досвідчені наставники, які навчали майбутніх будівельників. Чи не їх прийнято називати волхвами?

Хто ж побудував українські вали? Авторство будівництва Змієвих валів деякими дослідниками приписується Володимиру Великому, князю Київському, однак, швидше за все, будівельниками цих валів можна назвати всіх представників династії Рюриковичів, - починаючи від Володимира Великого.           

Пам'ятає про ті часи і місто Зміїв Харківської області. Археологами доведено, що на початку VII століття нашої ери на місці сучасного Змієва існувала не єдина кам'яна фортеця. Побудовані вони були на місці давніх городищ, огороджених валами і ровами. Але чи були ці городища скіфськими, чи служили захистом від них? На ці питання не має однозначних відповідей.

Незважаючи на те, що значну частину цих конструкцій можна побачити і в наш час (як приклад – див. фото Золотих Воріт у Києві), вони вкрай мало вивчалися.

Це загадка давньоруської історії, про яку нічого не написано в підручниках.

Варто зазначити ще й те, наскільки точно, з якою здатністю передбачення військових ситуацій обрані місця для насипів. У 1929 році за наказом Сталіна навколо міста почалося будівництво оборонної лінії Київського укріпрайону. Бункери та кулеметні доти вмуровувалися прямо в Змієві вали. "Крихітний Брест" - ось що являв собою тоді кожен дот під Києвом.

Дот на околиці Віти-Поштової опинився в глибокому тилу гітлерівців, але його гарнізон і не подумав викинути білий прапор. Тоді німці замурували всі входи. Бійці оборонялися не тиждень, не місяць, а... до кінця 1941! Поки не помер від голоду останній кулеметник...

Про київські доти та їх захисників писали додому німецькі солдати. "Дорога Інгрід! Кілька днів ми штурмуємо укріплення цих безумців... Їх споруди, здається, неможливо знищити. Стріляємо... майже безперервно, але вони знову і знову оживають, приносячи нам величезну шкоду... З усього пережитого я зрозумів, що розпочата війна - не прогулянка по Європі; в ній ми пов´язнемо по самі вуха...".

Лист офіцера. "Ось уже кілька днів вибиваємо з казематів цих фанатиків. Їх опір гідний найвищої похвали, адже вони залишаються в підземеллях, навіть якщо ми їх підриваємо... Мені дуже не вистачає таких солдатів. Намагатимуся зробити все, щоб знищити супротивника, але, бачить Бог, він гідний того, щоб перед ним схилялися, або хоча б цінували..."

Шановний читачу, чи не давньою легендою стали ці захисники під час Великої Вітчизняної війни, що, як і тисячі років тому, захищали рідну землю.

І сьогодні знову на долю українського народу випала гірка участь захищати рідну землю від потомків горезвісних орків.

Отже, історія повторюється, на жаль, своїми не кращими сторінками. Але народ, який не пам’ятає свого минулого, не може претендувати на майбутнє…  
Радимо вам також почитати:
Часи, коли світом правили Боги
Арійська раса - версії та теорії
Характерницька легенда про меч Арея
Містика Золотої пекторалі з кургану "Товста могила"