Зірка Мінґана

Магістр Мінґан вдивлявся набряклими очима у плетиво літер і чисел, вкотре повторюючи як мантру координати астероїда SL-1345041. Навколо були розкидані книги з астрономії та астролябії, стоси пістрявих від записів сувоїв та аркушів. За вікном майже розвиднілося. Ейна заснула в кріслі біля каміна, в її руках завмерли спиці з плетивом.

Мінґан не спав уже декілька днів. Шукав свою зірку. Свій SL-1345041 — невідомий, незримий ні для кого, окрім нього. Це було справою його честі і всього його життя. І от, зараз, він був за крок від щастя, адже йому вдалося обчислити координати астероїда. І це за якихось чотири роки безперервної роботи! Йому вже ввижалися миті слави і визнання в академічних колах. А ще мить, коли він дарує Ейні коштовний браслет, про який вона так довго і тихо мріяла. Він, хай там що, назве зірку її ім’ям. Це буде правильно. І навіть романтично.

Ейна розплющила очі й солодко потягнулася.

— Світанок? — запитала вона.

— Ніби сама не бачиш. — буркнув Мінґан. Його завжди дратували запитання Ейни, відповіді на які були і без того очевидними. Ейна зробила смішну мармизку і підхопилася, щоб обійняти Мінґана:

 — Тоді, доброго ранку!

Вона мимохідь поглянула через його плече на записи і радісно зойкнула:

— Та ти знайшов її! Це ж неймовірно! О, тепер ти зможеш відпочити, правда?

Вона кинулася до дверей:

— Я зараз збігаю за свіжим молоком… Чи ні! Нехай це буде ром. Наш весільний полінезійський ром! Є нагода!

Мінґан захитав головою:

— Дурненька Ейна… Ну, як ти не розумієш, що це лише обчислення на папері. А моя зірка, вона — там… — він сумно подивився у вікно на вранішнє небо. — Та я вже сьогодні ввечері почну шукати з телескопом.

— Але, любий, подивися скільки на ньому пилюки! Дозволь мені тут прибрати, а тоді… — вона затнулася, побачивши, тінь на обличчі Мінґана.

Він терпіти не міг, коли Ейна порпалася в його кабінеті й метушилася зі своїми дурницями на кшталт наведення ладу.

— Тобі краще піти. — сухо промовив Мінґан.

Ейна безпорадно махнула рукою і мовчки вийшла, скрипнувши старими дубовими дверима.

Мінґан розправив плечі і глибоко вдихнув, наче міг зібрати втрачені сили просто з повітря. Він ще раз записав координати астероїда на чистому листі, й поклав його на підвіконня біля телескопа. Лінзи вже давно були виставлені, як слід, а покірний слуга — "небесний оглядач" тільки і чекав на чуйне керівництво руки господаря. Мінґан нервово глянув на годинник. Лише о пів на восьму! До темряви залишалося одинадцять годин, але Мінґану вони здавалися вічністю.

Останнім часом Мінґан не був ласкавий до неї, але це все через втому — не більше. Він кохав її так само, як у ті далекі часи безтурботного щастя, коли він ще не втомлювався відповідати на її незліченні питання і не міг стримати посмішку, дивлячись в її сяйливі очі. Він готовий був муркотіти, щойно вона запускала пальці в його волосся на потилиці та затишно теревенила щось про сусідських цуценят. Та його робота не пробачала зволікань. Він так їй і казав, тож Ейна знову і знову залишала кабінет зі згаслим поглядом.

Мінґан проспав цілісінький день. Коли він врешті прокинувся, сутеніло. На столі стояв піднос з холодним обідом, та натщесерце їжа здалася божественною.

Він запалив свічки, розгорнув мапу зоряного неба, вкотре перевірив свої записи і обережно поставив крихітну цятку на мапі.

Мінґан хутчіш повернув телескоп на захід і порахував лінзи. Все було як треба.

— Ти маєш бути тут… Ти маєш бути… — шепотів він як молитву до небесного світила.

Але зірки не було. Була лише туманність, що не давала пробитися світлу астероїда...

Мінґан розсердився. Скільки триватиме ця туманність? День, два? Це ж небо — вона може не розсіятися і за століття. Але у нього немає століття!

Кілька годин поспіль Мінґан пильно вдивлявся у телескоп з надію вловити хоч якусь зміну, але марно. Нарешті, він відволікся, зачувши, як рипнули двері. Це була Ейна. Вона пройшла кімнатою, наче Мінґана тут не було, й мугикаючи якусь пісеньку, заходилася витирати пил на книжкових полицях.

— Ейно, що ти тут робиш? Чого ти не спиш? — озвався Мінґан.

— А я відтепер буду жити за твоїм режимом. — відповідала вона, навіть не озираючись, — Тільки у тебе своя робота, а у мене — своя.

Вона оминула чоловіка і почала завзято терти ганчіркою поверхню телескопа.

Мінґан зблід:

— Не смій чіпати! Ти ж зіб'єш усі налаштування!

Ейна лише пхекнула і зосередилася на зовнішній лінзі. Мінґан роздратовано відсунув дружину вбік і витріщився в трубу.

"О, благаю, тільки б вона нічого не зіпсувала!" — думав він.

За мить його думки збилися до купи і сфокусувалися на сріблястій блискітці. Зірка притулилася круглим черевцем до скла телескопа і Мінґан міг заприсягтися, що відчуває теплоту її сяйва. Вона була прекрасна! Вона була!

— Ейно, ти чарівниця! Знаєш, що ти щойно зробила? Ти прогнала кляту туманність!

— Який же ти кумедний, Мінґане! — махнула вона ганчіркою зі сміхом. — Я всього лише витерла пил зі скла твого телескопа.

Мінґан розгублено почухав потилицю, а зірка SL-1345041 засяяла ще яскравіше, бо відтепер у неї було ім’я.