Здавалося б… Ну, от тече й тече собі поволі та цівка прозорої, тихої водиці, торує собі шлях до життя-буття. Своєю таємною ходою. Ми й не помічаємо, скоріше за все, цього віковічного існування її повз нас, таких сучасних, затятих, заклопотаних. Не помічаємо, а слід. Таке!
БУТЕЛЬОВАНА ВОДА
її вже певно не врятуєш
уся коркована – в пляшки
і спів струмочків не почуєш
сухими стали баняки
останній дощик з крапель зринув
води нема – її катма
і як живуть ті бедуїни
яких пустеля обійма
води нема…
і що робити
чи виживемо без води
як пересушені… побиті
і вщент розплющені плоди
то лихо довго буде з нами
аж поки тут не прийде – Хтось!
і поверне усіх до тями
щоб далі…
краще нам булось
тоді повернемо ті ріки
з весняних хмар – підуть дощі
збережемо собі навіки
ту воду злиту на кущі
09 березня 2017
Михал Влад
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
