Дуже багато українців змушені покидати власну країну в пошуках роботи та надії на краще життя. Практично кожна людина старшого віку відчула на своїй шкурі, що таке бути емігрантом. А ось сімейним парам, а особливо поодиноким емігрантам, які виїжджають вперше - дуже важко. Ми з чоловіком самі у цьому переконалися та дізналися, які "камені" можуть очікувати на шляху до "кращого" і вирішили поділитися цим досвідом з іншими. Отже, які помилки робити не варто і що може очікувати в чужій країні.
Молодим сім'ям держава не допомогає, а жити за щось потрібно. Тому було вирішено їхати до Польщі. Мало хто їде на заробітки автобусом і збирає усі документи самотужки, адже зараз є велика кількість агентів, які все роблять самі, підшуковують роботу і везуть до місця призначення. І ми знайшли такого.
Підготували усі документи, зібрали валізи і запланували виїзд на 1-ше березня, але наш агент спонукав нас їхати ще 25-го лютого. Начебто нас терміново очікують на дуже хорошій роботі. Відправилися ми до Гданська, це містечко на півночі Польщі, недалеко від Балтійського моря. Молоді і "зелені", їхали вперше і не знали, що варто запитувати, знати і мати з собою. Повні ентузіазму ми вирушили в дорогу, думали, що за такі гроші нас привезуть з пункту А до пункту Б і нам потрібно буде лише працювати і заробляти. Нам дуже пощастило зустріти дорогою ще одну сімейну пару - старші люди, до того ж наші сусіди.
Ми прибули у Гданськ, нас 4-ох заселили в одну кімнатку на три ліжечка, а у самій квартирі людей проживало як мурах. Наш агент сказав, що зранку ми їдемо на співбесіду і нас переселять у значно кращі умови. Звичайно, ми повірили, адже документи він нам зробив і 1000 км ми проїхали без проблем.
Цей диво-агент взяв з нас гроші за роботу і поїхав. Головною умовою, яку висувала компанія, було знання польської мови. Ми володіємо лише англійською, а наші компаньйони володіють трішки польською. Щоправда, наш агент нас не попередив, а представникам компанії сказав, що ми розмовляємо ледь не китайською. Нас не прийняли усіх 4-ох. Так ми опинилися в чужій країні, без грошей і знання мови, без житла і без роботи. За два дні ця компанія змінювала рішення три рази. І ось перший "камінь":
Перед тим як їхати, потрібно запитувати не лише про заробіток та житло! Необхідно знати чи компанія пропонує ставку чи погодинну плату (якщо обіцяють премії і додатковий дохід, то потрібно розраховувати на штрафи); чи вимагають медичну книжку і чи беруть на себе витрати (якщо книжка необхідна, то як правило перших декілька тижнів людина сидить без роботи і бігає лікарнями); чи дають житло і скільки за нього знімають від зарплати; скільки годин робочий день (якщо говорять 8-12 годин, то завжди розраховуйте на мінімум); відвозять на роботу чи потрібно самостійно купувати проїздний (якщо відвозять, то чи знімають за це кошти); на який термін готові брати на роботу (багато хто не бере навіть на півроку, якщо ви не згодні потім залишитися, а підписавши контракт, можна підписати собі "вирок").
Наші компаньйони у Польщі вже не вперше і досвід мали. Тоді наш агент запропонував нам інший варіант і знову не все розповів. Камінь другий:
Заробіток є "нето" і "брутто". Потрібно запитувати, що вам пропонують. Якщо вам називають суму "брутто", то після вирахування усіх податків і витрат на вас, сума доходу може зменшитися у два рази.
Так ми із сусідами потрапили до містечка Оструда. Вони шукали роботу самотужки, а нас агент відвіз до хостелу, де ми тиждень повинні були чекати на співбесіду. Там ми дізналися, що заробітку "нето" не вистачить навіть на проживання, а після підписання контракту можна залишитися у цьому "рабстві" без документів і на триавалий термін.
У хостелі проживало 10 чоловік в одній кімнаті, вночі було чути як люди, яким за 50, любляться на сусідньому ліжку. Усі конфліктували, одні одних підставляли. Там ми зустріли пару літніх людей, які продали квартиру і витратили частину грошей на те, щоб виїхати до Німеччини. Їм не вдалося і вони втратили майже все, а те, що залишилося, вони вклали у поїздку до Польщі. Потрапили у це "рабство", залишилися без документів, у них вийшов термін візи і не було ні грошей на дорогу, ні місця, куди можна повернутися. І таких людей тисячі.
Ми почали запідозрювати, що варто звідти їхати і дуже швидко. А наш агент сказав, що він не відповідальний за цю роботу і ми туди приїхали самі. Сусіди наші мають дітей нашого віку і кинути нас на призволяще не могли, почали нам допомогати. Агент почав погрожувати нашим рідним, нам і нашим компаньйонам. Просив нас покинути цих людей самих, а їх просив залишити десь нас. Так три дні ми жили в хостелі і шукали роботу самотужки. Познайомилися з неймовірними поляками, які впустили нас у свій дім і гарно прийняли у гості. Але час йшов і потрібно було звільнити місце у хостелі, а жити десь потрібно.
Камінь номер три:
Чужі люди можуть допомогти, впустити в свій дім і віддати останю скибку хлібу, а ті хто самі пройшли через еміграційне пекло, в більшості своїй, підставляють і шкодять. Потрібно сподіватися лише на себе. Хоча є приємні винятки.
Нам 4-ом вдалося знайти роботу і квартиру. У день, коли потрібно було залишити хостел, нас мали забрати на співбесіду і переселити. Був жахливий дощ і холод. Ми прочекали півдня в магазині і за нами не приїхали. Ця неймовірна сімейна пара попросила знайомих поляків, щоби ті прийняли нас на одну ніч і ця сім'я відчинила для нас двері свого будинку. З валізами і в дощ ми залишили Оструду. Знову поляки нас нагодували і дуже гарно прийняли. Ми їм натомість допомогли. Темний період продовжувався.
Ми перевірили усі можливі варіанти, але робота аж з квітня, а місяць десь і за щось потрібно жити, тому ми вирішили їхати додому. Шкода було витрачених нервів, грошей і зусиль. Руки опустилися. А все через того диво-агента. Камінь четвертий:
Потрібно перевіряти агента усіма можливими способами і обирати дуже ретельно. Шукайте такого агента, який зробить усе від А до Я і прослідкує, щоб усі обіцянні умови були дотримані.
В останю хвилину нам подзвонили і сказали, що чекати до квітня непотрібно. Сльози радості захлиснули усіх. Нас очікували сотні кілометрів дороги знову. За цей пекельний тиждень ми проїхали близько 2000 км. Влаштувалися, хороші умови і хороші люди, хороша, але дуже важка робота. Ми змогли впоратися своїми силами. Але наш агент дізнався, де ми знаходимося, і почав пліткувати нашим роботодавцям, щоб нас звільнили. Та наші вчинки і досягнення говорять самі за себе.
Головне не зневірятися у собі, не впдати у відчай і бумеранг спрацює. У вас є такі історії і поради?Започаткуємо свій
#марафонемігрантів: можливо, якщо кожен розповість свою історію та дасть хоч по одній пораді, то ми врятуємо від пасток пекельної еміграції декілька молодих початківців.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
