Життя в боротьбі! Його не зламали ні польські жандарми, ні есесівці, ні чекісти...

Почесним громадянином Білої Церкви з другої спроби визнали ветерана УПА Теодора Дячуна.

…"Рішення не прийнято!" Саме такими словами рік тому було підведено риску під рішенням міської ради щодо визнання ветерана Української Повстанської Армії Теодора Дячуна почесним громадянином міста. Здається, що й самі депутати не зрозуміли, що сталося. Шок у однієї з депутатських фракцій, хитрі очі в інших. Скандал в засобах масової інформації… Аякже, перед цим Київська обласна рада вручила 90-літньому Теодорові Григоровичу почесну відзнаку, ветеран був на прийомі у Президента і…

Минув рік після того ганебного голосування. За той період було прийнято нову редакцію положення про присвоєння відповідного звання. Білоцерківський міськрайонний суд за поданням "Молодої Просвіти" визнав, що голосування відбулося з порушеннями. Тож йшла підготовка до переголосування.

"Мені того не потрібно! Я старий чоловік й маю до себе повагу. Не проголосували, то й що? Я ось втретє побував на фронті в АТО. Мене що, громадянства позбавили? Зрозумій, я був засуджений до страти, яка була замінена 25 роками радянської каторги. Я вижив у сталінських таборах, а перед тим воював у підпіллі. Мене не зламали ні польські жандарми, ні есесівці, ні радянські органи. Невже ці люди, які не знають і не шанують свою історію, думають, що мені таке важливе їхнє визнання? Я до 90 років дожив невизнаним борцем за Україну. Влада й досі нас, повстанців, не реабілітувала. То ти думаєш мене зламають білоцерківські депутати?" – гнівно говорив невисокий і гордий чоловік в мундирі УПА.

Теодор Дячун, незламний лицар визвольного руху. Хто б міг би подумати, зустрівши невисокого, худенького чоловіка в благенькому кашкеті, що перед ним пройшов невловимий розвідник, який роззброював загони гітлерівців і радянських "стрибків", який брав участь в рейдах на Волинь і, ризикуючи своїм життям, захищав польське населення під час братовбивчої війни? Ніхто й не знав, що він не зламався в радянських таборах смерті й зумів через три десятки років повернутися в Україну…

"Мені телефонують, питають чи дійсно я був засуджений до страти… Я послав усіх допитувачів під три чорти, нехай перевіряють. Вони хочуть, щоб я написав відмову від звання почесного громадянина? Не буде цього. Вояки УПА не будуть маневрувати. Ми завжди не ухилялися від небезпеки. І тепер не стану відмовлятися стати перед тими хлопами. Я поїду і все, що думаю, скажу депутатам. А там – хай як буде!" – знервовано говорив комбатант УПА перед сесією Білоцерківської міської ради. 24 серпня Президент України Петро Порошенко підписав Указ про нагородження Теодора Дячуна Хрестом Івана Мазепи й ветеран, готуючись до виїзду, згадував тих, хто поліг, не дочекавшись державного визнання.

А потім був виступ на сесії міськради. І Теодор Дячун не плазував перед депутатами. А вони вкотре показали своє ставлення до України. Голосування було за дві кандидатури. Один – підпільник, в’язень таборів смерті, громадський діяч, волонтер АТО. За нього проголосувало 30 депутатів.
Інший – тренер по велоспорту. За нього проголосувало 37 депутатів.

Висновки робіть самі. Можна привітати Теодора Дячуна. Але визнання потрібно не йому. Воно потрібне нам, як данина борцям за волю України.