Життя у Піднебесній. Місяць 2

13 липня 2015
Kajool-Khan
Китай. Минуло уже два місяці… і я вижила!

Насправді, я жартую)) У Китаї таки класно)) Як я уже писала, люди дуже милі і дуже мило спілкуються з тобою найуніверсальнішою мовою - мовою жестів)) (Не завжди ви, правда, доходите до того, що малося на увазі, зате весело і ти майже не рвеш на собі волосся коли хочеш пояснити, що тобі потрібен не шампунь, а кондиціонер для волосся)))) (то я жартую…. хоча пояснити таки важко…. як же мені сюди смайлів бракує…)

Потроху починаю вливатися у культуру (хоча зовнішньо уже влита :)), постійно тут все роздивляюся, цікаво дуже. Взагалі, це дивне відчуття, коли виходиш із зони комфорту і починаєш робити речі, які ніколи раніше не робив, спілкуватися з людьми, з котрими раніше не був навіть знайомий, ну і так далі. А найкумедніше, що ти знову починаєш звикати щось робити. Якісь ми такі є люди – нам лиш би до чогось звикати))

Роздуми трохи полишаю, і тепер перейдемо до практичної частини, чи вірніше, пережитого досвіду  у Китаї.. країні, назву якої ми звикли бачити з дитинства, коли всюди читали "маде ін Чіна":) Цього разу спробую просто у формі розповіді, без пунктів як у попередній частині, але фото додаю))
 
Спершу почну із загальних вражень після двох місяців життя у чужій країні, у чужому місті, яке досить таки загазоване і в якому дуже рідко можна побачити блакитне небо з хмаринками, місяця (лише зрідка), а зірок я взагалі ще не бачила(( Хоча, повинна зізнатися, що режим у мене круто змінився і я тепер дуже сова)), тому цілком ймовірно, що небо я просипаю в обід [рукалице].

Так як сама я з маленького міста, мене дуже дивують їхні будинки. Житло китайці будують надзвичайно швидко. Будівництво у них починається ранесенько вдосвіта і може тривати за північ. Є дуже багато нових районів, де будинки сягають 50-60 поверхів і наставлені так близенько один до одного, що виглядають наче мурашники. Дуже багато нових районів не заселені й будинки пустують, хоча вони все одно продовжують будувати нові та нові й більше, і вище… ненаситні китайці))

Тішить те, що у місті доволі чисто і є дуже багато парків з деревами і різною зеленню, всілякими розвиваючими штуками для дітей. Також, є дуже гарні райони, які, до речі, мають огородження – високі паркани, охорону на всіх виходах/входах і… кхм, над парканом колючий дріт або дріт під напругою, або і те і те разом. Ось так от китайці охороняють спокій  мешканців міст))) Хоча, до речі, школи у них теж так само захищені. Так що, китайські діти зі шкіл не тікають, а то пекти буде)

Ще мені подобається, що у райончиках є спортивні зони. От ми, до прикладу, живемо в елітному районі з басейном у дворику, тенісним кортом, столами  для настільного тенісу, а про їхні тренажери навіть не кажу, бо то мало не біля кожного будинку. Взагалі, наш район знаходиться недалеко від зони дорогих ресторанчиків. Там ще алея така мила з річечкою і мостиками у традиційному китайському стилі. Гарно, дуже… єдине що мене бентежить, це живність, яку можна зустріти у тих елітних районах. Жаби, москіти, ящірки, великі таргани, павуки – діло звичне. От що справді мене "висадило", це здоровенна зміюка, яка переповзала собі алею, по якій ми поверталися ввечері якраз минаючи Starbucks. Иии, до такого я ще не була морально готова… Хоча для китайців, це майже як пес пробіг (не виключено, що вони її вже зловили і з’їли))

Природа у місті гарна, зелена, всюди бамбук. Дуже мені подобається як вони за всім слідкують і як все доглядають, обгороджують дерева і навіть прикріпляють до них щось на зразок крапельниці, як підживлення дерева. Хоча, на диво, водойми у них брудні. І навіть у таких елітних районах, особливо де ринки розташовані, брудно і завалено все сміттям. Вони можуть ходити і піднімати мацюпунькі папірці, а от купу сміття не розберуть. Якесь таке)) 
   
Якщо їхати за місто, то звісно гарно дуже.. Ну природа принаймні, бо про поселення не можу сказати, що все як на китайських картинках, де такі милі традиційні хатки китайські (хоча, тут теж напевне ще потрібно знати куди їхати)) Поки ми бачили невеличкі гори, що в шести годинах їзди від Ченду. Якраз тоді мали виступ у дуже крутій Печері, називається Tian quan Cave (місто Їбінь). Так от печера дуже велика і красива, всередині протікає річка і довкола підсвічують різними кольорами каміння, що виглядає ну дуже круто.

Ще дуже сподобалося на Січуанській Телевишці, що має висоту 368 м. Прекрасна панорама усього міста, що протягнулося на багато кілометрів довкола. Перехоплює подих, коли дивишся собі під ноги, стоючи на прозорій підлозі) Єдине, ввечері коли ми там були, піднявся сильний вітер і ця вологість у повітрі, як наслідок субтропічного клімату, зробила волосся мокрим а тебе самого липким – не круте відчуття)) Але потім забуваєш про все, коли спускаєшся у ліфті майже 300 метрів донизу (як на атракціоні))).

Також відвідали одну з найстаріших вуличок у Ченду. Це місце номер 1 для туристів. Там дуже красиво: традиційна китайська архітектура, на кожному кроці сувеніри, чайні церемонії, демонстрація каліграфії, співи, розваги, словом там постійно людно))) 
 
Китайці… дуже цікаві люди… дуже різні люди, зазвичай добрі люди і прості) От з власних спостережень, що мені в них подобається, то це відсутність такого поняття як "понти". Немає значення, на якій машині вони приїхали: чи то супер якийсь джип, чи дирчик, ставлення у них просте. Стосовно одягу – вони теж не заморочуються. У Китаї для більшості людей поняття мода, як таке, відсутнє. Вони у дорогий ресторан можуть прийти у шльопанцях і футболці з голою дупою Барта Сімпсона, а в якусь дешеву забігайлівку на шпильках і у пачці від Шанель. І це нормально))

А ще тут така річ одна, яка мені ну зовсім не подобається… стосовно манер.. НЕ ДЛЯ ВРАЗЛИВИХ! У попередній історії я вже зачіпала момент як люди тутешні люблять "плюватися". Так от, ще гірше.. для них тут зовсім нормально, якщо когось може вирвати просто серед вулиці.. а, ну і я збрехала, бо найгірше це те, що вони, коли випивають і чують, що далі уже немає куди алкоголем заливатися, виходять і гарненько все вертають, а потім повертаються готові до нових звершень)) І добре, коли це в закладі, коли є куди вийти… якщо ж це на вулиці, то можуть навіть під стіл це зробити.. от ви собі балакаєте, випиваєте, тут когось стоншило під стіл, тадададам, три хвилини і ви знову розмовляєте наче нічого й не відбулося…. [рукалице рукалице рукалице]

Тепер про приємніші речі, от про те, що китайці дуже люблять людей європейської зовнішності, а особливо українців)) Одна китаянка мені розповідала, що майже кожен китайських хлопець мріє про українську дружину, бо українки найкрасивіші. Приємно за нашу націю.. дуже))) Так от, продовжуючи тему "людей з великими очима", у них тут є купа програм які у фото автоматично їх збільшують. Так так… очі. Дивно мені з того було, але китайці доволі поведені на цій темі, тож нехай. Зате люди вони приємні й у них все таки круто жити))
 
А тут трохи смішного буде (кавеенщиця в мені ще десь тихенько гигоче :D) Почну з походу до лікарні китайської, так як медогляд то діло важливе і здоров’я потрібно пильнувати.. Якщо чесно, то я собі уявляла якусь лачушку або простеньку будівельку, де якісь люди ставлять всім банки і тицяють голки. Але ж ні)) Лікарня дуже чистенька, без кілометрових черг, все комп’ютирезовано і оптимізовано, у порівнянні, звісно, з українськими лікарнями, ще й персонал майже весь розмовляє англійською( я вірю, що ми до цього теж колись дійдемо). Отож, як тільки ми опинилися в реєстратурі, жіночка роздала нам кожному по анкетці з переліком усіх кабінетів, котрі потрібно відвідати. І тут мені похололо в грудях, коли вона з-під свого прилавка дістає щось накштаут пістолета і приставляє до лоба… можете лише уявити як мене сіпонуло, хоча ту штуку вона протримала всього три секунди, за які я встигла уже цілий ролик в голові змонтувати з трагічним закінченням…. Як виявилося, той пістолет визначає температуру тіла [рукалице мені] Як пояснила китаянка, градусники під пахву у них уже застарілий метод, хоча де-не-де ним ще користуються (бе-бе-бе).  

Все наче минало добре, всі дуже привітні, одна лікарка навіть люб’язно вийшла зі мною і показала де які двері й що здавати, а що ні) І тут я підійшла до здачі крові, звісно з вени.. я ще в житті ніколи з вени кров не здавала, але отримала настанови від Аліни [сестра моя] що: "все має бути стерильно, рукавички змінити при тобі, за знаряддям теж прослідкувати, щоб голка була нова і т.д" Ну, значить два віконечка, в одному я, в іншому знайомий. Чекаю поки він передасть мені якийсь листок на підпис і дивлюся уважно за медсестрою: вона така собі стоїть у респіраторній масці і великою вухо чисткою длубає собі у вусі (так! Мене це переслідує в Китаї!!) Значить дістає вона ту патичку, розглядає якусь мить вміст і викидає спокійненько. Тоді тицяє документ, поки я підписую, вона розставляє баночки і витягає голку… поки я роззявляю рота і намагаюся англійською сформулювати речення, щоб вона хоч рукавички змінила, у мене в вені уже запхана голка і з мене викачують кров у три різні баночки.. все що я роблю сиджу і спостерігаю як воно туди капає….Дуже все швидко, що я аж нічого не встигла сказати))) Отакі вони китайські медсестри))))

Далі смішніше!! Я ж казала, що англійською розмовляють МАЙЖЕ всі… так ось. Флюрографія. Значить останній кабінет. Я вже як своя, забігаю, віддаю анкетку, такий собі сивий дідусь-лікар показує, щоб я заходила в інше приміщення, де власне і роблять флюорографію, каже мені лиш хай і окей, жестом показує, що потрібно взяти хрестик у зуби і показує на загороджений кутик, щоб я "підготувалася". Ну я зайшла, знімаю з себе верхній одяг, по сторонах то ж не дивлюся, думаю все як у нас. Значить хрестик в зуби, однією рукою собі прикрилася (мене не багато :D) і, тут дуже дорочне слово для опису, "увєрєнно" виходжу до лікаря з питанням (жестикулюючи вільною рукою) куди далі ставати. Тут розумію, що щось не те, бо китаєць ніби побілів і прикриваючи очі почав відходити назад, в той час щось покрикуючи і махаючи другою рукою. Тут в моїй голові знову мелькають ролики: або він мене так налякався, білу європейську жінку, або я дуже туплю і зараз комусь буде ой як соромно.. по його жестах вертаюся назад у відгороджений кутик і сімсотп’ятсот рукалице мені…. На столику стоять одноразові такі лікарняні футболки, якщо іх можна так назвати… я червонію жахливо, але виходжу знову, аби завершити почате) Лікар, бідака, аж в другу кімнатку з того всього пішов… ну я помахала через віконечко, він так неквапливо зайшов і цей сором, а не флюрографія, завершився)))))) Одним словом, молодці китайці, що такі дуже просунуті))
 
Ну і на завершення, трохи про виступи і китайську публіку. Я вже писала, що китайці дуже люблять шоу, рух на сцені, вогні, спалахи, дим, бульбашки і словом, все що ви туди притягнете (навіть курку, яка там кугкудагкати буде) Хоча самі вони на стільки уже ліниві зробилися, що лише знімають усе на телефони, а коли й плескають, то використовують такі спеціальні биточки, які імітують оплески за допомогою однієї руки (звісно, бо у другій же ж телефон). Хоча люди трапляються різні, і відповідно до провінцій можна зустріти різних китайців). Трошки відхилюся від теми і скажу, що тут у Ченду, у Січуані, люди вже трохи звикли до європейців, і коли ті десь гуляють у місті – просто дивляться і можуть пальцем показувати, максимум сфотографувати на телефон, але так ніби вони не тебе фотографують.. ну і на тому наче все)) А от знайомі розповідали, що були у таких провінціях, де люди їх бачили і не те, що погляд не могли відвести, витягали телефони і ходили за ними))) Такщо, якщо хочете багато уваги – прошу дуже, Китай вас прийме радо))
 
Ось, а все таки я хотіла додати про виступи. Подобається дуже спілкуватися з публікою)) Я китайською три слова знаю і завше щось там англійською белемкаю) Так ось, був один виступ, де публіка дуже круто нас прийняла і ми класно відіграли і в кінці треба було побалакати, поки хлопці інструменти складають. Ну, свій китайський запас я швидко вичерпала і вже їм дякую англійською і на такій емоційно-піднесеній ноті кажу китайцям – "God bless you" (нехай вас Господь благословить)... Розвертаюся, бачу як хлопці починають реготати і до мене заповільнено доходить)) То лиш я так вмію…. Добре хоч балакаю я швидко [рукалице]

Ну і часто буває таке, що під час виступів на фестивалях чи інших масових заходах, люди виходять на сцену і можуть щось подарувати, як то білий шарф на знак поваги, чи якісь інші дрібнички)) Приємно так))
 
Ось, поки що такі справи. Додаю ще галерею щоденних фото, які вгорі мені не підійшли)))) Сподіваюся не надто вас втомила своїми теревенями, але то бува так добре побалакати нашою рідною)))) З інтернетом справи не кращі все ще, і навіть зважаючи, що район тут елітний, провайдер тут явно "китайський" :D (інколии так нагадую собі Чендлера)))))))))
 
Коли у кого які питання, охоче побалакаю…. але коли з'єднання буде)))))) Тож, дякую за увагу))) Наступного разу напишу про чарівних сьоумів (панди китайською) і відвідини найбільшого заповідника панд у цілому Китаї) Добра вам і м'якеньких панд)))


Радимо також почитати:
FROM CHINA WITH LOVE або Життя у Піднебесній. Частина 1
Подорож у Гімалаї
7 причин, щоб відвідати Барселону
5 причин відвідати Індію
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Кольорами по буденності: як українка вдосконалює fashion-індустрію в Америці
Чарівна й талановита українка Дарина Барикіна, яка наразі проживає в Америці та допомагає робити fashion-індустрію неповторною, поділилася з нами, як змінила домівку, чим для неї є фотографія і як з тієї, яка стояла за об'єктивом, опинилася перед ним.
Читати більше