Журнал «ШУМ»: літературно-музичний феномен львівського андеграунду

Журнал «ШУМ» – це львівське самвидавне видання (літературно-музичний фензин), яке дебютувало 2008 року як частина DIY-руху (Do It Yourself) в українській альтернативній культурі. У передмові до першого числа редакція прямо заявляє, що «Шум – це наша спроба підняти культурний рівень суспільства». Відповідно до цих ідей, журнал мав стати платформою для інтелектуальних роздумів та творчих експериментів: у передмові наголошено, що інформація в «ШУМі» має бути корисною для загального розвитку читача. При цьому редактори підкреслювали принцип самвидаву і відсутність заборон: «У цьому журналі ніколи не буде ні політики, ні попси, ні цензури». Таким чином «ШУМ» позиціонувався як незалежне видання без жанрових і ідейних обмежень, відкритий до участі численного колективу творців. Редакція наголошувала, що до журналу долучилися «безліч поетів, митців, художників та музикантів», що свідчить про міждисциплінарний характер проекту. Головний редактором на засновником зіну був Silver Anxell — літературний псевдонім львівського поета, музичного публіциста та культурного активіста Андрія Откаленка.  Під його керівництвом творче об’єднання «Triglav» випустило десять номерів журналу, який став першим українським виданням, присвяченим літературно-музичному панку. У «ШУМі» поєднувалися поезія, есеїстика, музична критика, інтерв’ю з гуртами (Joy Division, Laibach, Cocteau Twins, Dead Can Dance, Therion), а також тексти, присвячені філософії й історії андеґраунду.

Анхел сформував навколо себе спільноту авторів, що об’єднувала поетів, художників і музикантів незалежної сцени. Його творчість вирізняється поєднанням панківської етики DIY з інтелектуальним верлібром і темами відчуження, смерті та самовираження.

Формат і випуски

 «ШУМ» мав типову для фензинів малотиражну формулу видання. Випуски поширювалися насамперед серед альтернативної аудиторії у Львові та прилеглих містах, а також могли замовлятися в Києві, Дніпрі й інших містах (як це практикувалося у DIY-спільноті). Перший випуск містив також DVD-диск з аудіо- або відеоматеріалами, що було незвично для самвидаву того часу.

«В цьому журналі ніколи не буде ні політики, ні попси, ні цензури…», наголошували редактори у «Першому слові». І «як і в шумі, у нашому журналі Ви знайдете найрізноманітніші статті, твори, поезії, мистецтво різних стилів та напрямків». Наприклад, один із віршів із упорядкованої збірки Сергія Anxell починається рядком: «Вот и оно, окно – во тёмный мир твоих грёз…». Як показують архіви, перший номер «ШУМу» мав розділ «Перше Слово», інтерв’ю з Яном Кертісом (Joy Division) та групою HellStreet, розділ «Industrial and Punk», а також проза «Рассказ», «Тринадцять хулин», «Валет бубен» – тобто поєднував музичні, літературні й культурологічні компоненти. Зі свого боку фензини загалом «були архівом свого часу», фіксували стан андеграунду і «зафіксували імена маловідомих гуртів», адже коли «немає журналу для тебе, ти робиш свій».

Сама структура журналу виглядала так:

№1 (2008) — перший випуск львівського літературно-музичного фензину. Інтерв’ю з Joy Division, HellStreet; стаття «Industrial and Punk (Pro and Contra)»; поезія Silver Anxell.

№2 (2009) — присвячений пам’яті Егора Лєтова. Інтерв’ю з FireHead, тексти Surgical Penis Klinik, поезія й андеґраундна проза.

№3 (2009) — інтерв’ю з Cocteau Twins і Evidence; стаття «Хард-рок. Истоки. Развитие. Сущность»; поезія Silver Anxell і Георга Тіньового. Також — вірші Данила Плахова (ФонтарЪ, DIYclab).

№4 (2010) — музично-історичний випуск: The Beatles, Led Zeppelin, Deep Purple, Scorpions; філософські тексти та поезія Silver Anxell.

№5 (2010) — заключний номер. Статті про Metallica, Patti Smith; цикл «Грязные симфонии»; тексти про український андеґраунд 2000-х.

№6 (2009) — інтерв’ю з Mekong Delta, Das Ich; статті про постіндастріал, Nine Inch Nails, Paprika Korps; біографія Борхеса; поезія Каті Луганської, Юлі Смаль.

№7 (2009) — аналітика Laibach, Thin Lizzy, Van Der Graaf Generator; поезія Юлі Смаль, Каті Луганської, Марини Крохіної; матеріали про Хотинську фортецю та фемінізм.

№8 (2009) — тексти Silver Anxell, Олега Смирнова, Мар’яни Невиліковної, Котика Романа; легенди, урбаністична проза, поезія Оксани Настас.

№9 (2010) — статті про Therion, Dead Can Dance, Lamia Culta, Big Black; замки Львівщини; поезія Рокси, Юлі Смаль, Лілії Габрієль.

№10 (2010) — матеріали про Faith No More, Sparks, Scorn, Pedro Almodóvar; поезія Рокси, Світлани Васильченко, Ірини Дементьєвої; анонс літературних читань у Шевченківському гаю (2011).

Тематика та основні матеріали

Зміст «ШУМу» поєднував літературні та музичні матеріали, що відповідало його синтетичному спрямуванню. На сторінках журналу регулярно з’являлися інтерв’ю з незалежними музикантами та гуртами, статті-есе з музичної аналітики, огляди нових альбомів і явищ, а також авторські художні тексти – поезія, прозові й есеїстичні твори. Характерно, що ще у першому числі редакція робить акцент на великій групі співробітників і авторів: «безліч поетів, митців, художників та музикантів» брали участь у створенні журналу. Це підкреслює мультидисциплінарний, колективний характер «ШУМу» – він був майданчиком не лише для музичної журналістики, а й для незалежної літератури та графіки.

Особливо показовим у цьому контексті виявився третій номер «ШУМу» (2009 рік). Поряд із традиційними інтерв’ю та музичною аналітикою він містив поетичні твори Данила Плахова – редактора зіну ФонтарЪ і співорганізатора творчої ініціативи DIYclab (DIY Creative Lab). Також «ШУМ»  утримував контакти з Арсеном Кривенком – одним із ключових діячів тих самих рухів («ФонтарЪ», DIYclab). Завдяки таким зв’язкам «ШУМ» вийшов за межі локального львівського явища: журнал фактично об’єднав співпрацю між авторами самвидавів із Києва, Харкова, Полтави, Дніпра та Львова наприкінці 2000-х років. У підсумку «ШУМ» став горизонтальною мережею спільної творчості – прикладом того, як незалежний літературно-музичний фензин може формувати колективний простір без централізації чи цензури.

Співпраця й вплив

Журнал «ШУМ» не лише відображав, а й самоорганізовував музично-літературне середовище DIY. Контакти з іншими ініціативами – зокрема фензином «ФонтарЪ», творчою лабораторією DIYclab та суміжними спільнотами – постійно підтримувалися. Це дало змогу авторам «ШУМу» обмінюватися матеріалами, запрошувати дописувачів з різних регіонів і таким чином поширювати журнал далеко за межі Львова. Самвидавну атмосферу підкреслює і популярна ціна видання та форма його розповсюдження (усередині культурних проєктів, на концертах, через Інтернет). В цілому «ШУМ» сприймався як важливий майданчик для незалежної музики і поезії, демонструючи «DIY»-підхід до створення медіа: за словами самих редакторів, видання започатковане як «спроба зробити свій власний внесок до загальної справи», де кожен охочий може знайти слухачів для своїх ідей.

Таким чином, видання «ШУМ» стало прикладом самоорганізованого культурного проєкту в Україні кінця 2000-х. Воно об’єднало літературну і музичну молодь, надало їм незалежну платформу та утвердило ідею широкої кооперації без офіційних центрів контролю. З огляду на це «ШУМ» часто згадується як знаковий феномен західноукраїнського андеграунду, що значною мірою «підняв культурний рівень» (за власним формулюванням редакції) і розвинув горизонтальні мережі творчих людей.

Ознайомитись з номерами фензина "ШУМ"