Жінка, що співає джаз під акомпанемент роялю, дивиться прямо на мене…..невідступно, невідривно, неминуче…..співає і дивиться…..чого вона витріщилася?? Хіба їй не заважає дивитися на когось, коли вона співає??? І чого саме на мене???? Жінка витягує найвищі ноти і її голос тривожно зривається на хрипоту….я переминаю ноги під столом, але погляд не відвожу….підходить офіціант і доливає мені ще вина….на мить він заступає своєю спиною жінку, що співає джаз і я відчуваю себе в безпеці….думки прояснюються…я роблю ковток і рідина обпікає моє горло…офіціант відходить до сусіднього столика і я знов залишаюся сам на сам з жінкою, що співає джаз….іноді, вона ніби забуває слова і робить довгі паузи…Я з нетерпінням чекаю кінця її виступу і пробираюся за куліси…. цікавість завжди ловила мене на гачок….я бачу її біля вікна…вона нервово курить і руки її трясуться… Я відкашлююся, щоб привернути її увагу і бачу перед собою розгніване обличчя, сильно напудроване….. «А, то це ти!!», «Вибачте мою цікавість, але чому ви так невідривно дивилися саме на мене, коли співали?» , «І ти ще питаєш??? Та ж твої очі сяяли сильніше від прожекторів на сцені! Я збилася 4 рази!»
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
